Bacillus anthracis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bacillus anthracis
Мікрофотографія Bacillus anthracis (фарбування фуксін-метиленом).
Мікрофотографія Bacillus anthracis (фарбування фуксін-метиленом).
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Тип: Firmicutes
Клас: Bacilli
Ряд: Bacillales
Родина: Bacillaceae
Рід: Bacillus
Вид: B. anthracis
Біноміальна назва
Bacillus anthracis
Cohn 1872
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Bacillus anthracis
EOL logo.svg EOL: 974636
ITIS logo.svg ITIS: 959822
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1392
Структура клітин Bacillus anthracis.

Bacillus anthracis — грам-позитивна, факультативно анаеробна паличковидна бактерія роду Bacillus. B. anthracis звичайно живе у ґрунті, формує ендоспори та є причинним агентом сибірки[1].

Історія[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Сибірка.

Вперше збудника сибірки описав А. Поллендер у 1849 році, який виявив його у крові та тканинах мертвих тварин. Остаточно збудник був вивчений Кохом (1876 рік) та Пастером (1877 рік). Пастер у 1881 році, вперше, отримав ослаблену живу вакцину Bacillus anthracis, що посприяло ефективні профілактиці захворювання у тварин.

Морфологія і фізіологія[ред.ред. код]

B. anthracis (грец. ἄνθραξ — вуглець) — велика Гр(+) нерухома паличка 3-10 мкм завдовжки і 1-1,5 мкм завширшки. В організмі тварин і людини утворює капсулу, яка оточує одиноку клітину або весь ланцюжок. Капсули можуть утворюватися і при культивуванні на поживних середовищах із нативним білком. У мазках із культур на рідкому середовищі B. anthracis виглядають довгими ланцюжками, кінці клітин обрубані або злегка втягнуті, що надає ланцюгу форму бамбукової тростини з характерними колінчастими зчленуваннями. У довкіллі бацили сибірки утворюють овальні спори, які розташовані в клітині центрально й не перебільшують її поперечного діаметра. У ґрунтах, багатих гумусом, при 25-40 °С спори можуть проростати у вегетативні форми. При температурах вище 43 °С і нижче 15 °С спороутворення припиняється.

Культивування[ред.ред. код]

За типом дихання збудник сибірки є аеробом і факультативним анаеробом. До живильних середовищ невибагливий. На бульйоні дає ріст на дні пробірки у вигляді жмутика вати, залишаючи середовище прозорим. При посіві уколом у стовпчик желатини ріст нагадує ялинку, перекинуту вниз верхівкою. При посіві на МПА вірулентних штамів виростають R-форми колоній із нерівними хвилястими краями, які нагадують голову медузи або лев'ячу гриву. Оптимальна температура для культивування — 37-38 °C, pH 7,0. Невірулентні або слабовірулентні штами утворюють круглі гладенькі S-форми колоній із чітко окресленим краєм. При посіві на середовище з пеніциліном B. anthracis втрачають клітинну стінку, фрагментуються на кульки і нагадують намисто.

Ферментативна активність[ред.ред. код]

B. anthracis біохімічно активна: ферментує глюкозу, сахарозу, мальтозу й інші вуглеводи до кислоти, але без утворення газу; розріджує сироватку й желатин; пептонізує молоко; утворює аміак і сірководень. Також гідролізує крохмаль.

Антигени[ред.ред. код]

B. anthracis мають білковий антиген, який міститься в капсулі, і полісахаридний антиген, розташований в клітинній стінці. Полісахаридний антиген можна виявити за допомогою реакції термопреципітації за Асколі. З досліджуваного матеріалу кип'ятінням екстрагують цей антиген, який при додаванні до преципітуючої протисибіркової сироватки утворює кільце преципітації. При розмноженні в організмі, а також на середовищі з плазмою крові й екстрактами з тканин збудники утворюють протективний антиген, який має сильні імуногенні властивості.

Токсиноутворення[ред.ред. код]

B. anthracis при культивуванні на рідкому поживному середовищі продукує справжній екзотоксин, який складається принаймні з трьох компонентів: набряковий токсин викликає некроз і набряк шкіри у гвінейських свинок; летальний токсин («мишачий токсин») спричиняє смерть білих мишей, протективний антиген, який має імуногенні властивості.

Резистентність[ред.ред. код]

У вегетативні формі, збудник сибірки має таку ж стійкість, як і більшість аспорогенних бактерій, а саме — швидко гине під дією високих температур (вище 75 °C — через 5 — 10 хв). Спори стійкі: у ґрунті чи воді вони можуть прожити сотні років, прямі сонячні промені вони витримують 10 діб, а то і більше, при кип'ятінні гинуть через 45 — 60 хв. Спори також можуть тривалий час зберігатися у шерсті і в померлих тваринах, у засоленому м'ясі.

Екологія[ред.ред. код]

У звичайних природних умовах на сибірку хворіють різні види травоїдних тварин — велика і дрібна рогата худоба, коні, рідше олені, верблюди, свині. Вони заражаються ч/з рот спорами B. anthracis. У них переважно розвиваються кишкова і септична форми сибірки. Хворі тварини виділяють збудник у зовнішнє середовище з випорожненнями і сечею. Людина заражається при безпосередньому контакті з хворими тваринами ч/з предмети і вироби із зараженої сировини (кожухи, рукавиці, шапки, коміри, пензлі для гоління тощо) або ч/з м'ясо хворих тварин. Улітку можливе зараження ч/з укуси ґедзів. Захворювання на сибірку носить професійний характер. Частіше хворіють робітники м'ясокомбінатів, вовнопрядильних фабрик, тваринницьких ферм, ті. хто працюють зі шкірою тварин, сортувальники хутра.

Потрапивши в ґрунт, B. anthracis утворюють дуже стійкі спори, які зберігають життєздатність десятки років. Широко вживані дезинфектанти викликають їх загибель лише ч/з декілька годин, кип'ятіння — через 15-20 хв. Вегетативні форми мають таку ж резистентність, як і більшість неспороносних бактерій.

Захворювання людини[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Сибірка.

Джерела[ред.ред. код]

  • Мікробіологія: підручник / В. А. Люта, О. В. Кононов. — К.: «Медицина». — 2008. — с. 456: 271—272. ISBN 978-966-8144-62-2

Посилання[ред.ред. код]

  1. Ryan KJ; Ray CG (editors) (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th ed.). McGraw Hill. ISBN 0-8385-8529-9.