Вільнюс
.png)
Ві́льнюс (лит. Vilnius, до 1939 Ві́льно, біл. тарашк. Вільня, пол. Wilno, староукр. Вильна[3], Вільна) — столиця Литви і найбільше місто країни, розташоване на річці Няріс. 527 930 мешканців (2013 рік).
Зміст
Назва[ред. | ред. код]
Назва (лит. Vilnius, біл. Вільня), старовинна українська назва — Вільно (Вільне), сучасна — Вільнюс, за деякими джерелами походить від назви річки Вільня, на якій стоїть місто.
У стародавніх історичних джерелах переважає назва Вільня, Wilna, Vilna. У пам'ятках писемності, починаючи з XIV ст., використовується форма Wilno, Vilno та інші назви. У литовських пам'ятках писемності 1595, 1600, 1653 та пізніших років трапляється варіант Vilnius.
Історія[ред. | ред. код]
На первісній території міста розкопано поселення 4 тис. до н. е. Перша писемна згадка про місто міститься в посланнях великого князя литовського Гедиміна, в них Вільнюс називається столицею великого князя.
У 13–14 ст. тут (біля злиття річок на площі 4 га) побудовано три замки. З часів Гедиміна Верхній і Нижній замки стали резиденцією правителів Великого князівства Литовського (ВКЛ). За замки боролися в роки князівських міжусобиць у 1345 та 1381–92. У 1365—1402 рр. ними намагався оволодіти Тевтонський орден. 1390-го під час облоги згорів дерев'яний Кривий замок. Після цих подій і до 1655 року іноземні війська не вступали до замків. У Нижньому замку знаходився палац великих князів литовських (після пожежі 1520 відбудований в стилі ренесансу, знесений на початку 19 ст.) і католицький кафедральний собор (зведений у 1387, сучасний вигляд кін. 18 ст.), а також з 1413-го — резиденція вільнюського воєводи та місцевої адміністрації. Тут збирався сейм ВКЛ, діяли з 1566 року земський суд і гродський суд, з 1588 — Головний литовський трибунал. Після Люблінської унії 1569 замки зберігали статус столиці, але оскільки державні функції ВКЛ значно звузилися, то замки почали занепадати. Збереглися кафедральний собор і залишки Верхнього замку (нині на місці палацу великих князів проводяться археологічніі розкопки).
Формування міста[ред. | ред. код]
Міське поселення Вільнюс починає формуватися з 13 ст. на лівому березі річки Няріс. У 14–15 ст. воно розростається вздовж доріг на Полоцьк (нині Білорусь), Новгород Великий, Мінськ (нині Білорусь), Москву, Луцьк–Львів–Крим, Гродно (нині Білорусь) — Краків (Польща), Каунас (Литва) — Кенігсберг (нині Калінінград, РФ) — Данціг (нині Гданськ, Польща). Побудована на початку 16 ст. міська стіна охоплювала площу 100 га, стільки ж займали передмістя. Мешкало близько 20 тис. жителів. Серед них — литовці, вихідці з Русі («Руський кінець» відомий вже наприкінці 14 ст.) та з німецьких міст (Німецька вулиця існувала з 15 ст.), татари (з кін. 14 ст.), мешканці Польщі і євреї (кагал юридично оформився 1636). Таким же строкатим був і конфесійний склад: до 1387 року переважали язичники, до 1323 оселилися францисканці, в часи правління Ольгерда з'явилися православні церкви. Після хрещення Литви у 1387 році Вільнюс став центром католицької єпархії, були побудовані численні католицькі монастирі (бернардинців, бернардинок, домініканців та ін.), кафедральний собор, парафіяльний костел святого пророка Іоанна Хрестителя, костели монастирів. Важливим центром православної культури залишалися монастир Св. Духа та православні церкви міста.
Магдебурзьке право[ред. | ред. код]
У 1387 році міщани одержали право на самоврядування, так зване магдебурзьке право. Управління здійснювалося Радою, яка складалася з литовсько-католицької і русько-православної частин, і війтом, якого призначав великий князь. При владі знаходився патриціат, у 1536 середні прошарки населення утворили своє представництво з 60 мужів, які мали право контролювати Раду. Проте та чи ін. частина міста й передмістя були або в підпорядкуванні великого князя (його місцевої адміністрації), або католицького єпископа з капітулом, або православного архімандрита чи окремих вельмож. У цих юридиках (присудах) діяло земське право. В 17–18 ст. кожен мешканець міста мав сплачувати податки за одним із 5 списків: «магдебурзьке місто», «замковий присуд», «єпископа присуд», «архімандрита присуд», «єврейського кагалу присуд».
Вільнюс знаходився на перехресті торгових шляхів Європи. Торгівля була джерелом багатства міста. Ольгерд звільнив купців від мита на всій території князівства. В січні і серпні тут відбувалися великі ярмарки. У місті зустрічалися купці зі Львова, Кам'янця (нині Кам'янець-Подільський), Києва, міст Польщі, Антверпена (нині Бельгія), Риги (нині Латвія), Новгорода Великого, Стамбула, Нюрнберга (Німеччина) та ін. Розвивалися ремесла, від кінця 15 ст. почали виникати цехи (на серед. 17 ст. їх було близько 40).
Політика ВКЛ відзначалася релігійною толерантністю. В столиці у середині 16 ст. під впливом Реформації утворилися общини лютеран, кальвіністів, аріан. У 30-х рр. 16 ст. у місті працювала друкарня Франциска Скорини. Православне населення об'єдналося в братство, яке діяло при Свято-Троїцькому, а потім Свято-Духівському монастирі, воно мало свою школу, друкарню, яка видавала полемічну та навчальну літературу. Вільнюс відіграв велику роль у розвитку «руської» (укр.-білорус.) культури кін. 16 ст. — 20–30-х рр. 17 ст. У 1569 році до міста запрошений орден єзуїтів, який у 1570 заснував колегіум (з 1579 — академію; нині це Вільнюський університет). Після Берестейської церковної унії 1596 року утворилася община унійців, діяв чернечий орден василіан. Релігійна полеміка та інтелектуальні змагання 2-ї пол. 16 — 1-ї половини 17 ст. сприяли поширенню книговидання (друкарні Академії, Мамоничів, Карцана, василіан та ін.). У 17 — 1-й половині 18 ст. розвивалися в стилі бароко архітектура, мистецтво та література.
Розвиток міста був спочатку уповільнений внаслідок зміни торгової кон'юнктури в Європі та звуження столичних функцій міста після Люблінської унії 1569 року, а згодом перерваний через війни серед. 17 ст. Після захоплення міста російськими військами (1655) воно було пограбоване й розорене, розпочалася епідемія чуми. Великі втрати Вільнюс зазнав під час Північної війни і епідемії чуми 1710–11, пожеж 1748 і 1749 років. Місто не раз відновлювалося, прибували нові мешканці. У 2-й пол. 18 ст. внаслідок культивування ідей Просвітництва, реформи університету, розвитку книговидання Вільнюс перетворився на значний культурний центр регіону. Населення міста брало активну участь у міщанському русі Речі Посполитої під час 4-літнього сейму. У 1794 році Вільнюс був центром повстання у ВКЛ. Міщани організовували загони національної гвардії і протистояли російським військам.
Російська імперія[ред. | ред. код]
.jpg)
Після 3-го поділу Польщі (1795) Литва відійшла до Російської імперії. Вільнюс став губернським містом. Проте діяльність університету, Археологічної комісії та її Музею старовини, численних підпільних антиросійських організацій (філомати з участю Адама Міцкевича та ін.), участь вільнюсців у польському повстанні 1830—1831 і польському повстанні 1863—1864 зберегли за Вільнюсом значення центру громадсько-політичного і культурного життя земель колишнього ВКЛ. Однак репресії царського уряду після придушення повстань (закриття університету (1832) й Археологічної комісії (1855), заборона друку литовською мовою латинкою (1864) та ін.) негативно позначилися на розвитку міста.
В останні десятиліття 19 ст. швидко розвивалася промисловість (залізообробна, харчова, легка), зростала чисельність населення (1796 — 17 500, 1859 — 58 200, 1897—154 500, 1909—205 200 осіб). Відбулася полонізація місцевого населення, за рахунок чиновників і військових збільшилася кількість росіян, зросла єврейська община. У 1897 роціі в місті мешкало 2,1 % литовців, 20,1 % росіян, 30,9 % поляків, 40 % євреїв. У громадському житті міста провідне місце посіла російська мова, вживання польської, а особливо литовської натрапляло на перешкоди з боку властей. На межі 19–20 ст. Вільнюс став центром діяльності соціал-демократичних і націоналістичних (литовської, польської і єврейської) партій. Під час революції (1905—1907) у місті відбувся Великий Вільнюський сейм литовського національно-визвольного руху.
Окупації та незалежність[ред. | ред. код]
У ході I світової війни Вільнюс був окупований німецькими військами. Після завершення війни Литовська Тариба (рада), що засідала у місті 16 лютого 1918 року, проголосила незалежність Литви, а Вільнюс — столицею Литовської республіки. В боротьбі за Вільнюс зіткнулися Литва, Польща і РСФРР. У 1922 році Вільнюс перейшов до Польщі. Литва не визнала прав Польщі на місто. Конституція Литви проголосила місто столицею, спір був винесений на форум Ліги Націй й став причиною конфронтації Литви й Польщі.
Число мешканців у 1939 році досягло довоєнного рівня (209 400). На початку Другої світової війни 17 вересня 1939 місто зайняли радянські війська, 10 жовтня СРСР передав Вільнюс Литві з умовою співробітництва. У місто стали переїжджати державні установи, число мешканців зросло до 270 000, серед них литовці складали тепер бл. 28 %. Влітку 1940 року Литва була окупована радянськими військами й тут була проголошена Литовська Радянська Соціалістична Республіка, столицею якої став Вільнюс. 14– 15 червня 1941 року з міста відправляли на заслання жертви масового радянського терору. 23 червня 1941 року вибухнуло антирадянське повстання. Окуповане гітлерівськими військами місто зазнало руйнувань, жорстоких репресій, методично винищувалося єврейське населення. У роки війни загинуло близько 70 000 мешканців. 13 липня 1944 року місто повторно зайняли радянські війська, місту повернено статус столиці Литовської РСР. Зросла кількість населення (на 1988—577 500 осіб), розвивалася промисловість, зокрема підприємства електроніки та приладобудування ВПК СРСР. Вільнюс став культурним центром Литви. У 1988–89 роках відбулися масові мітинги організації «Саюдис» на підтримку перебудови. Відновлення незалежності Литви відбулося у 1990 роціі.
| Вільнюс | |
|---|---|
| Vilnius Old Town [4] | |
| Світова спадщина | |
 Вільнюс | |
| 54°41′ пн. ш. 25°17′ сх. д. / 54.683° пн. ш. 25.283° сх. д. | |
| Країна |
 Литва |
| Тип | місто і столиця |
| Критерії | (ii), (iv) |
| Об'єкт № | 541 |
| Зареєстровано: | 1994 (18 сесія) |
|
| |
| Вільнюс у Вікісховищі? | |
Географія та клімат[ред. | ред. код]
Вільнюс розташований на південному сході Литви (54°41′N 25°17′E) при впадінні річки Вільня до річки Няріс.
Нецентральне розташування міста можна пояснити частою зміною національних кордонів Литви протягом сторіч. Так, за часів Великого князівства Литовського Вільнюс був не лише культурним, а й географічним центром тодішньої держави.
Вільнюс розташований за 312 кілометрів від Клайпеди, міста, що є головним морським портом Литви, так само за допомогою сучасних автомобільних доріг із основними містами країни: Каунас (102 км), Шауляй (214 км) та Панявежис (135 км).
Нинішня площа міста — 401 км². Забудова становить 20,2 % площі, зелені насадження — 43,9 %, вода — 2,1 %.
Клімат у Вільнюсі є перехідним між континентальним та морським. Середньорічна температура становить 6,1 °C.
| Клімат міста | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 8,5 | 14,4 | 19,8 | 27,6 | 31,8 | 33,4 | 35,4 | 34,4 | 29,8 | 24,5 | 14,9 | 10,5 | 35,4 |
| Середній максимум, °C | −3,5 | −1,7 | 3,3 | 10,7 | 18,2 | 21,1 | 22,1 | 21,6 | 16,4 | 10,2 | 3,5 | −0,5 | 10,1 |
| Середня температура, °C | −6,1 | −4,8 | −0,6 | 5,7 | 12,5 | 15,8 | 16,9 | 16,3 | 11,6 | 6,6 | 1,2 | −2,9 | |
| Середній мінімум, °C | −8,7 | −7,6 | −3,8 | 1,6 | 7,5 | 10,8 | 12,3 | 11,5 | 7,7 | 3,4 | −0,9 | −5,2 | 2,4 |
| Абсолютний мінімум, °C | −37,2 | −35,8 | −29,6 | −14,1 | −3,6 | 0,0 | 3,5 | 1,0 | −4,8 | −14,4 | −22,5 | −30,5 | −37,2 |
| Норма опадів, мм | 38.9 | 34.4 | 37.0 | 46.2 | 52.1 | 72.7 | 79.3 | 75.8 | 65.2 | 51.5 | 51.5 | 49.2 | 653.5 |
| Кількість сонячних годин | 36 | 71 | 117 | 164 | 241 | 231 | 219 | 217 | 140 | 94 | 33 | 25 | 1588 |
| Кількість днів з опадами | 21,7 | 18,4 | 17,5 | 10,2 | 12,4 | 11,7 | 11,4 | 10,5 | 9,7 | 13,5 | 16,7 | 21,2 | 174,9
|
| Вологість повітря, % | 87.2 | 84.3 | 77.6 | 65.5 | 67.2 | 70.2 | 73.3 | 74.1 | 78.5 | 84.7 | 90.0 | 89.0 | 78.5 |
Населення[ред. | ред. код]
У 2018 році загальна чисельність населення становила 574 147 осіб.
 | |||||||||
| 1769 | 1811 | 1818 | 1823 | 1834 | 1859 | 1860[5] | 1875 | 1889 | 1897пер. |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 17 500 | 56 300 | 33 600 | 46 700 | 52 300 | 58 200 | 60 040 | 82 700 | 109 329 | 154 532 |
| 1909 | 1916 | 1919 | 1923пер. | 1931 | 1939 | 1941 | 1944 | 1951 | 1959пер. |
| 205 200 | 140 800 | 128 500 | 167 400 | 195 071 | 209 442 | 270 000 | 110 000 | 179 000 | 236 100 |
| 1970пер.[6] | 1979пер. | 1983[7] | 1987[8] | 1988 | 1989пер. | 1991 | 2001пер. | 2003 | 2004 |
| 372 000 | 475 825 | 525 000 | 566 000 | 578 500 | 582 500 | 597 700 | 542 287 | 552 800 | 541 180 |
| 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011пер. | 2012 | 2013 | 2014 | 2017 |
| 541 824 | 542 782 | 544 206 | 546 733 | 548 835 | 543 071 | 533 279 | 537 152 | 539 939 | 545 033 |
| 2018 | - | - | - | - | - | - | - | - | - |
| 547 328 | - | - | - | - | - | - | - | - | - |
 | |||||||||
- Етнічний склад населення міста
Місто здавна було багатонаціональним, до того ж історично склалося так, що литовці часто становили його меншість. Так, за даними перепису населення 1897 року, з 154 632 містян 61,847 (40,0 %) євреїв, 47,795 (30,1 %) поляків, 30,967 (20,1 %) росіян, 6,514 (4,2 %) білорусів, 3,131 (2 %)литовців та 4 717 (2,7 %) представників інших національностей, зокрема й українців.
За даними перепису 2001 року, 57,8 % населення Вільнюса становили литовці, 18,7 % поляків, 14 % росіян, 4 % білорусів, та 0,5 % євреїв.
| Рік | Литовці (лит. Lietuviai) |
% | Поляки (лит. Lenkai) |
% | Росіяни (лит. Rusai) |
% | Євреї (лит. Žydai) |
% | Ґуди (лит. Gudai) |
% | Инші | % | Загалом |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1897[9] | |||||||||||||
| 1931[10] | |||||||||||||
| 1959[11] | |||||||||||||
| 2001[12] | |||||||||||||
| 2012[13] | |||||||||||||
- Релігійний склад населення міста
Релігійний склад населення міста станом на 2011 рік:
| Католики | Православні | Старообрядці | Лютерани | Реформатори[en] | Мусульмани | Юдаїсти | Инші | Атеїсти / не вказали |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 65,5% | 8,9% | 1,0% | 0,3% | 0,2% | 0,1% | 0,1% | 1,0% | 22.7% |
Транспорт[ред. | ред. код]
Через Вільнюс проходять перетинаючі Литву європейські магістралі Е28 (Берлін — Гданськ — Калінінград — Кібартай — Маріямполе — Вільнюс — Мінськ — Гомель ), Е85 (Клайпеда — Каунас — Вільнюс — Ліда — Чернівці — Бухарест — Александруполіс), Е272 (Клайпеда — Паланга — Шяуляй — Панявежис — Укмерге — Вільнюс)[14].
Місто має міжнародний аеропорт Вільнюс, що розташований всього за 5 км від центру міста і має пряме залізничне сполучення зі станцією Вільнюс.
У Вільнюсі є декілька залізничних станцій, провідна — станція Вільнюс, другорядні — Науйої-Вільня, Паняряй, Вайдотай, Вільнюський аеропорт (станція).
Вільнюс має розвинену систему громадського транспорту; 45 % населення користується громадським транспортом, це один з найвищих показників у Європі[15] Автобусна та тролейбусна мережа є під орудою Vilniaus viešasis transportas. Місто обслуговує понад 60 автобусних, 18 тролейбусних, 6 швидких автобусних (експресів), 6 нічних автобусних маршрутів та лінія фунікулеру[16] Тролейбусна мережа є однією з найбільших у Європі. Понад 250 автобусів та 260 тролейбусів перевозять близько 500 000 пасажирів кожного робочого дня. Студенти, літні люди та інваліди отримують великі знижки (до 80 %) на квитки. Перші регулярні автобусні маршрути були впровадженні в 1926 році, а перші тролейбуси — в 1956 році, фунікулер — в 2003.
Особливості рельєфу і забудови не дозволили впровадити трамвай, функції якого у 1893—1926 роках виконувала конка (конка у Вільно).
Староства[ред. | ред. код]
В адміністративно-територіальному плані місто належить до самоврядування міста Вільнюса. Керує ним Рада самоврядування і мер, що обирається Радою; нині[коли?] мер міста Артурас Зуокас. Територія самоврядування поділяється на 21 староство (лит. seniūnija), території яких частково відповідають частинам міста, що історично склалися, його передмістям і районам нових забудов:
- Веркяй (Verkių seniūnija)
- Антакальніс (Antakalnio seniūnija)
- Пашілайчяй (Pašilaičių seniūnija)
- Фабійонішкес (Fabijoniškių seniūnija)
- Пілайте (Pilaitės seniūnija)
- Юстінішкес (Justiniškių seniūnija)
- Віршулішкес (Viršuliškių seniūnija)
- Шешкіне (Šeškinės seniūnija)
- Шніпішкес (Šnipiškių seniūnija)
- Жірмунай (Žirmūnų seniūnija)
- Каролінішкес (Karoliniškių seniūnija)
- Жверінас (Žvėryno seniūnija)
- Грігішкес (Grigiškių seniūnija)
- Лаздінай (Lazdynų seniūnija)
- Вілкпеде (Vilkpėdės seniūnija)
- Науяместіс (Naujamiesčio seniūnija)
- Сянаместіс (Senamiesčio seniūnija)
- Науйої Вільня (Нова Вільня; Naujosios Vilnios seniūnija)
- Панеряй (Panerių seniūnija)
- Науїнінкай (Naujininkų seniūnija)
- Расос (Rasų seniūnija)
Визначні місця[ред. | ред. код]
Гостра Брама (Аушрос Варту) — єдині з дев'яти оборонних воріт Вільнюса, що збереглися донині. У каплиці тут зберігається головна християнська святиня Литви та Білорусі — Остробрамська ікона Божої Матері, одна з небагатьох ікон, на яких Діву Марію зображено без маленького Ісуса.
Ужупіс, або Заріччя — район, із трьох боків оточений річкою Вільняле. Це місце творчих людей: художників, поетів, скульпторів та майстрів альтернативного мистецтва, їхніх студій та музеїв. Вони оголосили цю землю республікою й написали власну Конституцію, яку вибили на пластинах у кафе «Рідні стіни». Серед її положень: людина «не має права зазіхати на вічність», «має право нічого не розуміти», «не має права на насильство»…[17]
Інші примітні пам'ятки :
Освіта, культура[ред. | ред. код]
- Бібліотека Академії наук Литви
- Бібліотека Вільнюського університету
- Вільнюський університет
- Литовська академія музики і театру
- Литовська національна бібліотека імені Мартінаса Мажвідаса
- Музей жертв геноциду
- Національний музей Литви
Українці, пов'язані з містом[ред. | ред. код]
- Дмитро Вітовський молодший — начальник Військово-польової жандармерії УПА ВО-4 «Говерла», командир ТВ-24 «Маківка».
- Дмитро Дорошенко — український політичний діяч, історик.
- Олександр Катхе — підполковник Дієвої Армії УНР.
- Костянтин Кукель — старшина Дієвої армії УНР.[18]
- Борис Левитський — співак (тенор), піаніст, композитор.
- Дмитро Левитський — співак (тенор), музичний критик, педагог.
- Іссахар Лівшиц — український ентомолог і акаролог.
- Мойсей Рафес — член Української Центральної Ради.
- Павло Рубін — український металург.
- Роман Селівачов — український художник.
- Михайло Шапсай — український режисер-документаліст.
- Тарас Шевченко — український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч[19].
Особи, пов'язані з містом[ред. | ред. код]
- Мартин Альтомонте (1657—1745 роки) — польський і австрійський художник, німець за походженням.
- Михайло Михайлович Бахтін — російський літературознавець і мистецтвознавець.
- Тіто Лівіо Бураттіні (1617—1681 роки) — польський науковець і інженер, дипломат.
- Єрмолінський Сергій Олександрович — російський письменник, сценарист.
- Чеслав Мілош — класик польської літератури, лауреат Нобелівської премії.
- Адам Міцкевич — польський поет.
- Микеланджело Паллоні (1637—1712 роки) — польський і італійський художник.
- Піск Клемен — сучасний словенський поет, письменник, перекладач і музикант.
- Тшебінський Юзеф (1867–1941 роки) — польський ботанік, фітопатолог, професор Вільнюського університету.
- Еляна Бучюте — литовська архітекторка, лауреатка Державної премії Литовської РСР.
- Едуард Лобов — білоруський політичний діяч, співголова «Молодого Фронту», боєць тактичної групи «Білорусь».
Міста-побратими[ред. | ред. код]
|
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Див. також[ред. | ред. код]
- 3072 Вільнюс — астероїд, який назвали на честь міста.
- Фунікулер на пагорбі Гедиміна
- Конка у Вільно
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ VĮ Registrų centras
- ↑ https://www.patrasevents.gr/article/303087-i-lista-me-tis-23-adelfopoiimenes-poleis-tis-patras-iparxei-ousia-omos
- ↑ Словник староукраїнської мови XIV — XV ст. — Київ : Наукова думка, 1977—1978. — Т. 1: А-М. — С. 173. — ISBN 966-00-0550-4.
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ Вильно. Географічно-статистичний словник Російської імперії, T. 1 (Аа — Гямъ-маликъ). СПб, 1862, C. 460
- ↑ Vilnius. Mažoji lietuviškoji tarybinė enciklopedija, T. 3 (R — Ž). Vilnius, Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1971, 778 psl. (лит.)
- ↑ Vilnius. Lietuviškoji tarybinė enciklopedija, XII t. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1984. T.XII: Vaislapėlis-Žvorūnė, 271 psl. (лит.)
- ↑ Vilnius. Tarybų Lietuvos enciklopedija, T. 4 (Simno-Žvorūnė). Vilnius, Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988, 558 psl. (лит.)
- ↑ (рос.) г. Вильна Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г.
- ↑ Der Große Brockhaus. 15th edition, vol. 20, Leipzig 1935, p. 348.
- ↑ Timothy Snyder, The Reconstruction of Nations, p. 92-93, 2003 New Haven & London, Yale University Press, ISBN 978-0-300-10586-5
- ↑ Vilnius Regional Statistical Office
- ↑ Statistics Department of Lithuania
- ↑ Вильнюс. Путеводитель. — Вильнюс: Vizualinių komunikacijų studija. — С. 9. — 100 с.
- ↑ Social and Economic Analysis of the Demand for Public Transport in Vilnius. Vilnius Gediminas Technical University. 2003. Архів оригіналу за 5 February 2009. Процитовано 17 January 2009.
- ↑ Routes and Timetables.
- ↑ Марина Гнатенко: Чари Чурльоніса// Український тиждень № 45 (158) від 5 листопада 2010 [1]
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—192 роки): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — 228 с. — ISBN 966-8201-26-4.
- ↑ Перебування Тараса Шевченка у Вільно (Вільнюсі), Литва
- ↑ Sister cities of Budapest. Official Website of Budapest (Hungarian). Архів оригіналу за 9 березень 2005. Процитовано 1 July 2009.
- ↑ Miasta partnerskie Warszawy. um.warszawa.pl. Biuro Promocji Miasta. 4 May 2005. Архів оригіналу за 4 липень 2010. Процитовано 29 August 2008.
- ↑ Cities Twinned with Duisburg. duisburg.de. Архів оригіналу за 14 квітень 2009. Процитовано 7 May 2009. (англ.)
- ↑ List of Twin Towns in the Ruhr District. 2009 Twins2010.com. Архів оригіналу за 28 листопад 2009. Процитовано 28 October 2009.
- ↑ Gdańsk Official Website: 'Miasta partnerskie' (Polish & English). [[copyright|]] 2009 Urząd Miejski w Gdańsku. Архів оригіналу за 23 липень 2013. Процитовано 11 July 2009. (англ.) (пол.)
- ↑ Guangzhou Sister Cities [via WaybackMachine.com]. Guangzhou Foreign Affairs Office. Архів оригіналу за 24 жовтень 2012. Процитовано 21 July 2013. (англ.)
- ↑ Kraków - Miasta Partnerskie [Kraków -Partnership Cities]. Miejska Platforma Internetowa Magiczny Kraków (Polish). Архів оригіналу за 2 липень 2013. Процитовано 10 August 2013. (пол.)
- ↑ Miasta partnerskie - Urząd Miasta Łodzi [via WaybackMachine.com]. City of Łódź (Polish). Архів оригіналу за 24 червень 2013. Процитовано 21 July 2013. (пол.)
- ↑ http://klaipeda.diena.lt/galerijos/vaizdai/vilnius-ir-lvovas-pasirase-bendradarbiavimo-sutarti-619110#.Uxoquc4hmUY (лит.)
- ↑ Aalborg Twin Towns. Europeprize.net. Архів оригіналу за 7 вересень 2013. Процитовано 19 August 2013. (англ.)
- ↑ Partnerská města HMP [Prague - Twin Cities HMP]. Portál „Zahraniční vztahy" [Portal "Foreign Affairs"] (Czech). 18 July 2013. Архів оригіналу за 25 червень 2013. Процитовано 5 August 2013. (чеськ.)
- ↑ Taipei - International Sister Cities. Taipei City Council. Архів оригіналу за 2 листопад 2012. Процитовано 23 August 2013. (англ.)
- ↑ Tbilisi Sister Cities. Tbilisi City Hall. Tbilisi Municipal Portal. Архів оригіналу за 24 липень 2013. Процитовано 5 August 2013. (англ.)
- ↑ TREND: Tbilisi, Vilnius become brother cities. en.trend.az. Процитовано 12 October 2009. (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Бумблаускас Алфредас. Грюнвальдська битва – битва народів [Текст] / [А. Бумблаускас, І. Марзалюк, Б. Черкас]. — К. : Балтія-Друк, 2010. — 272 с. : іл. — (Середньовічна історія України, Білорусі, Литви). — Бібліогр.: с. 143—144. — 800 экз.
- Жуковський Аркадій. Вільнюс // [2] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2005. — Т. 4 : В — Вог. — С. 550. — ISBN 966-02-3354-X.
- Кяупа Зигмантас. Вільнюс // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 561. — ISBN 966-00-0734-5.
- Wilno // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII : Warmbrun — Worowo. (пол.) — S. 492—533. (пол.)
- Вильнюс [Текст] / пер. с лит. О. Телешова; сост. Л. Жукаускене; ред. кол. А. Бернотас [и. др.]; фот. А. Бальтенас [и. др.]; авт. текста А. Жигайтите-Некрошене [и. др.]. — Вильнюс : Nacionaline knyga, 2006. — 133 с.: фот. — (С любовью Литва). (рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Dubinski P. Zbiór praw s przywilejów miastu stołecznemu WXL Wilnowi nadanych. Wilno, 1788
- Baliński M. Historya miasta Wilna, t. 1–2. Wilno, 1837
- Kraszewski J.I. Wilno od poczatków jego do r. 1750, t. 1–4. Wilno, 1840—1841
- Śapoka A. Senasis Vilnius. Chicago, 1963
- Jurginis J. et al. Vilniaus miesto istorija nuo seniausiu laiku iki Spalio revolucijos. Vilnius, 1968
- Vilniaus miesto istorija nuo Spalio revoliucijos iki dabartiniu dienu. Vilnius, 1972
- Kitkauskas N. Vilniaus pilys. Vilnius, 1989.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Вільнюс |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вільнюс |
- Вільнюс на сайті VOLOЦЮГИ
- Офіційна сторінка міста (лит.)
- Lietuvos statistikos departamentas — Population at the beginning of the year by city / town and year (англ.)
- Virtual Historical Vilnius (англ.)
- Катедра, 1530-й рік (пол.)
| |||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
|
