D-димер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

D-димер — це білковий фрагмент, що утворюється при розчиненні згустка крові, який виникає при згортанні крові.[1] D-димер утворюється в результаті розпаду волокон фібрину.[2] На відміну від кінцевих продуктів розпаду фібриногену, що представлені у вигляді окремих фрагментів D та E, при розщепленні зшитих фактором XIIIa волокон фібрину утворюються більші фрагменти — D-димери, тримери D- Е- D, оскільки плазмін не спроможний розщепити ковалентний зв'язок між D-димерами.[3] Концентрація D-димеру в крові визначається у хворих із підозрою на тромбоз глибоких вен, тромбоемболію легеневої артерії[3] та підозрі на розвиток ДВЗ-синдрому.[4] Вперше D-димер був описаний в 70-х роках минулого століття, а застосування в практику впроваджено у 90-х роках минулого століття.[5] Середнє нормальне значення становить менше 250 нг/мл, але залежить критично від методу[6].

Принципи тесту

[ред. | ред. код]
Принципи тесту на D-димери

При пошкодженні судини або тканин в організмі запускається процес згортання крові, що призводить до утворення тромбів. До складу тромбів входить білок фібрин, який скріплює компоненти тромбу між собою та утримує його в місці утворення. Тромби можуть утворюватися не тільки у місці пошкодження тканин або судин, але і всередині судин, коли для цього існують сприятливі фактори — пошкодення інтіми судин різноманітними ендогенними та екзогенними факторами або антитілами, порушення локальної гемодинаміки (застій крові, наявність турбулентних потоків).[1] Фібрин утворюється з фібриногену, який вільно циркулює в крові, під дією ферменту тромбіну. Під дією тромбіну також активується фактор XIIIa згортання крові, що зшиває між собою волокна фібрину. Під впливом утворення фібрину активується фібринолітична система у вигляді основного ферменту фібринолізу — плазміну, що призводить до активації лізису фібрину та розчинних фібрин-мономерних комплексів. При надмірній активності фібринолізу ймовірний також лізис фібриногену. На відміну від кінцевих продуктів розщеплення фібриногену, які представлені у вигляді окремих фрагментів D і E, продукти розщеплення фібрину представляють собою значно більші фрагменти молекули і включають у себе по два фрагменти D та один фрагмент Е (які ще називають доменами), тому що плазмін не може розщепити ковалентний зв'язок між D-доменами.[3] D-димери в нормі відсутні в плазмі крові, та переважно з'являються в крові при активації системи згортання крові. Визначення D-димерів у крові проводиться за допомогою сироваток із моноклональними антитілами до D-димерів.[2]

Фактори, при яких підвищується D-димер

[ред. | ред. код]

D-димер може підвищуватися у наступних випадках: Непатологічні стани:

  • Куріння.
  • Похилий вік.
  • Післяопераційні стани.
  • Інвазивні маніпуляції (у тому числі постановка периферичного внутрішньовенного катетера).

Патологічні стани:

Окрім цього, кількість D-димерів може бути підвищена при вагітності, навіть при її нормальному перебігу, та частіше збільшується у ІІІ триместрі. Вважалось, що підвищення рівня D-димерів може бути маркером загрози розвитку тромбозу при вагітності, але останні дослідження не підтверджують такі припущення. Серед інших захворювань, що призводять до підвищення рівня D-димерів у крові, слід відмітити серопозитивний ревматоїдний артрит.[1]

Показання до визначення

[ред. | ред. код]

Аналіз крові на D-димери показаний при підозрі на тромбоз глибоких вен, при підозрі на тромбоемболію легеневої артерії, для діагностики ДВЗ-синдрому та для додаткової оцінки вираженості тромбоутворення і моніторингу проведення антикоагулянтної терапії при ТЕЛА та інсульті.[1] У нормі кількість D-димерів у крові складає 0—0,55 мкг FEU /мл. Різке збільшення концентрації D-димерів може свідчити про велику кількість тромбів у судинному руслі, що частіше може вказувати на венозну тромбоемболію або ДВЗ-синдром. При цьому результат обстеження не може вказувати на локалізацію тромбозу. Нормальний рівень D-димеру вказує на відсутність тромбозу у пацієнта.[1] При ТЕЛА визначення D-димерів характеризується високою чутливістю (96-99 %), проте низькою специфічністю (не більше 50 %). Цей метод дослідження має високу негативну діагностичну цінність при тромбоемболії, тобто дозволяє виключити у пацієнта ТЕЛА при нормальному вмісті D-димерів.[9] Визначення D-димерів показано хворим із низьким або середнім ризиком ТЕЛА як «сортувальний» метод обстеження, що дозволяє виключити діагноз ТЕЛА у таких пацієнтів.[10]

Високий рівень D-димеру у кардіологічних хворих може також служити маркером високого ризику тромбоемболічних ускладнень (у пацієнтів без ознак тромбозу), як передвісника тромбоемболічних ускладнень при фібриляції передсердь, як передвісника появи кардіогенного шоку і аритмій у хворих інфарктом міокарду та маркером декомпенсації при серцевій недостатності.[11] Діагностична цінність обстеження на D-димер знижується після початку антикоагулянтної терапії (як прямими, так і непрямими антикоагулянтами); при епізоді тромбозу, що відбувся більше 14 днів тому[12]; при малих розмірах тромбу; при тривалому зберіганні зразків плазми (більше 6 діб) та при зниженні фібринолітичної активності за рахунок або дефіциту тканинного активатору плазміногену (tPA) або високого рівня інгібітора активатору плазміногену (PAI-I).[3]

Література

[ред. | ред. код]
  • Основи внутрішньої медицини. Том 2.: Підручник для ВМНЗ IV р.а./ За Передерій В. Г., Ткач С. М.. - Вінниця: Нова Книга, 2009. - 784 с. ISBN 9789663822273 (С.309-310)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Д-димер: клиническое значение для пожилых пациентов (рос.)
  2. ↑ а б Д димер [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ а б в г D-димер как маркер тромбообразования и его применение в клинической практике [Архівовано 4 березня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ General Practice Notebook > D-dimer [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.] Retrieved September 2011 (англ.)
  5. ↑ Adam S. S., Key N. S., Greenberg C. S. D-dimer antigen: current concepts and future prospects. Blood  — 2009. — Т. 113. — № 13. — С. 2878–2887. — DOI:10.1182/blood-2008-06-165845 — PMID 19008457. (англ.)
  6. ↑ Пропедевтика внутрішньої медицини. Підручник для стомат. ф-тів ВМНЗ IV р.а.: Затверджено МОЗ. Бобкович К. О., Дзісь Є. І., Жебель В. М./ за ред. Расіна М. С. — Вінниця: Нова книга, 2015. — 328 с. ISBN 978-966-382-542-7 ( С.299 )
  7. ↑ ГОСТРА ТРОМБОЕМБОЛІЯ ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ [Архівовано 4 квітня 2018 у Wayback Machine.] (Скорочений виклад, V. F. Tapson. N Engl J Med 2008; 358(10): 1037-1051 (опубліковано в журналі Медицина сваіту, 2008, № 2))
  8. ↑ ЗНАЧЕНИЕ ОПРЕДЕЛЕНИЯ УРОВНЯ D-ДИМЕРА ПЛАЗМЫ КРОВИ ДЛЯ ДИАГНОСТИКИ ТРОМБОЭМБОЛИИ ЛЕГОЧНОЙ АРТЕРИИ [Архівовано 12 січня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ ТРОМБОЕМБОЛІЯ ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ: СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ДІАГНОСТИКУ ТА ЛІКУВАННЯ. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 5 серпня 2014.
  10. ↑ ТЕЛА: сучасні погляди на діагностику та лікування. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 5 серпня 2014.
  11. ↑ Значение Д-димера в диагностике и прогнозе тромбоэмболических осложнений у кардиологических больных [Архівовано 3 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ Клиническое значение D-димера для лабораторной диагностики свершившегося тромбоза в особых клинических ситуациях [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=D-димер&oldid=42186531