Єжи Чешейко‑Сохацький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єжи Чешейко‑Сохацький
пол. Jerzy Czeszejko-Sochacki
ПсевдоBratkowski, Bruzda і Konrad
Народився29 листопада 1892(1892-11-29)
Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер4 вересня 1933(1933-09-04) (40 років)
Москва, СРСР
·падінняd
Країна Республіка Польща
Діяльністьпрофспілковий діяч
Alma materDaugavpils State Gymnasiumd
Знання мовпольська
Посадаmember of the Sejm of the Second Polish Republicd
ПартіяПольська соціалістична партія і Комуністична партія Польщі
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Сохацький.
Прибутковий будинок на вулиці Сталова 2 у Празі, де у 1924–1928 роках жив Єжи Чешейко-Сочацький
Меморіальна дошка Єжи Чешейко-Сочацького на житловому будинку за адресою вул. Сталова 2

Єжи Чешейко‑Сохацький, псевдонім «Братковський», «Брузда», «Конрад» (нар . 29 листопада 1892 р. у Ніжині, пом . 4 вересня 1933 р. у Москві) — польський соціалістичний і комуністичний політик, журналіст, депутат польського парламенту.

Автобіографія

[ред. | ред. код]

Він був сином Вацлава Чешейки-Сохацького, фармацевта, та Валерії, уроджена Богуславської. Після закінчення Реальної гімназії в Даугавпілсі, куди переїхали його батьки, у 1911–1915 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету, закінчивши вісім семестрів. Брав активну участь у підпільному студентському самостійницькому русі. У 1911 році його заарештували за участь у студентській демонстрації і засудили до двох місяців ув’язнення. Друкувався в польськомовному Dziennik Petersburski (з 1914 Dziennik Petrogradzki)[uwaga 1].

З 1914 р. діяв у революційній фракції Польської соціалістичної партії (ППС). Організував ППС у Вільнюсі, потім переїхав до Варшави, де був учителем молодшої середньої школи, водночас займаючись організаційною роботою в ППС.

Як викладач учительської колегії в Сенниці, він організував одну з небагатьох рад селянських делегатів у Польщі одразу після проголошення незалежності та був співорганізатором (разом з Яном Квапінським) Союзу робітників сільського господарства. Одночасно у січні 1919 року балотувався на виборах до Законодавчого сейму, але не отримав місця. На з’їзді Польської соціалістичної партії в 1919 р. був обраний до Верховної Ради та Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) ППС. Потім обраний генеральним секретарем ППС. У партійній владі виступав на лівій позиції і виступав проти польсько-більшовицької війни.

На засіданні Верховної Ради ППС в кінці липня 1920 р., під час кульмінації наступу Червоної Армії на Варшаву, він запропонував проєкт постанови про вихід ППС зі складу коаліційного Уряду національної оборони. Через відхилення Національною Радою законопроєкту він подав у відставку з посади генерального секретаря та члена ЦВК ППС. У березні 1921 року разом з кількома соціалістичними активістами оголосив відкритим листом про вихід з ППС. За кілька днів до з'їзду ППС був заарештований і кілька місяців провів у в'язниці Павяк. У вересні 1921 року вступив до Комуністичної робітничої партії Польщі (КПРП), де був кооптований до її ЦК. У керівництві партії він виклав позицію, спрямовану на досягнення згоди між протиборчими фракціями: більшістю і меншістю.

Брав активну участь у виборах до Сейму Республіки Польща восени 1922 р. як один з організаторів і член ЦК Союзу міського і сільського пролетаріату – з огляду на заборону КПРП - офіційне розширення КПРП, що представляє комуністичних кандидатів на парламентських виборах 1922 року. У 1921–1925 роках був членом ЦК КПРП, а потім КПП. З 22 квітня 1926 р. депутат польського парламенту замість Станіслава Ланьцута, який 25 лютого 1926 р. залишив депутатський пост після ув’язнення та вироку суду за антидержавну діяльність.

Переобраний до сейму на виборах 1928 року за списком Робітничо-селянської єдності (виборчий комітет КПП). У травні 1928 р. був заарештований німецькою поліцією в Берліні під час засідання ЦК КПН. 27 грудня 1928 р. Сейм позбавив його депутатського мандату. На той час був членом Політбюро ЦК КПЗУ (1928–1929) – автономної секції КПП. У 1929 році став членом Політбюро ЦК КПН. У Берліні перебував до 1930 р., коли поїхав до Москви, щоб зайняти посаду представника КПП у Виконкомі Комінтерну (заступник члена президії секретаріату Виконкому Комінтерну). Перебував на посаді до 1932 року, коли був переведений на посаду редактора видавництва КПП Z pola walki [uwaga 2] у Москві, а також був членом редакції теоретичного органу ЦК КПП Nowy Przegląd.

13 серпня[uwaga 3] 1933 р. заарештований ОГПУ за підозрою в шпигунстві - співробітництві з 2-м відділом Генерального штабу Війська Польського[uwaga 4]. 4 вересня 1933 року покінчив життя самогубством - вистрибнув на допиті з п'ятого поверху ОГПУ на Луб'янці. Його дружина Юзефіна (урод Юревич) був заарештований у 1937 році під час великої чистки, спочатку заслана до Павлодара в Казахстані, знову заарештована у 1938 році, у концтаборах ГУЛАГу до 1946 року, повернулася до Польщі в 1959 році.

Посмертно реабілітований у листопаді 1957 року. Батько поетеси Наталії Астаф'євої, перекладачки польської літератури. Його символічна могила знаходиться на військовому кладовищі Повонзкі у Варшаві (розділ A31-3-6)[1].

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Dziennik почав виходити 15 листопада 1909 року як орган польських лібералів, з часом розвивалися до програми незалежних демократів. На його сторінках публікувалися, серед інших Ремігіуш Кватковський, Казім'єра Ілляковичовна, Йозеф Флах, Євгеніюс Старцевський та Маріан Здзійовський. Газета друкувалася до 31 травня 1916 року, коли царська влада наказала її закрити.
  2. ↑ Що було фактичною пониженням.
  3. ↑ Ордер на арешт виданий 15 серпня.
  4. ↑ Віктор Житловський, пов'язаний з НКВС, уже в 1929 році він створив комітет з безпеки в політичному бюро КПП KC, яке повинно було вирішити в партії "боротьбу з провокацією", тобто, певним чином, було префігурацією Комісії з однойменною назвою, створеної через 20 років у Варшаві. Наскільки мені відомо, він першим звинуватив "провокацію Пілсудського", і в 1930 р. Він також вказав на конкретні імена, і НКВС пішов за цією стежкою, заарештувавши таких активістів, як Тадеуш Жарський, Єжи Чешейко‑Сохацький, Воєводський. Ідеологічно "Узагалізував" свої тези в окремій брошурі, опублікованій у 1934 р. („U źródeł prowokacji peowiackiej”). Це не врятувало його від арешту НКВС та кулі в потилиці. Andrzej Paczkowski, Barbara Polak, Robert Spałek, Komuniści przeciw komunistom, Biuletyn Instytutu Pamięci Narodowej, nr 01-02/2005,Warszawa 2005, s. 11 електронна версія. 11 серпня 2007 року, в свою чергу, Пйотр Везоркевич для Dziennik Polska-Europa-Świat повідомив: Тільки, як виявляється, ці звинувачення не були помилковими, і, швидше за все, Чешейко‑Сохацький був агентом нашої розвідки, заарештованим під час передавання матеріалів працівникові польського посольства у Москві. Якщо це буде підтверджено, вам доведеться відновити вулиці його імені. Wieczorkiewicz: Mimo wszystko Stalin nas szanował. O współpracy więcej w: Wiktor Wandurski; Maria Wosiek, Zeznania Wiktora Wandurskiego w więzieniu GPU Pamiętnik Teatralny t. 45 nr. 3/4 (179/180) (1996) oraz Справа "Польської ОРГАНІзаці" 1920-1938 Збторик д -аементівт Kiїv 2011 p. 197. СПРАВА „Польської Організації Військової” в Україні. 1920-1938 рр. Збірник документів та матеріалів. Київ 2011 str. 197.

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Wyszukiwarka cmentarna - Warszawskie cmentarze

Бібліографія, посилання

[ред. | ред. код]
  • Parlament Rzeczypospolitej Polskiej 1919-1927 pod red. Włodzimierza Dzwonkowskiego i Henryka Mościckiego, Warszawa 1928.
  • William J. Chase, Enemies within the Gates? The Comintern and the Stalinist Repression, 1934–1939 Yale University Press 2001, ISBN 0-300-08242-8; Chapter 5. The Victims of Vigilance – rozdział 5. książki w wersji elektronicznej
  • Marian Kamil Dziewanowski, The Communist Party of Poland. An outline of history. Second edition. Harvard University Press, Cambridge, Mass., and London, England, 1976.
  • Słownik biograficzny działaczy polskiego ruchu robotniczego, t. 1 A-D, Warszawa 1978, Książka i Wiedza.
  • Jan Alfred Reguła, Historia Komunistycznej Partii Polski w świetle faktów i dokumentów Warszawa 1994 ISBN 83-901295-0-7 (reprint wydania z 1934)
  • Gabriele Simoncini, The Communist Party of Poland: 1918-1929. A Study in Political Ideology. Mellen Press. Lewiston, New York; Queenston, Canada; Lampeter, United Kingdom, 1993. ISBN 0-7734-9414-6.
  • Tomasz Nałęcz, Słownik Biograficzny. W: Historia Polski i Świata. T. 11.: Historia Polski – Polska 1831-1939. Mediasat Group S.A. dla Gazety Wyborczej, 2007, s. 527. ISBN 978-84-9819-818-8.
  • Czeszejko-Sochacki Jerzy w: Kto był kim w Drugiej Rzeczypospolitej (redakcja naukowa Jacek Majchrowski przy współpracy Grzegorza Mazura i Kamila Stepana), Warszawa 1994, wyd. BGW, ISBN 8370665691, s. 258
  • Albert (Wiktor Żytłowski), U źródeł prowokacji peowiackiej, Warszawa 1934, Wyd. Komitet Centralny Komunistycznej Partii Polski wersja zdigititalizowana

Зовнішні посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Єжи_Чешейко‑Сохацький