Логвин Іван Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Логвин Іван Дмитрович
Народження 11 жовтня 1923(1923-10-11)
Коршево, Бобровський район, Центрально-Чорноземна область, РСФРР, СРСР
Смерть 6 жовтня 1996(1996-10-06) (72 роки)
  Одеса, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Жанр жанрове малярство, портрет, пейзаж і натюрморт
Навчання Пензенське художнє училищеd (1949) і Харківський художній інститут (1955)
Діяльність художник, викладач
Вчитель Горюшкін-Сорокопудов Іван Силович, Єгоров Євген Павлович, Кокель Олексій Опанасович, Сизиков Валентин Васильович і Чернов Леонід Іванович
Відомі учні Лесь Володимир Степанович, Данишевська Людмила Михайлівна, Кушніренко Олександр Васильович, Косович Віталій Якович, Кушнірюк Віталій Васильович і Гушкевич Юрій Петрович
Працівник Одеське художнє училище і Одеський державний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського
Член Спілка радянських художників України
Партія ВКП(б)
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки медаль «За відвагу» медаль «За відвагу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Іван Дмитрович Ло́гвин (11 жовтня 1923, Коршево — 6 жовтня 1996, Одеса) — український радянський живописець і педагог; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Батько живописця Олександра Логвина.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 11 жовтня 1923 року у селі Коршеві (нині Бобровський район Воронезької області, Росія). У Червоній армії з лютого 1942 року. Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у стрілецьких підрозділах. Нагороджений орденами Червоної Зірки (23 травня 1945), Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[1], двома медалями «За відвагу» (15 листопада 1943; 23 січня 1944), медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» (9 травня 1945)[2]. Демобілізувався у 1947 році[3].

У 1949 році закінчив Пензенське художнє училище, де навчався зокрема у Івана Горюшкіна-Сорокопудова. Член ВКП(б) з 1951 року. У 1955 році з відзнакою[3] закінчив Харківський художній інститут. Був учнем Євгена Єгорова, Олексія Кокеля, Валентина Сизикова, Леоніда Чернова.

Протягом 1955—1961 років викладав у Одеському художньому училищі; у 1967—1990 роках — в Одеському педагогічному інституті. Серед учнів: Олексій Ілюшин, Володимир Лесь, Олександр Бережний[3].

Мешкав в Одесі в будинку на вулиці Червоної Гвардії, № 2, квартира № 10. Помер в Одесі 6 жовтня 1996 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював в галузі станкового живопису. У реалістичному стилі створював тематичні картини, портрети, пейзажі, натюрморти. Серед робіт:

  • «На греблі» (1958);
  • «Вечоріє. До­ярки» (1960);
  • «Біля річки» (1961);
  • «Хлібороби» (1963);
  • «І знову я в Україні…» (1964);
  • «Над кручами Дніпровими» (1964);
  • «Жовтень» (1966);
  • «Студент­ка А. Руденко» (1968);
  • «Наречена» (1970-ті);
  • «Іде вій­на народна» (1971);
  • «Тарас Шевченко» (1979);
  • «Генерал-майор І. Семененко» (1984).

Брав участь у республіканських виставках з 1958 року, всесоюзних — з 1961 року. 1984 року в Одеському художньому музеї відбулася його персональна виставка[3].

Твори художника представлені у музейних, галерейних та приватних збірках в Україні, США, Великій Британії, Італії, Іспанії, Швейцарії, Японії та інших країнах[3].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]