Дятел вогнистий
| Дятел вогнистий | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Reinwardtipicus validus (Temminck, 1825)[3] | ||||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| Picus validus Chrysocolaptes validus | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Дятел вогнистий[4] (Reinwardtipicus validus) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Мешкає в Південно-Східній Азії. Це єдиний представник монотипового роду Reinwardtipicus, названого на честь нідерландського натураліста Каспара Георга Карла Рейнвардта[en][5].
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 30 см, вага 155-185 г. У самців лоб, тім'я і короткий чуб червоні, на голові з боків вони окаймлені блідо-оранжевою смугою, ззаду вона більш темна і більш коричнева. Горло і щоки золотисто-коричневі. Нижня частина потилиці і задня частина шиї білі, окаймдені коричнювато-сірою смугою, спина жовта або оранжева, нижня частина спини темно-оранжева або червона, надхвістя темно-коричневе або тьмяно-оранжеве. Плечі і покривні пера крил чорнувато-коричневі, махові і стернові пера чорнуваті, поцятковані 3-5 рудуватими смугами. Нижня частина тіла коричнева, пера на ній мають широкі темно-червоні кінчики. Боки, груди і верхня частина живота більш жовтуваті. Центральна частина живота сірувато-коричнева, нижні покривні пера хвоста темно-бурі. Нижня сторона крил чорна, поцяткована коричневими смугами. Райдужки карі або оранжево-карі, Дзьоб довгий, долотоподібний, світло-коричневий, знизу жовтуватий. Лапи коричнюваті або сірі.
У самиць верхня частина голови темно-коричнева, голова з боків сірувато-коричнева, задня частина шиї і верхня частина тіла білуваті, надхвістя бурувате, на шиї з боків вузькі рудуваті смуги, горла і решта нижньої частини тіла темно-сіро-коричневі, поцятковані світлими смугами. Забарвлення молодих птахів є подібне до забарвлення самиць. У молодих самців тім'я червонувате, а надхвістя має жовтувато-оранжевий відтінок. Представники підвиду R. v. xanthopygius вирізняються менш червоним надхвістям у самців, коричневі смуги на спині і надхвісті у них відсутні.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють два підвиди:[6]
- R. v. xanthopygius (Finsch, 1905) — Малайський півострів, острови Суматра, Ріау, Банка, Натуна[en] і Калімантан;
- R. v. validus (Temminck, 1825) — Ява.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Вогнисті дятли мешкають в Таїланді, Малайзії, Індонезія і Брунеї. Вони живуть у вічнозелених тропічних лісах, у вторинних і прибережних лісах та на покинутих плантаціях. Зустрічаються парами або сімейними зграйками, переважно в низовинах, в Малайському півострові на висоті до 1000 м над рівнем моря, переважно на висоті до 700 м над рівнем моря, на Яві і Калімантані місцями на висоті до 2000 м над рівнем моря. Живляться личинками жуків, гісінню, мурахами та іншими комахами. Шукають їжу в мертвій деревині в усіх ярусах лісу, рідше на землі. Сезон розмноження у вогнистих дятлів триває з січня по вересень. Гніздяться в дуплах мертвих дерев, в кладці 1-2 яйця.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Reinwardtipicus validus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 14 лютого 2023
- ↑ Bonaparte, Charles Lucien (1854). Quadro dei volucri zigodattili ossia passeri a piedi scansori. У de Luca, Serafino; Müller, D. (ред.). L'Ateneo Italiano; raccolta di documenti e memorie relative al progresso delle scienze fisiche (італ.). Т. 2. Parigi [Paris]: Victor Masson. с. 116–129 [122].
- ↑ Temminck, Coenraad Jacob (1838) [1825]. Nouveau recueil de planches coloriées d'oiseaux, pour servir de suite et de complément aux planches enluminées de Buffon (фр.). Т. 4. Paris: F.G. Levrault. Plates 378 (male), 402 (female).
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names (англ.). London: Christopher Helm. с. 332. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 13.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 14 лютого 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Hans Winkler, David A. Christie and David Nurney: Woodpeckers. A Guide to the Woodpeckers, Piculets and Wrynecks of the World. Pica Press, Robertsbridge 1995, ISBN 0-395-72043-5, S. 72–73, 230–231.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |