Єгоров Євген Павлович (художник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єгоров.
Єгоров Євген Павлович
Народження17 травня 1917(1917-05-17)
Лиман, Україна
Смерть4 травня 2005(2005-05-04) (87 років)
 Харків, Україна
Країна СРСР
 Україна
НавчанняХарківський художній інститут (1949)
Діяльністьхудожник, викладач університету, графік
ВчительШавикін Дмитро Миколайович і Кокель Олексій Опанасович
Відомі учніКовтун Віктор Іванович, Кравець Володимир Йосипович, Могилевський Костянтин Вікторович, Бабич Геннадій Іванович, Литвинов Володимир Олексійович, Беркута Комунар Савелійович, Кривонос Олександр Артемович, Мокрожицький Віллі Леопольдович, Логвин Іван Дмитрович, Козулін Мусій Якович, Лихоліт Олексій Кирилович, Ейсмонт Валерій Володимирович, Чуприна Микола Петрович, Спіцевич Євген Андрійович і Лозовий Василь Якович
ПрацівникХарківський художній інститут і Харківська державна академія дизайну та мистецтв
ЧленСпілка радянських художників України
Творигерб Харкова
Вчене званняпрофесор
Нагороди
заслужений діяч мистецтв УРСР

Євге́н Па́влович Єго́ров (17 травня 1917, Красний Лиман — 4 травня 2005, Харків) — український графік та живописець, 1958 — член Спілки художників УРСР, 1974 — професор, заслужений діяч мистецтв УРСР.

З життєпису

[ред. | ред. код]

Народився 17 травня 1917 року в селищі Лиман, нині м. Красний Лиман Донецької області, в родині залізничника.

Художнє обдарування Євгена Єгорова розкрилося ще у шкільні роки. Родина його жила непросто, коштів не вистачало. Тоді він і розпочав заробляти тим, що малював портрети. У 1933—1936 рр. працював художником-оформлювачем у Палаці культури залізничників. Це вплинуло на вибір професії.

У 1936 р. Євген Павлович вступив до Харківського художнього училища. Закінчив його у 1939 р. Того ж року Є.Єгоров пішов добровольцем у Червону армію. Під час фінської війни був водієм танку.[1]

Учасник Другої світової війни, пройшов бойовий шлях до Берліна, в його творчій майстерні зберігався шматок стіни Рейхстагу; повернувся інвалідом.

1941—1945 — учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні; служив у 8-му танковому корпусі. Брав участь в боях за Харків, учасник Сталінградської битви, бився на Курській дузі, брав участь у звільнені Варшави та взятті Берліну.[2]

1949 року закінчив Харківський державний художній інститут — вчителями були Дмитро Шавикін і Олексій Кокель. З того ж року бере участь у республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставках.

Його особисті виставки відбувалися в Харкові — у 1957, 1977 та 1987 роках, в Києві 1987, та в Китаї — 1997, альбом з його малюнками видали в Харбіні.

Серед відомих його творів:

  • картини «Юність»,
  • серія портретів — «Мої друзі-однополчани».

З 1949 — викладач Харківського художньо-промислового інституту, з 1972 по 1985 — його ректор. Коли за станом здоров'я залишив посаду ректора, завідував до 2000 р. кафедрою малюнку, керував майстернею монументального живопису.

1968 року став створювачем герба міста Харкова — служив міським гербом до 1995.

Слід зазначити, що в середині шістдесятих, коли Є. П. Єгоров створював герби Харкова, а потім Червоного Лимана, сучасна література з геральдики була повністю відсутня, а дореволюційна була бібліографічною рідкістю. Є. П. Єгорову, як і іншим художникам, упорядникам міських гербів у шістдесятих роках, доводилося працювати практично на дотик, керуючись статтею з геральдики в БСЕ та власною інтуїцією.[3] Затверджений герб мав такий вигляд: щит французької форми на срібному полі, червоно-синій розділ (прапор УРСР 1949 р.), на червоній частині глави вміщено половину золотої шестерні. У центрі щита на срібному полі золотий колос серед трьох атомних орбіт. У гербі Червоного Лимана Є. П. Єгоров використав зовсім інший принцип створення гербів, ніж у Харківському гербі. Тут застосований принцип «говорить герба»: на зеленому полі червлений хвилеподібний край. У серці щита — схрещені молот та розвідний ключ. Зелене поле символізує природні багатства міста і району, червлений хвилеподібний край — натяк на назву міста, схрещені молот і розвідний ключ символізують промисловість регіону, а також залізничну стацію, де свого часу працював батько Є. П. Єгорова.[4]

Серед його учнів — Ковтун Віктор Іванович, Чаус Віктор Миколайович, Кравець Володимир Йосипович, Могилевський Костянтин Вікторович та інші.

В Харківській академії дизайну 2006 року відкрито пам'ятну дошку на його честь.

Творчість

[ред. | ред. код]

Основні галузі творчості Євгена Єгорова — історичний живопис, станкова та книжкова графіка, монументально-декоративне мистецтво. У традиціях реалізму створював портрети і пейзажі. Роботи зберігаються у Львівському музеї українського мистецтва, Сімферопольській картинній галереї, приватних колекціях.[5]

Список робіт

[ред. | ред. код]
  • розпис «Харків соціалістичний» (1952, співавт., Пд. вокзал у Харкові);
  • розпис плафона «Тріумф Батьківщини» (1956, Палац культури у м. Горлівка Донец. обл.),
  • фриз «Вугільний Донбас» (1960, співавт.);
  • графічні портрети — «Г. Беркович» (1953), «Мати», «В. Мироненко» (обидва — 1954), «Старий» (1957), «Г. Верейський» (1958), «Т. Шевченко» (1961; 1964), «В. Віхтинський» (1966), «В. Селезньов» «С. Бесєдін» (обидва — 1967), «Дружина» (1989);
  • серії — «По Франції» (1961–62), «Мої друзі-однополчани» (1975–80), «На Полтавщині» (1980–90); герб Харкова (1968);
  • живопис — «У дні великих перемог» (1949), «Юність» (1952), «Донбас», «Жовтень» (обидва — 1957), «Три тополі» (1992); серія пастелей (1995).[6]

Нащадки

[ред. | ред. код]

Син — Сергій Євгенович Єгоров (1951—2008). Відомий художник-монументаліст, багато працював у галузі дизайну середовища, створив вітражі для Благовіщенського собору. Онук і тезка знаменитого діда — Євген Сергійович Єгоров(нар.1978). Викладач кафедри рисунка ХДАДМ, майстер ліричного пейзажу.[7]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Календар знаменних і пам'ятних дат Харківщини на 2017 рік (PDF).
  2. ↑ Kharkiv State Academy of Design and Fine Arts. www.ksada.org. Процитовано 21 травня 2022.
  3. ↑ Untitled. shulika-art.kh.ua. Процитовано 21 травня 2022.
  4. ↑ Егоров Евгений Павлович | Nostalgie :: арт галерея живописи эпохи соцреализма. art-nostalgie.com.ua. Процитовано 21 травня 2022.
  5. ↑ Єгоров Євген — Grynyov Art Collection. Grynyov Art Foundation (ua) . Процитовано 21 травня 2022.
  6. ↑ Єгоров Євген Павлович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 21 травня 2022.
  7. ↑ Вчителі та учні. Династія Єгорових. artmuseum.kh.ua. Процитовано 21 травня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єгоров_Євген_Павлович_(художник)&oldid=38270726