Threskiornis solitarius

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Threskiornis solitarius
Réunion Ibis.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Лелекоподібні (Ciconiiformes)
Родина: Ібісові (Threskiornithidae)
Рід: Threskiornis
Вид: Threskiornis solitarius
Біноміальна назва
Threskiornis solitarius
Sélys, 1848
Ареал виду
Ареал виду
Синоніми
Apterornis solitarius Sélys, 1848
Raphus solitarius Sélys, 1848
Didus apterornis Schlegel, 1854
Pezophaps borbonica Bonaparte, 1854
Ornithaptera borbonica Bonaparte, 1854
Apterornis solitaria Milne-Edwards, 1869
Didus borbonica Schlegel, 1873
Didus borbonicus Schlegel, 1875
Ornithaptera solitarius Hachisuka, 1953
Victoriornis imperialis Hachisuka, 1953
Borbonibis latipes Mourer & Moutou, 1987
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Threskiornis solitarius
EOL logo.svg EOL: 1049952
ITIS logo.svg ITIS: 824145
IUCN logo.svg МСОП: 22728791

Threskiornis solitarius — вид вимерлих птахів родини ібісових. Представники мешкали в лісах острова Реюньйон (раніше мав назву Бурбон). Через неточності на картинах голландських художників XVII–XVIII століть вид довгий час розглядався у складі підродини дронтів. Сучасні уявлення про таксономічну приналежність базуються на вивченні кісток цих птахів.

Первісний опис[ред.ред. код]

Дослідники XVII–XVIII століть, зокрема голландські моряки, описують великого, світлого, погано літаючого птаха з довгими ногами і шиєю, і порівняно великим, зігнутим дзьобом. На підставі не цілком точних малюнків граф де Бюффон помістив цей вид до підродини дронтів. Через те, що птахи вели поодинокий спосіб життя, в описах часто зустрічається слово solitarius, через що виникла плутанина з родрігеським дронтом. До кінця XX століття вид описувався, як реюньонскій або білий дронт.

Більш точний опис наводить Дюбуа[en]. Він також називає птахів словом solitarius, так як вони весь час тримаються поодинці. Вони розміром з велику гусаку, білі, з чорними кінчиками крил і хвоста. Кермові пір'я нагадують пір'я страуса; Шия довга, і дзьоб, як у вальдшнепа (можливо, мався на увазі кулик-сорока, володар більш масивного дзьоба), але більше, ноги майже такі ж, як у індиків. Цей птах добре бігає, але літає дуже мало.

З цього опису випливає, що птах нагадував сучасного священного ібіса, але більшого і з обмеженими можливостями польоту, що, можливо, пояснювалося острівним способом життя. Однак останки птаха тривалий час не були знайдені, і було важко щось сказати про птаха. Неодноразово існування білого дронта ставилося під сумнів саме через те, що на старих малюнках птах був зображений з неприродно довгим дзьобом, властивим родині ібісів, але не дронтам.

Сучасні уявлення[ред.ред. код]

У 1974 році на Реюньйоні були знайдені субфасильні[en] кістки раніше невідомого птаха, якого відразу ж віднесли до лелекоподібних. У 1987 році птах був ідентифікований, як вид, близький до лисого ібіса. Тим не менш, за сучасними уявленнями його відносять до роду Threskiornis.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Про спосіб життя Threskiornis solitarius є дуже мало відомості. Той же Дюбуа говорить, що птахи жили в горах, уникаючи боліт (що нетипово для більшості ібісів). Харчувалися хробаками, яких добували з рихлого ґрунту. Через слабкі здібності до польоту гніздилися, найімовірніше, на землі.

Вимирання[ред.ред. код]

Threskiornis solitarius зник у першій половині XVIII століття. Причиною вимирання, ймовірно, стало полювання, так як більшість мандрівників відзначили, що м'ясо птиці відрізнялося чудовим смаком. Завезені на острів кішки, собаки і свині також негативно впливали на стан популяції, розоряючи гнізда ібісів (собаки, можливо, переслідували дорослих птахів). Вже до 1667 року птахи залишились лише у високогірній частині острова, а між 1710 і 1715 роками, мабуть, зникли зовсім.

Література[ред.ред. код]

  • Humme, J. P. Cheke, A. S. (2004). The white dodo of Réunion Island: unravelling a scientific and historical myth. Archives of natural history 31 (1): 57-79. Текст (англ.) (Перевірено 9 листопада 2012)
  • de Lozoya, A. V. (2003). An unnoticed painting of a white dodo. Journal of the History of Collections 15 (2): 201—210. DOI:10.1093/jhc/15.2.201