Артуро Чано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артуро Чано
італ. Arturo Ciano
Народження21 січня 1874(1874-01-21)
Ліворно, Тоскана, Італія
Смерть31 серпня 1943(1943-08-31) (69 років)
Країна Королівство Італія
Званнядивізійний адмірал
Війни / битвиПерша світова війна
Нагороди
Кавалер Савойського військового ордена
Кавалер Савойського військового ордена
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Пам'ятна медаль Італійсько-турецької війни 1911—1912
Пам'ятна медаль Італійсько-турецької війни 1911—1912
Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918
Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918

Артуро Чано (італ. Arturo Ciano, 21 січня 1874 року, Ліворно - 31 серпня 1943 року) - італійський адмірал та підприємець.

Біографія

[ред. | ред. код]

Артуро Чано народився 21 січня 1874 року в Ліворно. У 1890 році вступив до Військово-морської академії, яку закінчив у 1893 році у званні гардемарина. Ніс службу у морській артилерійській школі, потім на торпедному крейсері «Тріполі», потім на бронепалубному крейсері «Догалі» і паровому фрегаті «Палестро».

З початком італійсько-турецької війни був командиром міноносця «Кліо» у званні старшого лейтенанта. Наступного року був призначений в Артилерійське управління в Ла-Спеції.

Після вступу Італії у Першу світову війну командував есмінцем «Дзеффіро» у званні капітана III рангу. 24 травня 1915 року, через 2 години після вступу Італії у війну, «Дзеффіро» пробрався в бухту Градо, де торпедами і артилерійським вогнем пошкодив декілька моторних човнів, портові споруди та казарми. За це Артуро Чано був нагороджений Срібною медаллю «За військову доблесть»[1].

Під час Першої світової війни разом з Габріеле д'Аннунціо, Луїджі Ріццо, а також братами Алессандро і Костанцо брав участь в атаках торпедних човнів MAS проти австро-угорських сил у Верхній Адріатиці. Дослужився до звання дивізійного адмірала резерву флоту.

Надалі був генеральним директором верфі «Odero-Terni-Orlando».

Артуро Чано був пов'язаний з фашистським рухом, він був цитований принаймні у 50 публікаціях[2].

Помер за нез'ясованих обставин. За свідченнями Фабріціо Чано, сина Галеаццо Чано помер від інфаркту під час подорожі у поїзді. Ходили чутки про самогубство[3].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Cfr. in Ottorino Ottone Miozzi, Le medaglie d'argento al valor militare. vol. III, tomo I, dal 1793 al 1939. Roma, Ufficio Storico della Marina Militare, 2001, p.278.
  2. books.google.it.
  3. Nel suo libro di memorie Quando il nonno fece fucilare papà a p.123.