Спіранти Бругмана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 07:08, 17 жовтня 2013, створена Basio (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Спіранти Бругмана — приголосні фрикативні Þ, Þh, ð, ðh, які німецький лінгвіст Карл Бругман постулював для праіндоєвропейської мови на підставі ряду відповідностей.

Сучасний погляд на проблему[ред. | ред. код]

У аналізованих Бругманом лексемах в індоєвропейській прамові мав бути збіг проривних типу TK (де T — будь-який зубний проривний, а K — будь-який задньоязичний проривний. У більшості мов-наступниць таке поєднання приголосних зазнало різних фонетичних змін, а саме:

  • Метатеза: грецька група
  • Метатеза і спірантизація другого елементу: індоіранська група
  • Втрата першого елемента поєднання: слов'янські, балтійські, німецькі, італійські, вірменська, албанська мови
  • Втрата другого елементу поєднання: кельтські мови.

Приклади[ред. | ред. код]

Лексеми, в яких було аналізоване поєднання:

Література[ред. | ред. код]

  • Іванов В. В. Труды по этимологии индоевропейских и древнепереднеазиатских языков. Том 1. Индоевропейские корни в хеттском языке. — М.: Языки славянских культур: Знак, 2007.
  • Schindler J. A thorny problem / / Die Sprache. Bd. 23, 1977. S. 25-35.