Антропологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Vitruvian-Icon.png

Антрополо́гія (грец. ανθρωπος — людина, λογος — наука) — біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток, близько стоїть до суспільних наук, також наука про походження й еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини. Як самостійна наука сформувалася в середині 19 століття.

Антропологічні дані мають перевагу перед іншими етногенетичними джерелами — археологічними, етнографічними, лінгвістичними, оскільки мова та культура можуть поширюватися шляхом запозичення у той час як антропологічні ознаки відіграють роль своєрідних «біологічних міток». Ці маркери зберігають свою інформацію, включно віддалені історичні епохи, через консервативність спадкових рис людства[1].

Антропологічні риси зберігаються більш надійно аніж ознаки культури. Навіть у випадку декількох поколінь метисації можливо виявляти вихідні антропологічні типи, тоді як культура, мова, традиційне господарство, релігія та мистецтво можуть зникнути або кардинально змінюватися протягом життя навіть лише одного покоління.[2]

Генеза. Напрями і розділи[ред.ред. код]

Назва антропології з'явилася ще в Давній Греції, але в сучасному розумінні антропологія як наука сформувалась у 19 столітті. Тоді ж до антропології часто відносили психологію, етнографію і археологію. В США й Великій Британії до антропології і тепер відносять етнографію.

Радянська антропологія[ред.ред. код]

Радянські антропологи чітко розмежовують названі науки.

Напрями в самій антропології ще далеко не усталені. Здебільшого розрізняють:

Практично в антропології можна розрізняти два основні напрями:

Соматична антропологія досліджує в першу чергу тіло живих людей, застосовуючи для цього спеціальні антропометричні інструменти і прилади (див. Антропометрія). Описовий метод соматичної антропології полягає у ваговій характеристиці тіла та його частин окремо (голови, носа, очей, губ, грудей), волосяного покриву, кольору шкіри, у визначенні зросту і таке інше. Методами анатомії досліджуються особливості будови внутрішніх органів, методами ембріології — утробний розвиток людини, серологічними методами — склад крові. Соматична антропологія має значення в питаннях визначення реальних показників і співвідношень зросту різних груп населення (для взуттєвої, пошивної та ін. промисловості). Розділ соматичної антропології — криміналістична антропологія — використовує спеціальні методи, зокрема дактилоскопію, для точного встановлення особи та ін.

Палеоантропологія досліджує викопних людей і є основою для розв'язання багатьох питань антропогенезу. Крім краніометрії та остеометрії, палеоантропологія певною мірою використовує методи палеонтології, геології і археології.


Антропологія в Росії і сателітах[ред.ред. код]

Серед прогресивних антропологів Росії визначне місце посідають А. П. Богданов (18341896), М. М. Міклухо-Маклай (18461888) і Д. М. Анучин (18431923). Широкі антропологічні дослідження провадили радянські антропологи. При Московському державному університеті був Інститут антропології і Антропологічний музей, очолювані В. П. Якимовим. Цей інститут видавав журнал «Советская антропология». Серед українських антропологів, що працювали в дожовтневий період, найбільш змістовними були дослідження Хведора Вовка (18471918). З радянських антропологів українського походження значні дослідження провели В. Д. Дяченко, А. 3. Носов (Носів) і Л. П. Ніколаєв. В УРСР впродовж 1928-1930 рр. виходив щорічник Кабінету антропології АН УРСР «Антропологія».

Напрямки і розділи «на Заході»[ред.ред. код]

Напрямки антропології[ред.ред. код]

Більшість університетів на Заході розділяють антропологію на чотири основних напрямки:

Розділи антропології[ред.ред. код]

Основні розділи антропології: морфологія людини, вчення про антропогенез, расознавство. З середини 20 століття посилено розвивається комплекс дисциплін, об'єднаних спільною назвою біологія людини (вивчення фізіологічних, біохімічних і генетичних факторів, що впливають на варіації будови і розвитку людського організму).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект Видавництво ім. Олени Теліги 2001 256 ст. (3 ст.) ISBN 966-7601-34-Х
  2. Алексеева Т. И. (ред.), Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. Антропология: Учебно-методический комплекс Антропология: Учебно-методический комплекс — 2004 (152 с.)

Література[ред.ред. код]

  • С. П. Сегеда. Антропологія // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Антропологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. Ф. Юрій. — К.: Дакор, 2008. — 421 с.
  • Антропологія. Річник Кабінету ім. Ф. К. Вовка, випуски 1-4. — К., 1928—30.
  • Підоплічко І. Г. Походження людини в світлі науки. — К., 1958.
  • Махній М. М. Незвичайна антропологія: Науково-популярний курс. — Чернігів: Вид-во Чернігівського національного педагогічного університету, 2011.
  • (рос.) Бунак В. В., Нестурх М. Ф., Рогинский Я. Я. Антропология. — М., 1941.
  • (рос.) Культурная антропология: Учебное пособие / Под ред. Ю. Н. Емельянова, Н. Г. Скворцова. — СПб., 1996.
  • (рос.) Леви-Стросс К. Структурная антропология. — М., 1983.
  • (рос.) Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Основы антропологий. — М., 1955.
  • (рос.) Орлова Э. А. Введение в социальную и культурную антропологию. — М., 1994.
  • (рос.) Хрисанфонова Е. Н., Перевозчиков И. В. Антропология. — М., 1991.

Посилання[ред.ред. код]