S/2023 U 1
 | |
| Відкриття[1][2] | |
|---|---|
| Відкривач | Скотт Шеппард |
| Місце відкриття | Обсерваторія Лас-Кампанас |
| Дата відкриття | 4 листопада 2023 |
| Орбітальні характеристики[3] | |
| Велика піввісь | 7976600 км |
| Ексцентриситет | 0,250 |
| Орбітальний період | 1,86 років |
| Нахил орбіти | 143,9° |
| Фізичні характеристики | |
| Розміри | 8-12 км[a] |
| Видима зоряна величина | 26,7 (average)[4] |
| Стандартна зоряна величина | 13,7[1] |
 S/2023 U 1 у Вікісховищі | |
S/2023 U 1 — найменший і найтьмяніший з відомих природних супутників Урана, що має діаметр близько 8-12 км. Він був відкритий 4 листопада 2023 року Скоттом Шеппардом за допомогою 6,5-метрового телескопа Бааде (одного з двох Магелланових телескопів) в Обсерваторії Лас-Кампанас, Чилі, а оголошення відкриття відбулось 23 лютого 2024 року[1][2]. Супутник обертається навколо Урана в ретроградному напрямку на середній відстані приблизно 8 млн км і має період обертання майже 2 земні роки, щоб завершити свою орбіту.
Відкриття[ред. | ред. код]
S/2023 U 1 був відкритий 4 листопада 2023 року Скоттом Шеппардом під час його пошуку неправильних супутників Урана за допомогою 6,5-метрового телескопа Бааде (одного з двох Магелланових телескопів) в обсерваторії Лас Кампанас, Чилі[1]. Шеппард зміг виявити цей слабкий супутник за допомогою техніки зсуву й додавання[en], коли він отримав багато зображень з довгою експозицією, зсунув їх відповідно до руху Урана, а потім додав їх всі разом, створивши одне глибоке зображення нерухомого Урана та його супутників на фоні рухомих зір і галактик. Застосування техніки зсуву й додавання до телескопів із дуже великою апертурою, таких як телескоп Магеллана-Бааде, дозволило Шеппарду бачити дрібніші супутники, ніж у попередніх дослідженнях[5].
Для планування подальших спостережень S/2023 U 1 Шеппард спільно з Мариною Брозович і Робертом Джейкобсоном обчислити орбіту супутника та спрогнозували його положення на інші дати[5]. Шеппард спостерігав S/2023 U 1 за допомогою телескопа Магеллан 6 і 13 грудня 2023 року, а також зміг знайти супутник на своїх старіших спостереженнях Урана 8 вересня і 2 грудня 2021 року[1][5]. Відкриття S/2023 U 1 було підтверджене й оголошене Центром малих планет 23 лютого 2024 року, збільшивши кількість відомих супутників Урана з 27 до 28[1]. Це перший супутник Урана, відкритий за понад 20 років після відкриття Маргарет у 2003 році[5][4].
Орбіта[ред. | ред. код]
S/2023 U 1 є нерегулярним супутником Урана, оскільки він має далеку та дуже еліптичну та нахилену орбіту. Через велику віддаленість від планети нерегулярні супутники слабко пов'язані силою тяжіння Урана, тому їх орбіти часто збурюються гравітацією Сонця та інших планет[6]. Це призводить до значних змін в орбітах нерегулярних супутників протягом коротких періодів часу, тому проста кеплерівська еліптична орбіта не може точно описати довгострокові орбітальні рухи нерегулярних супутників. Натомість для точнішого опису довгострокових орбіт нерегулярних супутників використовуються власні елементи орбіти, які обчислюються шляхом усереднення збуреної орбіти за тривалий період часу[6].
За 800-річний проміжок часу з 1600 до 2400 середня велика піввісь S/2023 U 1 становить 7,98 млн км, середній орбітальний період — 1,86 р. (681 д.)[3]. S/2023 U 1 має середній ексцентриситет орбіти 0,25 і середній нахил до екліптики 144°[3]. Оскільки нахил орбіти S/2023 U 1 перевищує 90°, супутник має ретроградну орбіту, тобто він обертається в напрямку, протилежному орбіті Урана навколо Сонця[4]. Через збурення елементи орбіти S/2023 U 1 коливаються з часом: його велика піввісь може коливатися від 7,97 до 7,98 млн км, ексцентриситет від 0,14 до 0,29, а нахил від 141° до 144°[7]. Орбіта S/2023 U 1 демонструє вузлову прецесію із середнім періодом приблизно 5000 земних років і апсидальну прецесію із середнім періодом приблизно 5100 земних років[3].
S/2023 U 1 є членом групи Калібана, скупчення ретроградних нерегулярних супутників Урана, до якого входять Стефано та Калібан[4]. Супутники групи Калібана мають схожі орбітальні елементи, з великими півосями 7-8 млн км, ексцентриситетами між 0,16 і 0,23 і нахилами між 141° і 144°[4]. Як і всі інші групи нерегулярних супутників, група Калібана, ймовірно, утворилася в результаті руйнування більшого захопленого супутника Урана через зіткнення з астероїдами або кометами, що призвело до утворення багатьох уламків на близьких орбітах навколо Урана[5].
Фізичні характеристики[ред. | ред. код]
S/2023 U 1 надзвичайно тьмяний, він має середню видиму зоряну величину 26,7, тому його можна спостерігати лише за допомогою зображень із довгою експозицією за допомогою телескопів з великою апертурою, таких як Магелланові телескопи[4][5]. Про фізичні властивості S/2023 U 1 нічого не відомо, окрім його абсолютної зоряної величини 13,7, за якою можна оцінити його діаметр[1]. Припускаючи геометричне альбедо в діапазоні 0,04–0,10, що є типовим для більшості неправильних супутників[8], S/2023 U 1 має діаметр 8-12 км[a].
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ а б Діаметр (у км) обчислюється з абсолютної зоряної величини (H) і геометричного альбедо (p) за формулою [9]. Для H=13,7 і альбедо в діапазоні 0,04–0,10, діапазон діаметрів становить 8-12 км.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж MPEC 2024-D113 : S/2023 U 1. Minor Planet Electronic Circulars. Minor Planet Center. 23 February 2024. Процитовано 23 February 2024.
- ↑ а б Planetary Satellite Discovery Circumstances. JPL Solar System Dynamics. NASA. Процитовано 23 February 2024.
- ↑ а б в г Planetary Satellite Mean Elements. JPL Solar System Dynamics. NASA. Процитовано 28 February 2024.
- ↑ а б в г д е Sheppard, Scott S. Moons of Uranus. Earth & Planets Laboratory. Carnegie Institution for Science. Процитовано 23 February 2024.
- ↑ а б в г д е New Uranus and Neptune Moons. Earth & Planetary Laboratory. Carnegie Institution for Science. 23 February 2024. Процитовано 23 February 2024.
- ↑ а б Brozović, Marina; Jacobson, Robert A. (May 2022). Orbits of the Irregular Satellites of Uranus and Neptune. The Astronomical Journal. 163 (5): 12. Bibcode:2022AJ....163..241B. doi:10.3847/1538-3881/ac617f. S2CID 248458067. 241.
- ↑ JPL Horizons On-Line Ephemeris for 2023U1 Osculating Orbit (1600-Feb-01 to 2399-Dec-01). JPL Horizons On-Line Ephemeris System. Jet Propulsion Laboratory. Процитовано 1 March 2024. Ephemeris Type: Elements. Center: 500@7 (Uranus Barycenter).
- ↑ Sharkey, Benjamin N. L.; Reddy, Vishnu; Kuhn, Olga; Sanchez, Juan A.; Bottke, William F. (November 2023). Spectroscopic Links among Giant Planet Irregular Satellites and Trojans. The Planetary Science Journal. 4 (11): 20. arXiv:2310.19934. Bibcode:2023PSJ.....4..223S. doi:10.3847/PSJ/ad0845. S2CID 264819644. 223.
- ↑ Asteroid Size Estimator. Center for Near Earth Object Studies. NASA. Процитовано 23 February 2024.
Посилання[ред. | ред. код]
- Sheppard, Scott S. (23 February 2024). New Uranus and Neptune Moon Images. Earth & Planetary Laboratory. Carnegie Institution for Science.