Betula maximowicziana
| Betula maximowicziana | |
|---|---|
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Букоцвіті (Fagales) |
| Родина: | Березові (Betulaceae) |
| Рід: | Береза (Betula) |
| Підрід: | Betula subg. Betulaster |
| Вид: | B. maximowicziana
|
| Біноміальна назва | |
| Betula maximowicziana Regel, 1868
| |
Betula maximowicziana — вид квіткових рослин з родини березових (Betulaceae). Росте на сході Азії[1].
Таксономічні примітки[ред. | ред. код]
Синоніми: Betula candelae Koidz., Betula maximowiczii Regel.[2].
Біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]
Це велике швидкоросле довгоживуче дерево до 30 м заввишки[2]. Крона розгалужена й широка. Кора спочатку оранжево-бура, пізніше від сірої до білувато-помаранчевої, тонко лущиться. Листки широко-яйцеподібні, довжиною від 8 до 16 сантиметрів, загострені з глибоко серцеподібною основою та подвійно-пилчастим краєм; верхній бік листка темно-зелений і спочатку запушений, нижній бік має пахвові борідки; листкові ніжки 1.5–4.4 см; восени листя стає золотисто-жовтим, прожилки часто червоніють[3].
Поширення й екологія[ред. | ред. код]
Поширення: Японія (Хоккайдо, Хонсю); Росія (Курильські острови). Зустрічається в змішаних прохолодних помірних лісах на низькій висоті і часто є панівним. Здається, цей вид більш стійкий до посухи, ніж багато інших беріз[2].
Використання[ред. | ред. код]
Деревина використовується для меблів, клепок, шпону, а також для паперу. Декоративна рослина. До Європи завезений у 1888 році (Англія).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Betula maximowicziana. Plants of the World Online. Kew Science. Процитовано 25.01.2023.
- ↑ а б в Shaw, K.; Roy, S.; Wilson, B. (2014). Betula maximowicziana. The IUCN. Процитовано 25.01.2023.
- ↑ Andreas Roloff, Andreas Bärtels: Flora der Gehölze. Bestimmung, Eigenschaften und Verwendung. Mit einem Winterschlüssel von Bernd Schulz. 3., korrigierte Auflage. Eugen Ulmer, Stuttgart (Hohenheim) 2008, ISBN 978-3-8001-5614-6, S. 139
|