Who's Next

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Who's Next
Студійний альбом
Виконавець The Who
Дата випуску 31 липня 1971
Записаний Березень — Травень 1971
Жанр Хард-рок
Тривалість 43:36
Мова англійська
Лейбл Polydor
Продюсер The Who, Глін Джонс
Хронологія The Who
Попередній
←
 Live at Leeds
Quadrophenia
Наступний
→

Who's Next — музичний альбом гурту The Who. Виданий 31 липня 1971 року лейблом Polydor. Загальна тривалість композицій становить 43:36. Альбом відносять до напрямку хард-рок.

Альбом посідає 28 сходинку у Списку 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone

Передумови[ред. | ред. код]

До 1970 року The Who мали як комерційний успіх, так і визнання критиків, однак, вони почали відділятися від своєї первісної аудиторії. Рух модів зник, а оригінальні шанувальники з Шеперд-Буша виросли з підліткового віку. Крім того, гурт почав «втрачати зв'язок» зі своїм менеджером Кітом Ламбертом, який був дуже заклопотаний справами свого лейбла, Track Records[1]. Музиканти гастролювали з моменту випуску Tommy, протягом року виконуючи композиції з цього альбому, Піт Таунсенд розумів, що їм необхідно випустити щось нове[2]. В 1970 році були видані сингл «The Seeker» і концертний альбом Live at Leeds[3], також був записаний міні-альбом із новим матеріалом («Water», «Naked Eye», «I Do not Even Know Myself», «Postcard» і «Now I'm a Farmer»), але в підсумку, музиканти вирішили відкласти його в «довгий ящик», так як на їх думку, він не відповідав рівню їх попередньої роботи[4].

Спочатку гурт працював над проектом під назвою Lifehouse. Його сюжет виростав із серії есе Таунсенда, які він писав для журналу Melody Maker в серпні 1970 року, о них він розмірковував про важливість рок-музики, і, зокрема, ролі аудиторії[5]. Серед своїх колег по рок-цеху, Таунсенд був самим зацікавленим у використанні музики як комунікаційного інструменту, і хотів розширити свою сферу діяльністю в інші галузі мистецтва, в тому числі кіно, щоб піти від традиційної схеми альбом/турне[6]. Музикант описував Lifehouse як футуристичну рок-оперу у вигляді записаного «вживу» концептуального альбому, а так само музику для супутнього фільму[7]. Таунсенд описав основний сюжет опери в інтерв'ю для Disc and Music Echo: дія мала відбуватися в найближчому майбутньому, в соціумі, де заборонена музика і велика частина населення живе в «піддослідних костюмах» контрольованих урядом[8]. Бунтар Боббі зламує мережу і транслює рок-музику в костюми, тим самим даруючи можливість людям позбутися контролю і очистити свою свідомість. Деякі елементи сюжету точно описували з'явилися в майбутнім технології; наприклад, «мережа» нагадує інтернет, а «мережа сновидінь» віртуальну реальність[9].

13 січня 1971 The Who провели прес-конференцію, де оголосили, що відіграють ряд концертів у театрі Young Vic. У ході цих виступів вони повинні були задіяти вигадані елементи з майбутнього проекту, за задумом гурту, глядачі повинні були стати інтерактивними учасниками цього шоу[9]. Після того як Кіт Мун закінчив зйомки у фільмі 200 Мотель, The Who відіграли перший концерт, який відбувся 15 лютого. Під час шоу музиканти задіяли нову квадрофонічну систему оповіщення публіки, яка обійшлася їм в £30 000. Глядачі, в основному, були запрошені з різних організацій, таких як молодіжні клуби, у вільний продаж надійшло лише кілька квитків[10].

Запис[ред. | ред. код]

Перша сесія Who's Next пройшла в будинку Міка Джаггера Stargroves на початку квітня 1971 року. Музиканти використовували мобільну студію Rolling Stones Mobile і записали мінусовку пісні «Will not Get Fooled Again»[11], перш ніж вирішили переїхати в Olympic Studios, під керівництвом Гліна Джонса[12]. Сесії розпочалися 9 квітня (роботою над треком «Bargain»)[13] і тривали протягом травня, за цей час гурт записав ряд треків: «Time is Passing», «Pure and Easy», «Love Is not for Keeping» (спочатку він мав більш хард-рокову структуру, але був перероблений в акустичний варіант), «Behind Blue Eyes», «The Song Is Over», «Let's See Action» і «Baba O'Riley». Нікі Гопкінс був запрошений як піаніст, а Дейв Арбус зіграв на скрипці в композиції «Baba O'Riley». Трек «My Wife» Джона Ентвісла був доданий на альбом вже в останню хвилину вже наприкінці сесій, спочатку бас-гітарист планував випустити його на своєму сольному альбомі[14].

На відміну від сесій в Record Plant і Young Vic, робота з Джонсом проходила в більш продуктивній атмосфері, тому що звукоінженер, в першу чергу, був націлений на досягнення гарного звучання, в той час як Ламберта завжди більше хвилював імідж гурту. Таунсенд згадував: «Ми були просто приголомшені звучанням, якого домігся Глін»[14]. Таунсенд використовував матеріал, складений раніше на синтезаторах, змінивши звучання клавішних в декількох режимах: додавши дроун-ефекти в декількох піснях, в першу чергу «Baba O'Riley» і «Won't Get Fooled Again»[15], а також у «Bargain», «Going Mobile» і «The Song Is Over». Синтезатор був використаний як складова частина звання альбому, на відміну від поверхневих штрихів, поширених на альбомах виконавців того часу[16]. Стиль ударника, Кіта Муна, зазнав змін, у порівнянні з попереднім диском гурту. Барабанщик грав у дусі ранніх записів, Хто — більш формальний, без довгих програшів — частково через наявність синтезаторів, але також через продюсерського Відін Джоса, який робив наголос на чистому виконанні, і погоджувався на «феєрію» ударних тільки при крайній необхідності[17], Джонс відіграв важливу роль у мотивації музикантів — вони повинні записати просто черговий альбом, вірячи, що всі пісні вийдуть чудовими. Гурт дав продюсеру карт бланш, у праві вибрати для пластинки будь пісні (записані під час сесій) і розташувати їх в довільному порядку[15]. Незважаючи на ключовий внесок Джонса, в підсумку, він був відзначений тільки як співпродюсер запису[14]. За словами Джонса, його ключовий внесок полягав в технічній галузі, а також створення більшої частини аранжувань на основі ранніх демозаписів Таунсенда[18].

Список композицій[ред. | ред. код]

Автор музики і слів Піт Таунсенд, окрім «My Wife» Джона Ентвісла. 

Перша сторона
#НазваВокалТривалість
1.«Baba O'Riley»Долтрі (куплети) Таунсенд (бридж)5:08
2.«Bargain»Долтрі (куплети) Таунсенд (бридж)5:34
3.«Love Ain't for Keeping»Долтрі2:10
4.«My Wife»Ентвісл3:41
5.«The Song Is Over»Таунсенд (куплети) Долтрі (приспів)6:14
Друга сторона
#НазваВокалТривалість
6.«Getting in Tune»Долтрі4:50
7.«Going Mobile»Таунсенд3:42
8.«Behind Blue Eyes»Долтрі3:42
9.«Won't Get Fooled Again»Долтрі8:32

Додаткові твори на перевиданні 1995 року[ред. | ред. код]

  1. «Pure And Easy» — 4:19
  2. «Baby Don't You Do It» — 5:13
  3. «Naked Eye» — 5:22
  4. «Water» — 6:25
  5. «Too Much Of Anything» — 4:24
  6. «I Don't Even Know Myself» — 4:54
  7. «Behind Blue Eyes» (alt. Версія) — 3:25

Рецензії[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення.
Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 5/5 зірок[19]
Роберт Крістгау A+[20]
Mojo 4/5 зірок[21]
Q 4/5 зірок[22]
The Rolling Stone Album Guide 5/5 зірок[23]

Учасники запису[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення.
The Who
Технічний персонал
Менеджмент
Оформлення

Чарти[ред. | ред. код]

Чарт (1971) Найвища
позиція
Australian Albums (Kent Music Report)[24] 3
Канада Канада Canada Top Albums/CDs (RPM)[25] 5
Danish Albums (Hitlisten)[26] 3
Нідерланди Нідерланди Dutch Albums (MegaCharts)[27] 2
Finnish Albums (Suomen virallinen lista)[28] 9
Німеччина Німеччина German Albums (Offizielle Top 100)[29] 18
Норвегія Норвегія Norwegian Albums (VG-lista)[30] 6
Велика Британія Велика Британія UK Albums (OCC)[31] 1
США США Billboard 200[32] 4
Чарт (2013) Найвища
позиція
Італія Італія Italian Albums (FIMI)[33] 100
Чарт (2014) Найвища
позиція
US Billboard Top Pop Catalog[34] 7
Чарт (2020) Найвища
позиція
Бельгія Бельгія Belgian Albums (Ultratop Wallonia)[35] 156
Чарт (2023) Найвища
позиція
Австрія Австрія Austrian Albums (Ö3 Austria)[36] 38
Бельгія Бельгія Belgian Albums (Ultratop Flanders)[37] 173
Бельгія Бельгія Belgian Albums (Ultratop Wallonia)[38] 30
Німеччина Німеччина German Albums (Offizielle Top 100)[39] 14
Японія Японія Japanese Albums (Oricon)[40] 35
Japanese Hot Albums (Billboard Japan)[41] 46
Іспанія Іспанія Spanish Albums (PROMUSICAE)[42] 77
Swedish Physical Albums (Sverigetopplistan)[43] 5
Швейцарія Швейцарія Swiss Albums (Schweizer Hitparade)[44] 39

Сертифікації[ред. | ред. код]

Регіон Сертифікація Продажі
Італія (FIMI)[45] Золотий 25 000*
Велика Британія (BPI)[46]
release of 1993 		Платиновий 300 000double-dagger
США (RIAA)[47] 3× Платиновий 3 000 000^

*продажі, що базуються лише на сертифікаціях
^відвантаження, що базуються лише на сертифікаціях
double-daggerпродажі+прослуховування, що базуються лише на сертифікаціях

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Marsh, 1983, с. 361.
  2. ↑ Marsh, 1983, с. 363.
  3. ↑ Marsh, 1983, с. 358.
  4. ↑ Marsh, 1983, с. 365.
  5. ↑ Marsh, 1983, с. 368.
  6. ↑ Neill та Kent, 2002, с. 272.
  7. ↑ Marsh, 1983, с. 369.
  8. ↑ Neill та Kent, 2002, с. 250.
  9. ↑ а б Neill та Kent, 2002, с. 273.
  10. ↑ Neill та Kent, 2002, с. 278.
  11. ↑ Neill та Kent, 2002, с. 280.
  12. ↑ Marsh, 1983, с. 381.
  13. ↑ Neill та Kent, 2002, с. 281.
  14. ↑ а б в Neill та Kent, 2002, с. 282.
  15. ↑ а б Marsh, 1983, с. 382.
  16. ↑ Atkins, 2003, с. 18.
  17. ↑ Fletcher, 1998, с. 286.
  18. ↑ Unterberger, 2011, с. 105.
  19. ↑ Erlewine, Stephen Thomas. (англ.) Allmusic review. AllMusic. Процитовано 22 червня 2011.
  20. ↑ Christgau, Robert. CG: Red Hot Chili Peppers. RobertChristgau.com. Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 13 червня 2009.
  21. ↑ none. Mojo. London. May 2003. с. 110. WHO'S NEXT is The Who's most polished album, its hook-ridden songs pioneering the use of rock synthesizers without diluting the power-quartet attack that had defined the group since the mid-60s...
  22. ↑ none. Q. London. January 1996. с. 158. Considered by many to be the band's best, 1971's WHO'S NEXT was their only Number 1 album...
  23. ↑ Kemp, Mark (2004). The Who. У Brackett, Nathan; Hoard, Christian (ред.). The New Rolling Stone Album Guide (вид. 4th). Simon & Schuster. с. 871-873. ISBN 0-7432-0169-8.
  24. ↑ Kent, David (1993). Australian Chart Book 1970–1992 (вид. illustrated). St Ives, N.S.W.: Australian Chart Book. ISBN 0-646-11917-6.
  25. ↑ "Top RPM Albums: Issue 7579". RPM. Бібліотека та архів Канади. Retrieved 6 грудня 2022.
  26. ↑ LP Top 10, November 8, 1971. Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 30 березня 2016.
  27. ↑ «The Who — Who's Next» (нідерландською). Dutchcharts.nl. Hung Medien. Процитовано 6 грудня 2022.
  28. ↑ Nyman, Jake (2005). Suomi soi 4: Suuri suomalainen listakirja (фін.) (вид. 1st). Helsinki: Tammi. с. 135. ISBN 951-31-2503-3.
  29. ↑ "Offiziellecharts.de – The Who – Who's Next" (in German). GfK Entertainment Charts. Retrieved 6 грудня 2022.
  30. ↑ «The Who — Who's Next» (англійською). Norwegiancharts.com. Hung Medien. Процитовано 6 грудня 2022.
  31. ↑ «The Who | Artist | Official Charts» (англійською). UK Albums Chart. The Official Charts Company. Процитовано 6 грудня 2022.
  32. ↑ "The Who Chart History (Billboard 200)". Billboard. Процитовано 6 грудня 2022.
  33. ↑ «The Who — Who's Next» (італійська). Italiancharts.com. Hung Medien. Процитовано 6 грудня 2022.
  34. ↑ The Who – Billboard Albums. Allmusic. Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 8 квітня 2014.
  35. ↑ «The Who — Who's Next» (французькою). Ultratop.be. Hung Medien. Процитовано 6 грудня 2022.
  36. ↑ «The Who — Who's Next» (німецькою). Austriancharts.at. Hung Medien. Процитовано 27 вересня 2023.
  37. ↑ «The Who — Who's Next» (нідерландською). Ultratop.be. Hung Medien. Процитовано 24 вересня 2023.
  38. ↑ «The Who — Who's Next» (французькою). Ultratop.be. Hung Medien. Процитовано 24 вересня 2023.
  39. ↑ "Offiziellecharts.de – The Who – Who's Next" (in German). GfK Entertainment Charts. Retrieved 22 вересня 2023.
  40. ↑ «Oricon Top 50 Albums» (японською). Oricon. Процитовано 20 вересня 2023.
  41. ↑ Billboard Japan Hot Albums – Week of September 20, 2023. Billboard Japan (яп.). Процитовано 22 вересня 2023.
  42. ↑ Top 100 Albums Weekly. El portal de Música. Promusicae. Процитовано 29 вересня 2023.
  43. ↑ Veckolista Album Fysiskt, vecka 38. Sverigetopplistan. Процитовано 22 вересня 2023.
  44. ↑ «The Who — Who's Next» (німецькою). Swisscharts.com. Hung Medien. Процитовано 24 вересня 2023.
  45. ↑ Italian album certifications – Who – Who's Next (Італійська) . Італійська асоціація компаній звукозапису (FIMI). Виберіть "2015" у випадальному меню "Anno". Виберіть "Who's Next" у полі "Filtra". Виберіть "Album e Compilation" під "Sezione".
  46. ↑ British album certifications – The Who – Who's Next (Англійська) . Британська асоціація виробників фонограм (BPI).
  47. ↑ American album certifications – The Who – Who's Next (Англійська) . Американська асоціація компаній звукозапису (RIAA).

Посилання[ред. | ред. код]

The Who
Студійні альбоми
Мініальбоми
Концертні альбоми
Збірки
Пов'язані статті
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Who%27s_Next&oldid=41888790