Таз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Таз
Gray242.png
Жіночий таз
Gray241.png
Чоловічий таз
Латинська назва pelvis

Commons-logo.svg Таз у Вікісховищі

Таз (лат. pelvis) — пояс скелета нижньої кінцівки, який складається з двох тазових кісток та крижової, які міцно між собою сполучаються і становлять міцну опору для вільних нижніх кінцівок. Таз є частиною тулуба.

Український термін таз являє собою кальку латинського pelvis, що означає як «анатомічний таз», так і «миска», «балія», «таз»: з огляду на його характерну чашоподібну форму[1].

Будова[ред. | ред. код]

Скелет таза: 1 — крижі
2-4 — тазова кістка (2 — клубова, 3 — сіднична, 4 — лобкова, 4a — тіло лобкової кістки, 4b — верхня гілка, 4c — нижня гілка, 4d — лобковий горбок)
5 — лобковий симфіз
6 — вертлюжна западина
7 — замикальний отвір
8 — куприк.
Крапками позначена межева лінія верхнього краю таза

Тазова ділянка є найнижчою частиною тулуба, вона розташована між черевною порожниною і стегнами[2]. Таз включає кілька структур: скелет таза, порожнину таза, тазове дно та промежину.

Скелет[ред. | ред. код]

Див. також: Тазова кістка

Скелет таза складається з двох тазових кісток і однієї крижової кістки, яка є частиною хребта. Тазова кістка (os coxae) — парна плоска кістка таза, утворена лобковою, клубовою та сідничною кістками, які зрослися в районі вертлюжної западини. Ззаду тазові кістки з'єднуються з крижами крижово-клубовими суглобами, спереду — сполучуються між собою лобковим симфізом.

Порожнина таза[ред. | ред. код]

Докладніше: Порожнина таза

Порожнина таза (cavitas pelvis) — простір тіла, оточений кістками таза. У ній розташовані статеві органи і пряма кишка. Обмежується зверху верхнім краєм таза, знизу — діафрагмою таза. Іноді поняття тлумачиться в ширшому сенсі, включаючи в себе весь простір, замкнутий всім тазовим скелетом; у цьому разі поділяється на:

Тазове дно[ред. | ред. код]

Тазове дно (fundus pelvis) — сукупність м'яких тканин, що займають нижню апертуру таза. Тазове дно має дві функції, що з початку протилежні: замикати знизу тазову та черевну порожнини, утримуючи вагу внутрішніх органів, і водночас управляти виходами прямої кишки і сечостатевих органів, які проходять через нього, тим самим ослабляючи його. Щоб справитися з цими задачами, тазове дно складається з кількох взаємоперекривних шарів м'язів і сполучних тканин[3]. Основу тазового дна складають дві діафрагми: діафрагма таза та сечостатева діафрагма.

М'язи діафрагми таза — 2 підіймачі ануса, 2 куприкові м'язи і зовнішній анальний сфінктер. Підіймач ануса складається з трьох м'язів: клубово-куприкового, лобково-куприкового і лобково-анального. Складові підіймача ануса та куприкові м'язи виходять між симфізом і сідничними остями й сходяться на куприку та анально-куприковій зв'язці, що йде від куприка до ануса. Між м'язами в середині залишається вузька шпара, через яку виходять назовні пряма кишка і сечівник (у жінок також піхва).

М'язи сечостатевої діафрагми — глибокі та поверхневі поперечні м'язи промежини[4] та уретральний сфінктер, цибулинно-печеристий й сідничо-печеристий м'язи.

Цибулинно-печеристий м'яз звужує передсінок піхви в жінок і оточує частину губчастого тіла статевого члена в чоловіків. Сідничо-печеристий здавлює вени пеніса і клітора під час статевого збудження, забезпечуючи наповнення їхніх печеристих тіл кров'ю, що приводить до ерекції[5].

Статеві відмінності[ред. | ред. код]

Істотною відмінністю сучасних людей є двоногість і збільшений об'єм мозку. Оскільки розмір таза тісно пов'язаний з ними (досить велика голова плода має проходити через малий таз), природний відбір опинився перед двома суперечливими вимогами: достатня ширина пологового каналу й водночас вузькість для ефективності при прямоходінні; цей конфлікт відомий як «акушерська дилема». Жіночий таз («гінекоїдний таз»)[6] еволюціонував до своєї максимальної ширини, необхідної для дітонародження: ширший просто зробив би жінку нездатною для ходьби. І навпаки, чоловічий таз не мав потреби адаптуватися для пологів, тому розвивався в бік найоптимальнішої ширини для двоногого пересування[7].

Основні відмінності між чоловічим і жіночим малим і великим тазами включають:

  • Жіночий таз є об'ємнішим і ширшим за чоловічий, який є більш високим, вузьким і компактним[8].
  • Жіноча верхня апертура малого таза ширша і має овальну форму, тоді як у чоловіків у неї виступає мис крижової кістки, тож форма апертури має радше серцеподібну форму[8].
  • Стінки чоловічого таза сходяться у напрямку від входу в малий таз до виходу з нього, а стінки жіночого навпаки розходяться[9].
  • Кут між нижніми гілками лобкових кісток (підлобковий кут) у чоловіків є гострим (70°), а в жінок тупим (90–100°)[8]. Окрім того, кістки лобкової дуги в жінок більш увігнуті, у чоловіків пряміші[10].
  • Відстань між сідничними кістками є невеликою в чоловіків, що робить вихід з малого таза вузьким, але значна в жінок, що утворює відносно широкий вихід. Ості і горби сідничних кісток у чоловіків є масивнішими й вдаються сильніше в тазову порожнину. Велика сіднична вирізка в жінок ширша[10].
  • Гребені клубових кісток у чоловіків сильніше виражені і вище розташовані, що робить чоловічий великий таз глибшим і вужчим за жіночий[10].
  • Чоловічі крижі довгі, вузькі, пряміші, і мають виражений мис. Жіночі крижі коротші, ширші, більш вигнуті дозаду, крижовий мис виражений слабкіше[10].
  • Кульшова западина ширша в жінок, ніж у чоловіків[10]. Чоловіча кульшова западина спрямована латеральніше, жіноча же — фронтальніше. Отже, при ходьбі нога чоловіка може рухатися взад і вперед тільки в одній площині. У жінок же нога мусить повертатися вперед і всередину, а головка стегна відводить її назад в іншій площині. Це зумовлює особливості жіночої походки (наприклад, хитання стегнами)[11].

Вимірювання[ред. | ред. код]

Таз можна класифікувати за чотирма основними типами залежно від значень діаметрів і прямих розмірів (кон'югат) у верхній і нижній апертурах, а також значень діагональних діаметрів.

Порожнина жіночого таза
Виміри таза[12][13][14]
Вимір Початкова точка Прикінцева точка Значення
Прямий діаметр входу в малий таз Лобковий симфіз Мис крижової кістки 11 см
Поперечний діаметр входу в малий таз Між крайніми латеральними точками входу 13–14 см
Косий діаметр входу I[Ком 1] Правий крижово-клубовий суглоб Ліве клубово-лобкове узвишшя 12-12,5 см
Косий діаметр входу II[Ком 1] Лівий крижово-клубовий суглоб Праве клубово-лобкове узвишшя 11,5–12 см
Прямий діаметр вузької частини малого таза Нижній край симфіза Кінчик куприка 9,5–10 см
Поперечний діаметр вузької частини малого таза Між сідничними остями 10,5 см
Прямий діаметр широкої частини малого таза Середина лобкового симфіза З'єднання 2 і 3 крижових хребців 12 см
Поперечний діаметр широкої частини малого таза Між серединами вертлюжних западин 12 см
Прямий діаметр виходу з малого таза Нижній край лобкового симфіза Кінець куприка 9,5–10 см[Ком 2]
Поперечний діаметр виходу з малого таза Між сідничними горбами 10–11 см
Справжня, акушерська чи гінекологічна кон'югата
(conjugata vera s. obstetrica s. gynecologica)
Лобковий симфіз Мис крижової кістки ~12 см
Діагональна кон'югата[Ком 3] (conjugata diagonalis) Внутрішня лобкова зв'язка Мис крижової кістки 11,5–12 см
Бокова кон'югата[Ком 4] (conjugata lateralis) Між передньо-верхніми і верхньо-задніми остями клубових кісток >14,5-15 см
Середня кон'югата (conjugata mediana) Нижній край симфіза Нижній край крижів 11,5 см
Міжостева відстань (distantia spinarum) Між передньо-верхніми остями клубових кісток 25-27 см
(у жінок)
Міжгребенева відстань (distantia cristarum) Між найдальшими латеральними точками гребенів клубових кісток 28-29 см
(у жінок)
Зовнішня кон'югата (conjugata externa) Надкрижова ямка Верхній край симфіза ~20 см
Міжвертлюжна відстань (distantia trochanterica) Між великими вертлюгами 30-32 см

Вісь таза (axis pelvis) визначається як лінія, що з'єднує середини прямих діаметрів входу, виходу, широкої і вузької частин таза. По ній проходить плід пологовими шляхами[14].

Історія вимірювання таза[ред. | ред. код]

Перша класифікація з'явилася в 1930-х роках. Вільям Едґар Колдвелл (William Edgar Caldwell) і Говард Кармен Молой (Howard Carmen Moloy), вивчивши значну кількість скелетів і тисячі стереоскопічних рентгенограм, виділили три типи жіночого таза (плюс чоловічий тип). В опублікованій у 1933 і 1934 роках типології описувалися такі типи: гінекоїдний, антропоїдний, платепелоїдний і андроїдний[15][16].

  • Гінекоїдний таз також називається нормальним жіночим тазом. Апертура має форму чи близьку до овальної (з більшим поперечним діаметром), чи круглу. Внутрішні стінки прямі, підлобковий кут широкий, крижова кістка переважно має нахил дозаду, велика сіднична вирізка кругла. Колдвелл з помічниками реєстрували такий тип у близько 50 % жінок.
  • Антропоїдний таз характеризується овальною формою, де поздовжній діаметр перевищує поперечний. Він має прямі стінки, малий підлобковий кут і широкі крижово-сідничні вирізки. Сідничні ості широко розставлені, крижі зазвичай прямі, і відповідно порожнина таза досить широка. Колдвелл виявив такий тип у чверті білих жінок і майже половини жінок інших рас.
  • Платепелоїдний таз має поперечно широку, уплощену форму, він широкий попереду, великі сідничні вирізки чоловічого типу, крижі короткі й увігнуті досередини, розміри малого таза відповідно зменшені. Він схожий на рахітичний таз, у якому розм'якшені кістки розширяються вбоки під вагою верхньої частини тіла, зменшуючи водночас і поздовжній діаметр. Подібний тип мають менш ніж 3 % жінок. Пологи при такому типі таза пов'язані з такими ускладненнями, як низьке поперечне стояння сагітального шва в новонароджених.
  • Андроїдний таз — жіночий таз з маскулінними ознаками, зокрема з клиноподібною чи серцеподібною формою верхньої апертури, викликаною виступаючими досередини крижами і трикутною передньою частиною. Зменшена нижня апертура часто спричиняє труднощі під час пологів. У 1939 році Колдвелл виявив цей тип в однієї третини білих жінок і в однієї шостої жінок інших рас[17].

Колдвелл і Молой надалі ускладнили свою чотирискладову схему, розділивши верхню апертуру на задню і передню частини. Типи таза отримали найменування відповідно до форми передньої і задньої частини (наприклад, «антропоїдно-андроїдний»). Остаточна класифікація включала не менш ніж 14 типів. Незважаючи на популярність цієї простої класифікації, слід зазначити, що форм таза більш різномінітні: з огляду на різні параметри тазової порожнини на різних рівнях пологового каналу[18].

На класифікацію Колдвелла і Молоя справили вплив раніші класифікації, що прагнули визначити форму і розміри ідеального жіночого таза, розглядаючи будь-які відхилення від цього ідеалу як патології і причину утруднених пологів. Оскільки в 19 ст. антропологи пов'язували ці типології з еволюційними схемами, на них також справляли вплив археологічні знахідки. З 1950-х років одним з головних чинників, що впливають на форму таза в країнах Третього світу, називають недоїдання, хоча принаймні деякі складові можуть бути зумовлені генетично[19].

У теперішній час оцінку придатності таза для дітонародження проводять за допомогою ультразвуку. Розміри головки плода і пологового каналу точно вимірюють і порівнюють між собою, визначаючи ймовірність легких пологів.

Розвиток[ред. | ред. код]

Тазові кістки утворюються як хрящ, що надалі зазнає осифікації, і перетворюється на шість кісток, що залишаються окремими в дітей: дві лобкові, дві сідничні, і дві клубові; окрім того, в утворенні тазового кільця бере участь і крижова кістка хребта, яка в дитячому віці (до 18-25 років) складається з окремих п'яти хребців. При народженні складові тазостегнового суглобу (ділянка кульшової западини і верхня частина стегнової кістки) ще складаються з хряща (може бути невелика ділянка окостеніння на великому вертлюзі): це утруднює рентгенівську діагностику вродженого вивиху стегна.

« Висловлюючись термінами порівняльної анатомії, людська лопатка представляє дві кістки, що злилися разом: дорсальну — власно лопатку й вентральну — коракоїд. Епіфізарна лінія, що проходить поперек суглобової западини є лінією зрощення. Ці кістки є відповідниками клубової і сідничної кісток тазового пояса »

— Р. Дж. Ласт, Last's Anatomy

За деякими даними, таз продовжує розширятися протягом всього життя [20][21].

Функції[ред. | ред. код]

На пізній стадії вагітності голова плода перебуває в порожнині малого таза[22]. При пологах плід проходить через нижню апертуру таза[23]. Внаслідок дії гормонів, виділяних під час вагітності, тазові суглоби пом'якшуються[24], щоб забезпечити розходження кісток і розширення пологових шляхів. Це може в деяких випадках спричинити дисфункцію лобкового симфізу[25][26], що характеризується надмірною рухомістю лобкового зчленування та болем, і спостерігається близько в одній з 300 вагітних.

Клінічне значення[ред. | ред. код]

В інших тварин[ред. | ред. код]

Додаткові зображення[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. а б Вживається в зарубіжній практиці
  2. Під час пологів головка плода віхиляє куприк на 1,5-2 см, збільшуючи розмір до 11,5 см
  3. Оскільки справжня кон'югата недоступна прямому вимірюванню, вона обчислюється на основі значення діагональної, що вимірюється через піхву при внутрішньому акушерському обстеженні
  4. Рекомендується вимірювати при косозвужених й асиметричних тазах

Примітки[ред. | ред. код]

  1. pelvis (n.). www.etymonline.com. Online etymological dictionary. Процитовано 15 грудня 2018.  (англ.)
  2. а б Moore, 2014, с. 357–8
  3. Thieme Atlas of Anatomy (2006), p. 137
  4. Platzer (2004), p. 106
  5. Thieme Atlas of Anatomy (2006), p. 136
  6. Gynecoid pelvis. MedicineNet. Процитовано 2016-03-22. 
  7. Merry, 2005, с. 48
  8. а б в Thieme Atlas of Anatomy, (2006), p. 113
  9. Merry, 2005, с. 50–1
  10. а б в г д Merry, 2005, с. 50
  11. Merry, 2005, с. 72
  12. Platzer, Werner (2004). Color Atlas of Human Anatomy, Vol. 1: Locomotor System (вид. 5th). Thieme. с. 190. ISBN 3-13-533305-1. 
  13. Размеры женского таза
  14. а б Анатомия: Таз как целое, его размеры
  15. Merry, 2005, с. 52–4
  16. Caldwell, W. E.; Moloy, H. C. (1938). Anatomical Variations in the Female Pelvis: Their Classification and Obstetrical Significance: (Section of Obstetrics and Gynaecology). Proceedings of the Royal Society of Medicine 32 (1): 1–30. PMC 1997320. PMID 19991699. 
  17. Merry, 2005, с. 55–6
  18. Merry, 2005, с. 52
  19. Merry, 2005, с. 58–9
  20. The sacroiliac joint: an overview of its anatomy, function and potential clinical implications. Journal of Anatomy (Review) 221 (6): 537–67. December 2012. PMC 3512279. PMID 22994881. doi:10.1111/j.1469-7580.2012.01564.x.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  21. Surprising evidence of pelvic growth (widening) after skeletal maturity. Journal of Orthopaedic Research : Official Publication of the Orthopaedic Research Society 29 (11): 1719–23. November 2011. PMID 21608025. doi:10.1002/jor.21469.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  22. When should my baby's head engage? If it engages early does that mean I am going to give birth early?. BabyCentre. Процитовано 1 June 2009. 
  23. Part 2 - Labor and Delivery. Ask Dr Amy. Процитовано 1 June 2009. 
  24. Pelvic Pain during Pregnancy. Baby Care Guide. Архів оригіналу за 2009-03-21. Процитовано 1 June 2009. 
  25. Female Pelvic Pain. Pain relief medication. Процитовано 1 June 2009. 
  26. Pelvic Pain (Symphysis Pubis Dysfunction). Plus-Size Pregnancy Website. April 2003. Процитовано 1 June 2009. 

Література[ред. | ред. код]

  • Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
  • «Анатомія людини», О. І. Свиридов, Київ, Вища школа, 2001.