Антропогенез

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Антропогене́з (грец. ανθρωπος — людина, γενεσις — виникнення) — походження і розвиток усіх видів роду Люди (Homo), розглянуті в біологічному (біологічна еволюція людини), психічному і соціокультурному плані.

Антропогенез — розділ антропології, що висвітлює питання про місце людини серед організмів, час і місце її виникнення, про первісний суспільний розвиток людей, про фактори олюднення безпосередніх предків людини — двоногих мавп.

Етапи антропогенезу[ред.ред. код]

  • ранній етап виділення людини з тваринного світу;
  • етап еволюції найдавніших гомінідів;
  • формування давніх людей (неандертальців);
  • становлення людини сучасного фізичного типу.

Гіпотези і теорії[ред.ред. код]

Загалом нараховується десятки різних гіпотез і теорій про походження людини.

Гіпотеза соціальних стосунків Артура Кізса[ред.ред. код]

Загалом, вона дуже подібна до дарвінівської ідеї *«групового статевого добору». Вона полягає в тому, що первісні ізольовані групи вели боротьбу за виживання, внаслідок чого виживали ті групи, у яких більш розвиненішими були соціальні стосунки — взаєморозуміння, допомоги, колективних форм полювання і боротьби з природними стихіями. Відбір йшов на рівні груп-колективів.

Гіпотеза «планетарної людини» Говарда Парсона[ред.ред. код]

Полягає в тому, що самі історичні, географічні та екологічні умови розвитку самої планети спричинили процес антропогенезу і появу людини. Тобто, що в силу різних умов людина була як би закономірним етапом розвитку Всесвіту, її необхідним елементом. Людина виступає міжпланетною істотою.

Гіпотеза «радіоактивного впливу» Геральда Матюшина[ред.ред. код]

У період 5-2 млн р. тому у зоні Східноафриканського рифту внаслідок потужної вулканічної діяльності і горотворчих процесів утворилися природні радіоактивні реактори, які підвищили загальний радіаційний фон у декілька сотень раз. За сотні тисяч і міліони років такої радіації проходили мутації різних видів, в тому числі і гомінід, які під впливом радіації вимирали або ж видозмінювалися генетично.

Гіпотеза геомагнітних інверсій[ред.ред. код]

Відома здавна, але наукове обґрунтування дістала в 1980-х роках (Г. Матюшин та ін.). Було помічено, що етапи еволюційного розвитку фізичного типу людини збігаються з циклами геомагнітних інверсій — періодичною зміною магнітних полюсів Землі. Найбільший сплеск космічної радіації відбувається саме в період цих інверсій, тоді ж появляються нові види гомінід.

Культурологічні теорії[ред.ред. код]

Полягають в тому, що основою антропогенезу і соціогенезу є насамперед культура, що формується у соціокультурному середовищі, яка не передається у спадок, а набувається завдяки вихованню і навчанню у дитячому віці. Розвиток культури не пов'язаний з біологічним розвитком.

Трудова теорія Ф.Енгельса[ред.ред. код]

У праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884) Енгельс чітко сформулював ідею, що трудова діяльність первісної людини, особливо колективна, впливала на розвиток мозку, кисті руки, на прямоходіння і соціальні стосунки. Теорія виражена у формулі: «праця створила саму людину».

Водна теорія походження людини[ред.ред. код]

Джон Нейпір у своїй книзі «Прапочатки людства» (1975) пише, що творцем цієї гіпотези був сер Елістер Нарді — англійський зоолог. Він виголосив її на банкеті підводного клубу на початку 1970-х років спочатку трохи в іронічній формі. Таким чином, не усвідомлюючи того, він став основоположником нового погляду на походження людини. Суть питання полягає в тому, що людина еволюціонувала на побережжі великих водоймищ і океану, де її головною здобиччю ставали підводні організми — риба, краби, різні молюски. Постійне ходінні у воді вимагало випрямленого стану і пересування на двох ногах, вивільнення рук для ловлі організмів і збору продуктів харчування. При цьому втрачалося оволосіння тіла і з'являвся підшкірний жировий прошарок, що запобігав переохолодженню тіла. Одночасно внаслідок природного добору на голові залишилася шапка волосся, що захищала від перегріву під палючим сонцем [Napier, 1975, s.213]. Хоч ця гіпотеза не відповідає на багато важливих питань антропогенезу, її пізніше підтримали інші автори. Зокрема, Ян Лінбланд, шведський натураліст, який в популярній літературі вважається навіть творцем цієї ідеї.

Синтетична еволюційна теорія[ред.ред. код]

Походження людини і суспільства включає дані і чинники усіх перерахованих гіпотез і природничих наук (географії, геології, кліматології, сейсмології, палеонтології та ін. та гуманітарних дисциплін (антропології, археології, історії, етнології, культурологія та ін.). У комплексі цих наук викристалізовується ідея еволюційного розвитку біологічної основи людини і соціального становлення суспільства.

Гіпотеза статевого відбору Ч.Дарвіна[ред.ред. код]

В основі уявлень про антропогенез лежить симіальна (від лат. simia — мавпа) гіпотеза походження людини від високорозвинених мавпоподібних предків третинного періоду, уперше докладно розроблена і аргументована Ч. Дарвіном (1871). Згодом було отримано багато нових палеонтологічних і етологічних (пов'язаних з вивченням поведінки приматів) даних, а також дані в області порівняльної біохімії, імунології, молекулярній біології і генетики, що підтвердили цю гіпотезу. Друга половина 20 століття в антропології ознаменувалася інформаційним вибухом у результаті різкого збільшення числа знахідок викопних попередників людини в Африці і Євразії. Починаючи з 1960-х років, в антропології широко впроваджуються нові, насамперед, радіовуглецеві методи датування кісткових залишків і геологічних порід, що їх містять, а також методи молекулярної біології, що дозволяють установити приблизний час розходження сучасних видів приматів і людини від загального предка і визначити ступінь прямої спорідненості сучасних і викопних форм за особливостями будови їхніх молекул (ДНК, білків …).

Знайдено скелети представників роду Homo віком близько 2 млн років, за данними археології найдавніші скелети сучасної людини Н. sapiens мають вік біля 200 тис. років, аналіз генетиків дає наступні цифри по чоловічій лінії (Y-хромосоми) — 338 тис. р.,[1] по жіночій (мітохондральна ДНК) — 200 тис. р.[2] Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2,5-2,8 млн років (знаряддя з Ефіопії). Нові дані генетиків говорять про те, що спільний предок сучасної людини і шимпанзе існував 6 млн років тому, а предок людини і неандертальця — 700 тис. р. тому.

Рушійні сили антропогенезу[ред.ред. код]

Біологічні чинники:[ред.ред. код]

  1. Деревний спосіб життя сприяв розвитку зорового аналізатора(стереоскопічний і колірний зір) та вдосконаленню руки, що позитивно вплинуло на розвиток кори півкуль і маніпулювання, здатність захоплювати предмети й діяти за їхньою допомогою.
  2. Відбулися зміни гортані і ротового апарату.
  3. З'явилася здатність до прямоходіння, яка звільнила передні кінцівки для складнішого маніпулювання.
  4. Збільшився об'єм головного мозку, дуже розвинулися великі півкулі й кора — матеріальний носій ВНД (вищої нервової діяльності).

Усі ці прогресивні зміни в будові відбулися на основі спадковості, мінливості, боротьби за існування й природного добору, під впливом соціальних чинників.

Соціальні чинники:[ред.ред. код]

  1. Основним чинником історичного розвитку людини є праця.
  2. Рука — не тільки орган праці, але і її продукт.
  3. У процесі суспільно-трудової діяльності виникли свідомість і мова.
  4. На зміну біологічній еволюції прийшла соціальна. Саме праця й життя в суспільстві дали людині важливу перевагу в боротьбі за існування.
  5. Трудові навички, мова й свідомість у спадок не передаються, усі вони розвиваються в процесі виховання людини.

Порівняльна таблиця видів роду Homo[ред.ред. код]

Види Епоха (млн років назад) Ареал Середній зріст (м) Маса тіла (кг) Обсяг головного мозку (см³) Викопні залишки Дата відкриття/першої публікації
H. habilis 2,2 — 1,6 Африка 1,0 — 1,5 33 — 55 660 багато 1960/1964
H. erectus 2 — 0,03 Африка, Евразія (Ява, Китай, Кавказ) 1,8 60 850 (ранні підвиди) — 1100 (пізні підвиди) багато 1891/1892
H. rudolfensis 1,9 Кенія 1 череп 1972/1986
H. georgicus 1,8 Грузія 600 декілька 1999/2002
H. ergaster 1,9 — 1,4 Південна і Східна Африка 1,9 700—850 багато 1975
H. antecessor 1,2 — 0,8 Іспанія 1,75 90 1000 2 стоянки 1997
H. cepranensis 0,9 — 0,8? Італія 1000 1 черепна кришка 1994/2003
H. heidelbergensis 0,6 — 0,25 Європа, Африка, Китай 1,8 60 1100—1400 багато 1908
H. neanderthalensis 0,35 — 0,03 Європа, Західна Азія 1,6 55 — 70 (кремезні) 1200—1700 багато (1829)/1864
H. rhodesiensis 0,3 — 0,12 Замбія 1300 дуже мало 1921
H. sapiens sapiens 0,2 — до тепер всюди 1,4 — 1,9 50 — 100 1000—1850 живе зараз —/1758
H. sapiens idaltu 0,16 — 0,15 Ефіопія 1450 3 черепи 1997/2003
H. floresiensis 0,10 — 0,012 Індонезія 1 25 400 7 осіб 2003/2004


Еволюція людини, діаграма видів ред.

Хронологічна шкала в тисячах років
Вік видів позначених * подано приблизно. - Вертикальні відрізки між видами роду Homo показують ймовірні розділення (гіпотеза "розщеплювача" ("splitter"), єдиного предка)
1) або Homo sapiens архаїчна стара - (2) або Homo sapiens архаїчна остання
Джерела : [3] - [4] - [5]


Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Рогинский Я. Я. Проблемы антропогенеза. — М., 1969
  • Ситник О. Антропологія: палеоантропологічні, археологічні та етнологічні аспекти. Львів, 2007.
  • Станко В. Н., Гладких М. І., Сегеда С. П. Історія Первісного Суспільства. — К.: Либідь, 1999.

Посилання[ред.ред. код]