Ігназ Куранда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігназ Куранда
Народився1 травня 1811(1811-05-01)[1][2]
Прага, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Австрійська імперія[1][3][2]
Помер3 квітня 1884(1884-04-03)[1] (72 роки)
Відень, Австро-Угорщина[1]
ПохованняСтаре єврейське кладовище[d][4]
Країна Австрійська імперія
 Австро-Угорщина
Діяльністьписьменник, драматург, журналіст, політик
Галузьлітература[2], журналістика[2] і політика[2]
Alma materЛейпцизький університет
Знання мовнімецька[2]
Посадачлен Палати Цислейтаніїd[3] і Member of the Frankfurt Parliamentd
ПартіяConstitutional Partyd
ДітиArthur Kurandad[5], Felix Kurandad[6] і Kamill Kurandad[7]
Ігнац Куранда, літографія Едуарда Кайзера, 1861
Могила Ігнаца Куранди на Центральному цвинтарі Відня

Ігназ Куранда (народився 8 р. травень 1811 р. у Празі; помер 3. Квітень 1884 у Відні ) — австрійський публіцист, політик і президент єврейської громади у Відні.

Життя

[ред. | ред. код]

Як син продавця антикварних книг, Куранда повинен був взяти на себе професію свого батька, але в 1834 році поїхав до Відня, де почув філософські лекції Ліхтенберга і познайомився з такими письменниками, як Грільпарцер і Ленау. У ці перші роки у Відні він зробив свої перші літературні спроби.

Подорожі привели його в Штутгарт і Париж, де він познайомився з Уландом і Гейне. У Брюсселі він був кореспондентом «Algemeine Zeitung» з Аугсбурга. Окрім численних інших поїздок по Європі, він закінчив навчання з політичних наук та історії в Лейпцигу, отримавши ступінь доктора. Його політична діяльність, яка вже розпочалася в Брюсселі, з’явилася після березневої революції 1848 року. Він належав до Комітету п'ятдесятників і входив до його депутації з підготовки до парламентських виборів у Празі. З 27 числа з 24 червня. 1 серпня 1848 року він був незалежним депутатом Франкфуртських національних зборів як представник Тепліца. Після провалу революції він звернувся до місцевої політики й з 1861 року представляв «конституційну партію» в парламенті Нижньої Австрії. З цього він був направлений до Палати представників рейхсрату і як член «Підкомітетів конституційного комітету» зіграв ключову роль у створенні конституції грудня 1867 року. Він також був депутатом Віденської міської ради.

Через судовий процес проти Себастьяна Бруннера та його антисемітську статтю в «Wiener Kirchenzeitung» він завоював високу репутацію серед ліберальних сил і східноєвропейських євреїв. Куранда був обраний президентом єврейської громади у Відні в 1872 році. Він також пропагував єврейські дослідження на посаді віцепрезидента Ізраїльського альянсу. У 1872 році його було зведено в кавалери ордена Леопольда. Він ніколи не використовував пов'язаний з ним шляхетський титул. У 1881 році став почесним громадянином міста Відня, де також названо парк.

Ігнац Куранда знайшов свій останній спочинок у старій ізраїльській частині Центрального цвинтаря Відня.

Публіцист

[ред. | ред. код]

Уже в перший рік у Відні він опублікував як театрознавець у «Телеграфі», а в 1834 р. драму «Остання біла троянда» за фрагментом Шіллера «Варбек», яка була поставлена в Штутгарті в 1838 р. і в Бургтеатрі в 1838 р. Відень у 1846 році. Як кореспондент у Брюсселі він встановив контакти з фламандськими групами. Щоб поглибити ці стосунки, він заснував там у 1841 році тижневий журнал «Die Grenzboten», редагування якого довелося перенести до Лейпцига наступного року. У Лейпцигу він все частіше звертався до тем, які проливають світло на внутрішні німецькі відносини. «Die Grenzboten» був єдиним журналом для ліберально налаштованих австрійців за часів Vormärz. У 1848 році він передав управління Юліану Шмідту та Густаву Фрейтагу.

У зв'язку з березневою революцією він заснував «Ostdeutsche Post», який став рупором його політичних ідей. У ньому він виступав за німецьку, а не федералістську, Австрію, яка, після провалу загальнонімецького рішення в 1848/52 рр., повинна принаймні вступити в тісні економічні та військові зв’язки з іншими німецькими державами. Після того, як під час революційних заворушень видання довелося тимчасово призупинити і він перебував під наглядом поліції, він відновив роботу над «Ostdeutsche Post» у 1853 році. Після закінчення Німецької конфедерації в 1866 році, а разом з цим і всіх політичних надій, газета була остаточно припинена. Як редактор «Grenzbote» та «Ostdeutsche Post», Куранда був одним із видатних представників лібералізму в Австрії, і таким чином зробив його почутим.

Фабрики

[ред. | ред. код]

як автор:

  • Остання біла троянда, 1834 (драматична поема)
  • Пруссія і євреї. В: Прикордонні посланці, другий курс, перший семестр, с. 301-306, онлайн.
  • Бельгія з часів її революції, Лейпциг 1846, 462 сторінки, онлайн.

як редактор:

  • Прикордонні посланці (щотижня, 1841–1848)
    • Другий рік, перший семестр, Лейпциг 1842, 748 сторінок, онлайн
    • Третій курс, другий семестр, II. Том, Лейпциг 1844, 612 стор.
    • Четвертий курс, І семестр, І том, 622 сторінки, онлайн.
  • Пошта Східної Німеччини (газета, 1848–1866)
  • Нерухомість. Економічна газета для всієї Австрії, 1859

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #116615923 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б Dr. Constant v. Wurzbach Kuranda, Ignaz // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 13. — S. 407.
  4. ↑ BillionGraves — 2011.
  5. ↑ Gaugusch G. Wer einmal war. Das jüdische Großbürgertum Wiens 1800-1938 A–K — Wien: Amalthea Signum Verlag, 2011. — S. 1600–1602. — ISBN 978-3-85002-750-2
  6. ↑ Gaugusch G. Wer einmal war. Das jüdische Großbürgertum Wiens 1800-1938 A–K — Wien: Amalthea Signum Verlag, 2011. — S. 1601. — ISBN 978-3-85002-750-2
  7. ↑ Gaugusch G. Wer einmal war. Das jüdische Großbürgertum Wiens 1800-1938 A–K — Wien: Amalthea Signum Verlag, 2011. — S. 1600–1601. — ISBN 978-3-85002-750-2

Літератури

[ред. | ред. код]
  • Gerhard Winkler. Kuranda, Ignaz. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1982, Band 13, S. 320 f. (Digitalisat).
  • Felix Czeike
  • Генріх Бест, Вільгельм Веге: Біографічний довідник депутатів Франкфуртських національних зборів 1848/49. Droste, Düsseldorf 1998, ISBN 3-7700-0919-3, с. 213–214.
  • Сюзанна Блюмесбергер, Міхаель Доппельгофер, Габріеле Мауте: Довідник австрійських авторів єврейського походження 18-20 Століття. Том 2: J-R. Видано Австрійською національною бібліотекою. Заур, Мюнхен 2002, ISBN 3-598-11545-8, с. 765.

Вебпосилання

[ред. | ред. код]

 

Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ігназ_Куранда