Пінон міндорський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ducula mindorensis)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пінон міндорський

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Пінон (Ducula)
Вид: Пінон міндорський
Ducula mindorensis
(Whitehead, 1896)
Посилання
Вікісховище: Ducula mindorensis
Віківиди: Ducula mindorensis
ITIS: 177378
МСОП: 22691622
NCBI: 2953386

Пі́нон міндорський[2] (Ducula mindorensis) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Ендемік Філіппін[4].

Міндорські пінони

Довжина птаха становить 42-50 см, довжина крил становить 24 см, довжина хвоста 15-17 см. Лоб, обличчя і горло рожевувато-сірі, решта голови, горло і нижня частина тіла сизі, живіт і гузка темно-сизі. Задня частина шиї і спина бронзово-червоні, нижня частина спини, надхвістя і крила зелені. Внутрішня частина крил бронзово-червона, махові пера і хвіст чорнувато-зелені, на хвості сіра смуга. Райдужки жовті, дзьоб чорний, лапи рожевувато-червоні[5][6].

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Міндорські пінони є ендеміками острова Міндоро Вони живуть у вологих гірських і рівнинних тропічних лісах. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті від 700 до 1830 м над рівнем моря[7]. Живляться плодами.

Збереження

[ред. | ред. код]

МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників. популяція міндорських пінонів становить від 1000 до 2500 птахів. Їм загрожує знищення природного середовища і полювання[8].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Ducula mindorensis.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 09 травня 2022.
  4. MacGregor, Richard Crittenden. (1909). A manual of Philippine birds. Bureau of Printing. с. 49. OCLC 716081366.
  5. Gibbs, David, 1958- (2001). Pigeons and doves : a guide to the pigeons and doves of the world. Cox, John, 1967-, Barnes, Eustace. New Haven: Yale University Press. с. 529–530. ISBN 0300078862. OCLC 45809450.
  6. Kennedy, Robert S. (2000). A guide to the birds of the Philippines. Oxford University Press. с. 143. ISBN 0198546696. OCLC 43936896.
  7. MRIKA, Hiroyuki; SISON, Rogelio V. (1987). Birds of the Highlands of Mt. Halcon, Mindoro, Philippines. Japanese Journal of Ornithology. 35 (4): 109—124. doi:10.3838/jjo.35.109. ISSN 0913-400X.
  8. Dutson, Guy C. L.; Evans, Tom D.; Brooks, Thomas M.; Asane, Desiderio C.; Timmins, Robert J.; Toledo, Angela (1992). Conservation status of birds on Mindoro, Philippines. Bird Conservation International. 2 (4): 303—325. doi:10.1017/s0959270900002513. ISSN 0959-2709.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
  • David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001