Пелагорніс
| Pelagornis Час існування: ранній міоцен — ранній плейстоцен | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Pelagornis, реконструкція
| ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Види
| ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Пелагорніс (Pelagornis Lartet, 1857[1]) — викопний рід костезубих птахів (з раннього міоцену по ранній плейстоцен). Відкритий в 2014 році вид Pelagornis sandersi є одним з найбільших відомих науці літаючих птахів за всю історію Землі[2][3], поряд з аргентавісом . Розмах крил Pelagornis sandersi за оцінками становив від 6,1 до 7,4 метрів[4] — відстань, порівняна з довжиною 10-місцевого лімузина[5].
Етимологія[ред. | ред. код]
Родова назва пелагорніс в перекладі з грецького означає «птах відкритого моря»[6][5].
Поширення[ред. | ред. код]
Викопні відкладення: Марокко, Франція, Чилі[7], Південна Кароліна (США)[6].
Опис[ред. | ред. код]
Викопний рід з міоцену і плейстоцену з хибними зубами на верхній і нижній щелепах. Вік знахідок близько 2,3-2,5 млн років. Типовий вид Pelagornis miocaenus виявлений в ранньоміоценових відкладеннях (Аквітанія, Франція) віком близько 20 мільйонів років. Оригінальний екземпляр мав ліву плечову кістку розміром майже з людську руку. Наукова назва роду та виду — це «найбільш позбавлене уяви назва, будь-коли застосоване до скам'янілостям» на думку американського палеонтолога і орнітолога Storrs L. Olson (Смітсонівський інститут), так як жодним чином не відноситься до приголомшливих і безпрецедентних розмірів птиці, а просто означає «міоценова морська птиця»[8].
Другий вид роду Pelagornis mauretanicus Mourer-Chauviré & Geraads був відкритий тільки через більш ніж століття в 2008. Ця знахідка з Марокко (Ahl al Oughlam[en]) виявилася набагато молодше першої, так як її вік склав близько 2,5 млн років (Gelasian[en], пізній пліоцен, ранній плейстоцен, MN17)[9]. Останні представники Пелагорнітід були сучасниками людини вмілої Homo habilis[10].
Виявлений в 2010 в Чилі новий для науки вид цього роду (Pelagornis chilensis) має найбільший серед всіх птахів розмах крил до 5,2 метра (більше тільки у Argentavis) і вага близько 32 кілограмів (вік викопної знахідки близько 5-10 мільйонів років). Імовірно, він довго ширяв над океаном у пошуках корму[7]. Новий вид описали на підставі збереженого на 70% скелета американські палеонтологи Геральд Мейр (Gerald Mayr) з Інституту Сенкенберга (Senckenberg Research Institute) і Давид Рубілар (David Rubilar) з Національного музею природної історії Чилі (Chile's National Museum of Natural History)[11]. Повнорозмірну реконструкцію скелета планується демонструвати в Музеї Сенкенберга (Senckenberg Museum, Франкфурт-на-Майні, Німеччина)[12].
Ще один вид роду Pelagornis sandersi. Скам'янілі фрагменти скелета були знайдені в осадових породах у Південній Кароліні ще в 1983 році[6]. Єдині відомі скам'янілі останки Pelagornis sandersi були виявлені під час будівництва нового терміналу в міжнародному аеропорту Чарлстона . Новий вид отримав свою назву на честь Альберта Сандерса, куратора Чарлстонського музею, який керував розкопками[13]. Скам'янілості були поміщені в Чарлстонський музей, де в 2014 році були ідентифіковані Деном Ксепкой як новий, не описаний до того часу, вид[14]. Незважаючи на те, що пір'я птахи не збереглися, Ксепка за допомогою комп'ютерного моделювання дійшов висновку, що птах міг літати і встановив її розмір крил, що становив, за обережною оцінкою, 6,4 метра[15]. Датування викопних останків показала, що птах жив 25 мільйонів років тому, в хаттському столітті олігоценової епохи.
Систематика[ред. | ред. код]
Систематичне положення роду дискутується. Одні автори виділяють його в окрему викопну родину († Pelagornithidae) і ряд (†Odontopterygiformes)[11][12], інші вважають родичами сучасних пеліканоподбних (Pelecaniformes) або зближують з Буревісникоподібними (Procellariiformes)[16], а треті автори зближують Pelagornithidae з гусеподібними (Anseriformes)[17].
Вивчення[ред. | ред. код]
Добре збережені скам'янілості даних птиці (для різних видів відомі всі кістки ніг і крил, а також цілий череп) допомогли змоделювати особливості їхнього польоту і відповісти на питання, як пелагорніси могли злітати і утримуватися в польоті в повітрі, всупереч законам аеродинаміки, досить жорстко обмежує розміри птахів що нині живуть[18].
Реконструкція польоту даних птахів була зроблена вченими за допомогою спеціальної програми Flight 1.25, яка проводить розрахунки особливостей польоту птаха на основі даних її маси тіла, розмаху і форми крил. Чим більше птах, тим більше енергії витрачається нею на помахи крилами: починаючи з певного рівня для польоту потрібно більше енергії, ніж птах може призвести. Саме тому для активного польоту межею є маса тіла птахів в 12-16 кілограмів. Водночас навіть птахи, що літають за допомогою ширяючого польоту, змушені іноді бити крилом — при нестійкому вітрі[18].
Найбільші представники роду, як то Pelagornis sandersi, швидше за все, не могли здійснювати активні помахи крилами при зльоті, на зразок сучасних альбатросів. Ці птахи, ймовірно, були занадто великі для того, щоб злітати з місця, проте вони могли використовувати зустрічні пориви вітру для зльоту з розбігу. Пелагорніси прекрасно планували в повітрі, використовуючи повітряні потоки. Величезний розмах крил посилював аеродинаміку ширяючого польоту. Злітати з поверхні води пелагорніси, судячи з усього, не могли (доказом цього є анатомічна будова їх задніх кінцівок)[18].
Список видів[ред. | ред. код]
- Pelagornis chilensis Mayr & Rubilar, 2010 — Чилі[7][11][12][19]
- Pelagornis mauretanicus Mourer-Chauviré & Geraads, 2008 — Марокко[20]
- Pelagornis miocaenus Lartet, 1857 — Франція типовий
- Pelagornis sandersi Ksepka 2014 Lartet, 1857 — Південна Кароліна, США
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Bourdon, Estelle (2005): Osteological evidence for sister group relationship between pseudo-toothed birds (Aves: Odontopterygiformes) and waterfowls (Anseriformes). Naturwissenschaften 92(12): 586–591. doi:10.1007/s00114-005-0047-0
- Chávez, Martín; Stucchi, Marcelo & Urbina, Mario (2007): El registro de Pelagornithidae (Aves: Pelecaniformes) y la Avifauna Neógena del Pacífico Sudeste [The record of Pelagornithidae (Aves: Pelecaniformes) and the Neogene avifauna of the southeast Pacific.] [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] Bulletin de l'Institut Français d’Études Andines 36(2): 175–197.
- Geraads, Denis (2006): The late Pliocene locality of Ahl al Oughlam, Morocco: vertebrate fauna and interpretation. Transactions of the Royal Society of South Africa 61(2): 97-101.[1]
- Goedert, James L. (1989): Giant Late Eocene Marine Birds (Pelecaniformes: Pelagornithidae) from Northwestern Oregon. [Архівовано 19 серпня 2020 у Wayback Machine.] J. Paleontol. 63(6): 939–944.
- Hopson, James A. (1964): Pseudodontornis and other large marine birds from the Miocene of South Carolina. Postilla 83: 1-19.[2]
- Mayr, Gerald (2008): A skull of the giant bony-toothed bird Dasornis (Aves: Pelagornithidae) from the Lower Eocene of the Isle of Sheppey. Palaeontology 51(5): 1107–1116. doi:10.1111/j.1475-4983.2008.00798.x
- Mayr, Gerald (2009): Paleogene Fossil Birds. Springer-Verlag, Heidelberg & New York. ISBN 3-540-89627-9
- Mayr, Gerald; Hazevoet, Cornelis J.; Dantas, Pedro; & Cachāo, Mário (2008): A sternum of a very large bony-toothed bird (Pelagornithidae) from the Miocene of Portugal. J. Vertebr. Paleontol. 28(3): 762–769.
- Mlíkovský, Jirí (2009): Evolution of the Cenozoic marine avifaunas of Europe. Annalen des Naturhistorischen Museums Wien A 111: 357–374.
- Olson, Storrs L. (1985): The Fossil Record of Birds. In: Farner, D.S.; King, J.R. & Parkes, Kenneth C. (eds.): Avian Biology 8: 79-252.[3] [Архівовано 18 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Rincón R., Ascanio D. & Stucchi, Marcelo (2003): Primer registro de la familia Pelagornithidae (Aves: Pelecaniformes) para Venezuela [First record of Pelagornithidae family from Venezuela.] [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] Boletín de la Sociedad Venezolana de Espeleología 37: 27-30.
- Walsh, Stig A. & Hume, Julian P. (2001): A new Neogene marine avian assemblage from north-central Chile.[недоступне посилання з квітня 2019] J. Vertebr. Paleontol. 21(3): 484–491.
Ресурси Інтеренету[ред. | ред. код]
- Наука и жизнь — Розмах крил давніх птахів досягав 6,5 метрів [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Ancient bird had wingspan longer than a stretch limousine [Архівовано 10 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Photo [Архівовано 15 липня 2014 у Wayback Machine.] of some Calvert Formation specimens (and some of the disputed Oregon fossils) at National Museum of Natural History. (англ.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Lartet, E. 1857. Note sur un hum´erus fossile d'oiseau, attribu ´e `a un tr `es-grand palmip'ede de la section des Longipennes. Comptes rendus hebdomadaires des S´eances de l'Acad´emie des Sciences (Paris) 44:736-741.
- ↑ Александр Телишев (8 липня 2014). Крылатый флагман кайнозоя. Русская планета. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 8 липня 2014.
- ↑ Daniel T. Ksepka (2014). Flight performance of the largest volant bird (англ.). Proceedings of the National Academy of Sciences. doi:10.1073/pnas.1320297111. ISSN 1091-6490. PMID 25002475. Архів оригіналу за 12 липня 2014. Процитовано 25 липня 2014.
- ↑ Daniel T. Ksepka Flight performance of the largest volant bird (англ.) // Proceedings of the National Academy of Sciences. — 2014. — ISSN 1091-6490. — DOI:10.1073/pnas.1320297111 — PMID 25002475.
- ↑ а б Ancient bird had wingspan longer than a stretch limousine. Архів оригіналу за 10 липня 2014. Процитовано 25 липня 2014.
- ↑ а б в Наука и жизнь — Размах крыльев древних птиц достигал 6,5 метров. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 липня 2014.
- ↑ а б в Палеонтологи нашли птиц с самым большим размахом крыльев. Архів оригіналу за 22 липня 2014. Процитовано 25 липня 2014.
- ↑ Olson (1985: p.197)
- ↑ Mlíkovský (2009)
- ↑ Hopson (1964), Olson (1985: pp.199-201), Bourdon (2005), Geraads (2006), Mayr (2009: pp.55,59), Mlíkovský (2009)
- ↑ а б в Pelagornis chilensis — гигантская птица из Южной Америки. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 липня 2014.
- ↑ а б в Fossil of giant, bony-toothed bird from Chile sets new record for wingspan. Архів оригіналу за 19 вересня 2010. Процитовано 25 липня 2014.
- ↑ Choi, Charles Q. (7 July 2014). World's largest flying bird was like nothing alive today. Fox News. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 7 July 2014.
- ↑ Osborne, Hannah (7 July 2014). Pelagornis Sandersi: World's Biggest Bird Was Twice as Big as Albatross with 24 feet (7,3 m) Wingspan. International Business Times. Архів оригіналу за 7 липня 2014. Процитовано 7 July 2014.
- ↑ Karim, Nishad (7 July 2014). Fossils dug up at airport may be largest flying bird ever found. The Guardian. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 7 July 2014.
- ↑ S. L. Olson: A selective synopsis of the fossil record of birds. In: D. Farner, J. R. King & K. Parkes: Avian Biology 8. New York: Academic Press, 1985
- ↑ Estelle Bourdon: Osteological evidence for sister group relationship between pseudo-toothed birds (Aves: Odontopterygiformes) and waterfowls (Anseriformes). in Naturwissenschaften, Verlag Springer Berlin / Heidelberg, ISSN 0028-1042, Heft Volume 92, Number 12 / Dezember 2005 DOI:10.1007/s00114-005-0047-0
- ↑ а б в Раскрыт секрет полета крупнейшей птицы в истории Земли. Архів оригіналу за 25 липня 2014. Процитовано 25 липня 2014.
- ↑ GERALD MAYR; DAVID RUBILAR-Rogers. 2010. Osteology of a new giant bony-toothed bird from the Miocene of Chile, with a revision of the taxonomy of Neogene Pelagornithidae.[недоступне посилання з квітня 2019] Journal of Vertebrate Paleontology, Volume 30, Issue 5, September 2010, pages 1313–1330.
- ↑ Mourer-Chauvir´ e, C., and D. Geraads. 2008. The Struthionidae and Pelagornithidae (Aves: Struthioniformes, Odontopterygiformes) from the late Pliocene of Ahl Al Oughlam, Morocco. Oryctos 7:169-187.