Панікадило
Панікади́ло (грец. πολυκάνδηλον — «багатосвіччя»)[1] — велика центральна люстра зі свічками у християнській культовій споруді, підвісний світильник. Зазвичай панікадило підвішують у середохресті або підбанному просторі.
Панікадило засвічують в урочисті моменти богослужіння.
Цікаві факти
- «Паникадило» — народна назва люпина жовтого — рослини родини бобових. Цей вид люпину дійсно має певну схожість з панікадилом: його квіти зібрані у вертикальні стоячі китиці, які нагадують свічки[1].
- У повісті І. С. Тургенева «Степовий король Лір» можна прочитати: «Священник облачился в старую, еле живую ризу; еле живой дьячок вышел из кухни, с трудом раздувая ладан в старом медном паникадиле. Молебен начался». Очевидно, письменник мав на увазі не панікадило, а кадило.
- У творах Олеся Гончара «Людина і зброя» та Івана Багряного «Огнене коло», що описують події Другої світової війни, «панікадилами» називали парашутні освітлювальні снаряди[2][3].
Див. також
Примітки
- ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ Гончар, Олесь (18 січня 2018). Людина і зброя (укр.). Strelbytskyy Multimedia Publishing.
- ↑ Багряний, Іван (29 грудня 2013). Огненне коло (укр.). Folio. ISBN 978-966-03-4621-5.
Література
- Вечерський В. Українські дерев'яні храми, Київ, "Наш час", 2008
Посилання
- Панікадило // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Панікадило // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1284. — 1000 екз.
- Чаус О. Символ світла у християнській традиції
