USS Indianapolis (SSN-697)
| «Індіанаполіс» | ||
|---|---|---|
| USS Indianapolis (SSN-697) | ||
.jpg) | ||
| Спуск на воду | 30 липня 1977 року | |
| Виведений зі складу флоту | 22 грудня 1998 року | |
| Сучасний статус | В утилізації | |
| Проєкт | ||
| Головний конструктор | General Dynamics Corporation | |
| Класифікація НАТО | Los Angeles I | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 15 вузлів | |
| Швидкість (підводна) | 32 вузла | |
| Робоча глибина занурення | 290 метрів | |
| Гранична глибина занурення | 450 метрів | |
| Екіпаж | 110 (12 офіцерів) | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 110,3 метри | |
| Ширина корпусу найб. | 10 метрів | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 9,7 метра | |
| Водотоннажність надводна | 5784 тонни | |
| Озброєння | ||
| Торпедно- мінне озброєння |
4 × 21 (533 мм) торпедні апарати | |
«Індіанаполіс» (англ. USS Indianapolis (SSN-697)) — багатоцільовий атомний підводний човен, є 10-тим в серії з 62 підводних човнів типу «Лос-Анжелес», побудованих для ВМС США. Він став третім кораблем ВМС США, який отримав назву на честь міста Індіанаполіс, столиці штату Індіана. Призначений для боротьби з підводними човнами і надводними кораблями противника, а також для ведення розвідувальних дій, спеціальних операцій, перекидання спецпідрозділів, нанесення ударів, мінування, пошуково-рятувальних операцій.
Атомний підводний човен USS Indianapolis (SSN-697) був побудований на верфі компанії General Dynamics Electric Boat в місті Гротон, штат Коннектикут, відповідно до контракту від 24 січня 1972 року. Церемонія закладання кіля відбулася 19 жовтня 1974. Спуск на воду відбувся 30 липня 1977.[1] Хрещеною матір'ю стала Естер Дебра Брей, дружина колишнього конгресмена від штату Індіана Вільяма Брея.[2] Зданий в експлуатацію 5 січня 1980 року. На церемонії вводу в експлуатацію були присутні ветерани крейсера USS Indianapolis (CA-35). Порт приписки Перл-Гарбор, Гаваї.
Команда підводного човна була нагороджена Похвальною грамотою Військово-Морських Сил (вручена їй під час церемонії інактивації 17 лютого 1998 року) за операції з 1 квітня по 1 вересня 1997 року та медаллю "Гуманітарна служба" за порятунок 30 в'єтнамських біженців, деякі з яких були в дуже поганому фізичному стані і усім не вистачало прісної води або їжі, 12 квітня 1982 року.[3]
22 грудня 1998 році після 18 років служби з призначених 30-ти, підводний човен було виведено з експлуатації та вилучено з реєстру морських суден.[2] Це заощадило ВМС США витрати на відновлення реакторного палива, а також заощадило експлуатаційні витрати. Скорочення флоту, яке йшло паралельно із виведенням з експлуатації старих суден, було спричинене геополітичними змінами, а саме закінченням холодної війни.
Література[ред. | ред. код]
- Norman Polmar: Cold War Submarines, The Design and Construction of U.S. and Soviet Submarines. K. J. More. Potomac Books, Inc, 2003. ISBN 1-57488-530-8.
- Norman Friedman, James L. Christley: U.S. Submarines Since 1945: An Illustrated Design History. Naval Institute Press. ISBN 1-55750-260-9.
- Norman Friedman: The Naval Institute guide to world naval weapons systems, 1997-1998. Annapolis, Maryland: US Naval Institute, 1997. ISBN 1-55750-268-4.
Посилання[ред. | ред. код]
- Історія човна [Архівовано 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ NavSource Online: Submarine Photo Archive. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 30 березня 2021.
- ↑ а б https://www.globalsecurity.org/military/agency/navy/ssn-697.htm. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 30 березня 2021.
- ↑ Indianapolis III (SSN-697). Архів оригіналу за 20 березня 2021. Процитовано 30 березня 2021.
| |||||||||||||
2.jpg)