USS Hartford (SSN-768)
| «Гартфорд» | ||
|---|---|---|
| USS Hartford (SSN-768) | ||
_Naval_Academy.jpg) | ||
| Порт приписки | Нью-Лондон , штат Коннектикут | |
| Спуск на воду | 4 грудня 1993 року | |
| Сучасний статус | в активній службі | |
| Проєкт | ||
| Класифікація НАТО | Los Angeles class | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 17 вузлів | |
| Швидкість (підводна) | 30 вузлів | |
| Робоча глибина занурення | до 280 метрів | |
| Екіпаж | 98 матросів, 12 офіцерів | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 110,3 метра | |
| Ширина корпусу найб. | 10 метрів | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 9,4 метра | |
| Водотоннажність надводна | 5759 тонн | |
| Озброєння | ||
| Торпедно- мінне озброєння |
4 × 21 в (533 мм) торпедні апарати | |
| Ракетне озброєння | 12 ракет Томагавк вертикального запуску | |
«Гартфорд» (англ.USS Hartford (SSN-768)) — багатоцільовий атомний підводний човен, є 57-тим в серії з 62 підводних човнів типу «Лос-Анжелес», побудованих для ВМС США. Він став другим кораблем ВМС США з такою назвою, Підводний човен названий на честь міста Гартфорд , штат Коннектикут. Призначений для боротьби з підводними човнами і надводними кораблями противника, а також для ведення розвідувальних дій, спеціальних операцій, перекидання спецпідрозділів, нанесення ударів, мінування, пошуково-рятувальних операцій.
Історія створення[ред. | ред. код]
Контракт на будівництво підводного човна був присуджений 30 червня 1988 року американської верфі General Dynamics Electric Boat в Гротоні, штат Коннектикут. Церемонія закладання кіля відбулася 22 лютого 1992 року. Спущений на воду 4 грудня 1993 року. Хрещеною матір'ю стала місіс Лаурою О'Кіфа, дружина колишнього міністра ВМС США Шона О'Кіфа. Введений в експлуатацію 10 грудня 1994 року в Нью-Лондон в Гротоні, штат Коннектикут. Портом приписки є військово-морська база підводних човнів у Нью-Лондон, Гротон, штат Коннектикут.
Історія служби[ред. | ред. код]
22 січня 1997 року човен покинув порт приписки Нью-Лондон для свого першого розгортання в північній частині Атлантичного океану, з якого повернувся 3 травня.
7 липня 1998 року покинув Гротон для запланованого розгортання в північній частині Атлантичного океану, з якого повернувся 18 грудня.
19 лютого 2000 року покинув порт приписки Нью-Лондон для запланованого розгортання в зоні відповідальності 6-го флоту США, з якого повернувся 24 серпня.
19 вересня 2001 року покинув порт приписки для запланованого розгортання в зоні відповідальності 5-го і 6-го флоту США в складі ударної групи атомного авіаносця «Теодор Рузвельт», з якого повернувся 22 березня 2002 року.
У жовтні 2003 року покинув порт приписки для запланованого розгортання в зоні відповідальності 6-го флоту. 25 жовтня наскочила на мілину поблизу Ла-Маддалена, Сардинія, істотно пошкодивши кермо, гідролокатор і інше обладнання. 16 грудня прибув на верф в Портсмут, штат Вірджинія, для проведення ремонту.[1]
15 березня 2006 прибув на військово-морську верф Портсмут в Кіттері, штат Мен, для проведення модернізації. Модернізація тривала 14 місяців, вартість ремонту склала 150 млн доларів США.
У жовтні 2007 року підводний човен успішно здійснив запуск безпілотного підводного апарата (UUV) AN / BLQ-11 - першу подібну операцію з підводного човна. Апарат було запущено через одну з торпедних трубок човна.[2]
У серпні 2008 року покинув порт приписки для запланованого розгортання в зоні відповідальності 5-го флоту США.
Вночі 20 березня 2009 року в Ормузькій протоці перебуваючи в підводному положенні підводний човен зіткнувся з десантно-вертолітним транспорт-доком «Нью-Орлінз» ). Обидва корабля рухалися в одному напрямку. 15 членів екіпажу субмарини отримали легкі поранення і після надання їм першої допомоги всі повернулися до служби. Зіткнення довелося на огорожу висувних пристроїв, енергетична установка човна не постраждала. Обидва корабля зберегли хід, хоча у десантного корабля був пробитий паливний резервуар і стався витік 25000 галонів дизельного палива.[3]
Командувач човном під час зіткнення командер Райан Брукхарт був відсторонений від посади, з формулюванням «у зв'язку з втратою довіри командування до здібностям офіцера». На посаду вступив командер Кріс Харкінс, заступник командувача 8-м дивізіоном підводних човнів (Subron 8). 21 травня човен повернувся в Гротон, після завершення місячного переходу з Бахрейна. 23 травня в базі Нью-Лондон в командування човном офіційно вступив командер Роберт Данн, змінивши коммандера Харкінса. Коммандер Харкінс повернувся до посади заступника командувача 8-м дивізіоном. З липня 2009 по січень 2011 року перебував на ремонті, проведеним компанією Electric Boat. Загальна вартість ремонту склала 120 млн доларів США. У лютому 2011 року повернулася в порт приписки після завершення ходових випробувань.[4]
15 травня 2012 року покинув порт приписки Нью-Лондон для запланованого розгортання в північній частині Атлантичного океану, з якого повернувся в Гротон 17 листопада.
31 січня 2013 прибув в сухий док компанії General Dynamics Electric Boat для модернізації та технічного обслуговування. Ремонтні роботи були завершені до вересня.
1 червня 2015 року покинув порт приписки для запланованого розгортання в Північній Атлантиці, з якого повернувся 18 грудня.
2 лютого 2016 року покинув порт приписки для участі в навчаннях Ice Exercise (ICEX) 2016, що проводяться в 150 морських милях на північ від Прадхо-Бей на Алясці. 14 березня спільно з USS «Hampton» (SSN 767) прибув в район тимчасової військової станції Sargo в Арктиці в рамках навчань Ice Exercise (ICEX) 2016.[5] 15 квітня повернувся в порт приписки.
У лютому 2017 року покинув порт приписки для запланованого розгортання в Північній Атлантиці, з якого повернувся 18 серпня.
20 лютого 2018 року покинув порт приписки для участі в навчаннях Ice Exercise (ICEX) 2018. 9 березня субмарина прибула в район проведення навчань, розташований приблизно в 150 морських милях від Прадхо-Бей, Аляска. 10 березня в рамках навчань здійснила прорив через льоди в морі Бофорта.[6][7]
З 14 серпня 2020 року підводний човен перебуває на ремонті, який проводить компанія General Dynamics Electric Boat . Загальна вартість ремонту складе 126 млн доларів США.[8]
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт [Архівовано 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Історія човна [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Italy furious after US Navy tried to cover up sub accident. Архів оригіналу за 22 січня 2012. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ Submarines and Their Future. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ Two U.S. Navy Vessels Collide in the Strait of Hormuz. Архів оригіналу за 21 лютого 2012. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ Electric Boat gets USS Hartford back to sea. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ Две подводные лодки ВМС США прибыли в Арктику в рамках учений ICEX 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Три подводные лодки НАТО принимают участие в учениях Ice Exercise (ICEX) 2018 в Северном Ледовитом океане. Архів оригіналу за 3 січня 2021. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ https://www.dvidshub.net/video/591554/uss-hartford-ssn-768-surfacing-arctic-ocean-icex. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 7 березня 2021.
- ↑ GD Electric Boat Wins $125 Million Contract To Start SSN-768 Overhaul.
| |||||||||||||
2.jpg)