Rhynchophorus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Rhynchophorus
Rhynchophorus cruentatus (Fabricius, 1775)- мешканець Флориди, США.
Rhynchophorus cruentatus (Fabricius, 1775)- мешканець Флориди, США.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidea)
Родина: Дріофториди (Dryophthoridae)
Підродина: Rhynchophorinae
Триба: Rhynchophorini
Рід: Rhynchophorus
Herbst, 1795
Синоніми
Cordyle Thunberg, 1797
Посилання
Вікісховище: Rhynchophorus
Віківиди: Rhunchophorus
EOL: 49373
ITIS: 114819
NCBI: 93127
Fossilworks: 292921

Rhynchophorus, рінхофорус — рід жуків родини Дріофториди, або ж Трубконосики (Dryophthoridae). Представників роду традиційно називають пальмовими довгоносиками, хоча ентомологи дійшли висновку, що ці комахи разом з іншими жуками утворюють окрему родину у надродині довгоносикоподібних. Рінхофоруси є основними шкідниками пальм, головним чином, кокосових у тропіках.

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

Жуки мають видовжене, дещо сплощене зверху тіло і великі розміри: 20 — 50 мм завдовжки[1].

Основні ознаки[2]:

  • тіло червоно-буре, коричневе або чорне;
  • головотрубка пряма або трохи вигнута, розширена у місці прикріплення вусиків;
  • ротові органи заглиблені у головотрубку, зовні видно лише вершини мандибул;
  • вусики колінчасті, їхній джгутик складається з 4–6 члеників;
  • лапки пятичленикові, кігтики не мають зубчиків;

Головотрбука самців, на відміну від самиць, має зверху повздовжну смужку з рудих волосків.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Жуки гризуть листя й стебла пальм. Після парування самиця вигризає у стовбурі отвір, куди відкладає яйце. Личинка, яка вилупилася, заглиблюється у деревину і харчується нею. Наприкінці свого розвитку вона перетворюється на лялечку. Жуки нового покоління виходять назовні. Загалом розвиток від яйця до імаго триває три-чотири місяці[1].

Географічне поширення[ред. | ред. код]

Види цього роду початково мешкали у межах тропіків Південно-Східної Азії, Океанії, вид Rhynchophorus phoenicis — в тропічній Африці. Розселенню жуків сприяє їх здатність літати. Чимало їх розселюється всередині або на поверхні стовбурів, які впали у воду і дрейфують в океані, поки не натраплять на суходіл.

Починаючи з 1980-х років, декілька видів інтенсивно поширюються через необачну діяльність людини. Так жуки потрапили до Близького Сходу, Північної Африки, Південної Європи, до островів Карибського моря[3] та на Південь США[4]. У 2014 році жуки з'явилися на пальмах чорноморського узбережжя Росії[5]. Найчастіше небажаного для людини розселення зазнає червоний пальмовий рінхофорус Rhynchophorus ferrugineus. Він є єдиним представником роду у Палеарктиці[6]. Зокрема, в Іспанії ця комаха створила загрозу для об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО — Пальмового лісу Ельче.

Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]

Рінхофоруси є важливою ланкою колообігу речовин у природних екосистемах. Вони уражають, головним чином, пальми, тканини яких почали гнити або всихати. Тож, жуки сприяють мінералізації деревини, що гине.

Діяльність комах, особливо, личинок, знижує плодючість і прискорює загибель дерев. Коли чисельність і щільність популяції жуків досить висока, вони завдають економічно відчутної шкоди плантаціям кокосових пальм, а також цукрової тростини і бананів[1]. З огляду на це рінхофорусів віднесено до карантинних шкідників[7]. Карантинні заходи особливо актуальні для країн, що імпортують тропічні плоди, деревину та продукцію з пальмової сировини.

Туземне населення деяких районів Африки та Підненно-Східної Азії вживає личинок рінхофорусів у їжу як джерело харчового білку[1].

Класифікація[ред. | ред. код]

Описано близько 90 видів рінхофорусів: |

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Жизнь животных. Членистоногие: трилобиты, хелицеровые, трахейнодышащие. Онихофоры / (М. С. Гіляров, Ф. Н. Правдин (ред.). 2-е изд., перераб. М.: Просвещение, 1984, т. 3, 463 с.
  2. ↑ Егоров А. Б., Жерихин В. В. 1996. Сем. Dryophthoridae (Rhynchophoridae). В кн.: Лер П. А. (ред.). Определитель насекомых Дальнего Востока России. Т.3. Жесткокрылые или жуки. Часть 3. Владивосток: Дальнаука. С.241–248
  3. ↑ «Ferry & Gómez». 2002. The red palm weevil in the Mediterranean. Journal of the International Palm Society, 46 (4) — http://www.palms.org/palmsjournal/2002/redweevil.htm [Архівовано 27 лютого 2009 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Hoddle et al. 2017. The palm weevil Rhynchophorus vulneratus is eradicated from Laguna Beach. California Agriculture 71(1): 25-29
  5. ↑ Орлова-Беньковская М. Я. Основные закономерности инвазионного процесса у жесткокрылых (Coleoptera) европейской части России. Российский журнал биологических инвазий, 2017, № 1, с. 35–56
  6. ↑ Alonso-Zarazaga M. A., Barrios H., Borovec R., Bouchard P., Caldara R., Colonnelli E., Gultekin L., Hlavač P., Korotyaev B., Lyal C. H. C., Machado A., Meregalli M., Pierotti H., Ren, L., Sanchez-Ruiz M., Sforzi A., Silfverberg H., Skuhrovec J., Tryzna M., Velazquez de Castro A.J. & Yunakov N.N. 2017. Cooperative Catalogue of Palaerctic Coleoptera Curculionoidea. Monografias electronicas S.E.A., vol. 8, 729 pp.
  7. ↑ The Food and Environment Research — http://www.fera.defra.gov.uk/plants/publications/documents/factsheets/redPalmWeevil.pdf [Архівовано 28 серпня 2013 у Wayback Machine.] Red Palm Weevil]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Rhynchophorus&oldid=34730144