Італійсько-турецька війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа Італійсько-турецької війни

Статті на тему
Колоніалізм

Франко-туніська війна
Повстання махдістів
Англо-єгипетська війна
Війни з мандінго
Битва при Догалі
Перша франко-дагомейська війна
Pioneer Column Expedition
Друга франко-дагомейська війна
Англо-ашантійські війни
Перша італо-ефіопська війна
Друга італо-ефіопська війна
Перша англо-матабельська війна
Друга англо-матабельська війна
Англо-занзібарська війна
Бенінська експедиція
Центральноафриканська експедиція
Фашодський інцидент
Перша англо-бурська війна
Друга англо-бурська війна
Геноцид племен гереро і нама
Повстання Маджі-Маджі
Перша Марокканська криза
Повстання Бамбата
Франко-вадайська війна
Агадірська криза
Захоплення Марокко Францією
Італійсько-турецька війна
Повстання Марітца

Італійсько-турецька війна або турецько-італійська (так само відома в Італії як «Лівійська війна», а в Туреччині як «Триполітанська війна») — боротьба між Османською імперію і Італією з 29 вересня 1911 року по 18 жовтня 1912 року (386 днів). Королівство Італія захопило області Османської імперії Триполітанію і Киренаїку, територію сучасної Лівії. Так само острів Родос і греко-мовний архіпелаг Додеканес біля Малої Азії. Хоча цю війну не можна порівняти по масштабах з Першою світовою війною вона все ж таки послужила важливим приводом для неї, оскільки це розпалило націоналізм в балканських державах. Убачивши, як легко перемогли італійці дезорганізовані маси Османської армії, члени Балканської Ліги напали на Османську імперію, раніш ніж закінчилася італо-турецька війна. У італо-турецькій війні світ побачив можливості технічного прогресу: радіо, літаки. 23 жовтня 1911 року італійський пілот летів над османськими лініями фронту з розвідувальною місією. А 1 листопада 1911 року було проведено перше у світі бомбардування. Італійський літак скинув бомбу на османський загін в Лівії.

Воюючі країни Населення (на 1911 рік) Військ Вбиті солдати Поранені солдати
Королівство Італія 35 131 800 100 000 3 380 4 220
Османська імперія 12 924 000 25 000 14 000 5 370
УСЬОГО 48 055 800 125 000 17 380 9 590

Привід для війни[ред.ред. код]

Заява Королівства Італія, по відношенню до Лівії, були зроблені після Берлінського Конгресу 1878 року, на якому Французька республіка і Велика Британія погодилися на окупацію Тунісу і Кіпру, обидві країни були на той момент частиною ослабленої Османської імперії. Коли італійські дипломати натякнули про можливе заперечення їх уряду, французи відповіли, що Триполі (столиця Лівії) буде на стороні італійців. У 1902 році Королівство Італія і Французька республіка підписали секретну угоду, яка надавала свободу втручання Італії до Лівії і Марокко. Італійці почали підготовку вторгнення до Лівії. Лівію химерно зображали як країну з великою кількістю корисних копалини, добре зволожену, а так само надали інформацію про те, що Лівію захищають всього 4 000 османських солдат. Та варто відзначити, що само населення Лівії було вороже настроєне по відношенню до османів і дружньо розташоване до італійців, оскільки вважали їх визволителями від османського правління. Майбутнє вторгнення до Лівії було описане не інакше як «військовою прогулянкою». Італійський уряд спочатку коливався, але літом приготування до вторгнення були виконані. Прем'єр-міністр Італії Джованні Джолітті почав цікавитися реакцією головних європейських урядів на можливе вторгнення італійців до Лівії. Добившись позитивних відповідей від європейських держав, італійський уряд в ніч з 26 на 27 вересня надав османському уряду «Османського суспільства єднання і прогресу» ультиматум, по якому Османська імперія мала зобов'язуватися протягом 48 годин вивести свої війська з Лівії. Османський уряд, через австро-угорське посередництво, відповів угодою на здачу Лівії без військових дій, але з умовою збереження в країні формального уряду Османської імперії. Королівство Італія відмовилось і оголосило війну Османській імперії 29 вересня 1911 року.

Бойові дії[ред.ред. код]

Італійські війська біля Триполі, 1911
Італійські дирижаблі бомблять османські позиції на території Лівії
Мустафа Кемаль з лівійськими бедуїнами

Не зважаючи на те, що часу на розробку і підготовку операції по вторгненню до Лівії було достатньо багато, італійська армія була в значній мірі не підготовлена. Італійський флот з’явився біля Триполі 28 вересня, але бомбардування почав тільки 3 жовтня. Місто було завойоване 1 500 моряками. Османи направили іншу пропозицію по врегулюванню конфлікту, проте італійці відхилили його. Османи вирішили захищати територію. Перше зіткнення загонів відбулося 10 жовтня. Італійський контингент в 20 000 солдатів вважали достатнім, щоб завоювати Хомс, Тобрук (14 жовтня), Смикну (17 жовтня), Бенгазі (21 жовтня) і прибережні оазиси. Перша затримка італійських загонів відбулася 23 жовтня, коли маленький загін біля Триполі заманив їх в пастку. Італійці були оточені мобільнішою арабською кіннотою, яка була підтримана османськими солдатами. Корпус був майже повністю знищений. Італійська преса зобразила цю пастку як просте повстання. Корпус був, отже, збільшений до 100 000 солдатів, яким протистояли на той момент 20 000 арабів і 8 000 османів. Війна поступово перетворювалася на окопну, позиційну війну. І навіть перше використання авіації не мало великого ефекту.

Італійські загони висадилися в Тобруці, після короткого бомбардування 4 грудня 1911 року зайняли узбережжя і пройшли до внутрішніх районів, зіткнувшись із слабким опором. Нечисленні османські солдати і лівійські, туніські, алжирські, єгипетські добровольці були організовані капітаном Мустафою Кемалем. Битва при Тобруці 22 грудня закінчилася перемогою Мустафи Кемаля. Декретом від 5 листопада 1911 року Італія оголосила свою владу в країні, хоча італійський уряд управляв тільки деякими прибережними частинами країни, які були під облогою місцевих загонів, за винятком Триполі. Італійські власті застосовували репресивні заходи проти бунтівників. Проте Королівство Італія мало повну військово-морську перевагу і могло розширити контроль майже на все 2 000 км лівійського побережжя між квітнем і на початку серпня 1912 року. Королівство Італія почало бойові дії проти османського володіння в Егейському морі з схвалення інших європейських держав. Воно прагнула закінчити війну. Війна тривала набагато довше, ніж очікувалося. Королівство Італія зайняло Додеканес, але це викликало незадоволеність Австро-Угорської імперії, яка боялася посилення спалаху іредентизму на територіях, які вважала «своїми», — Королівство Сербія і Королівство Греція. Єдиною іншою бойовою дією, що відбулася літом 1912 року, був напад на османський флот п’яти італійських торпедних катерів в протоці Дарданелли (18 липня). У серпні 1912 року в Албанії і Македонії спалахнуло антиосманське повстання. У вересні Болгарське царство, Королівство Сербія і Королівство Греція підготували свої армії до війни проти Османської імперії, використовуючи в своїх інтересах її труднощі у війні проти Італії. 8 жовтня Королівство Чорногорія оголосила Османській імперії війну. Так почалися Балканські війни, які ще більше наблизили початок Першої світової війни. Італійські дипломати вирішили використовувати у своїх інтересах сформовану ситуацію, щоб домогтися якнайшвидше вигідного миру.

Кінець війни[ред.ред. код]

15 жовтня 1912 у Уші (Швейцарія) був підписаний попередній секретний, а в 16:45 18 жовтня 1912 року в Лозанні — головний мирний договір. Умови угоди були формально рівні тим, які на початку війни попросив Стамбул. Триполітанія і Киренаїка отримали тільки автономний статус з судовим правленням кадіса, вибраного султаном. «Подарувавши» населенню Лівії автономію османський султан також зобов'язувався вивести свої війська з її території. Італія зобов'язувалася евакуювати свої війська з Додеканеських островів. Вторгнення до Лівії було дорогим підприємством для Італії. Замість 30 мільйонів лір в місяць, спочатку відведених для італійської армії, ця «військова прогулянка» коштувала 80 мільйонів лір в місяць в перебіг набагато тривалішого періоду часу, чим передбачалося. Це викликало відсутність економічної рівноваги в країні. Що стосується Лівії, то італійський контроль над нею виявився неефективним до кінця 1920-х років. Італійські генерали Пьєтро Бадольо і Родолфо Гразіані застосували каральні заходи до лівійського народу, які вилилися в жорстокі і криваві репресії. Додеканеські острови через Першу світову війну залишилися під контролем Королівства Італія. Згідно з Севрською мирною угодою більшістю островів (окрім Родоса) потрібно було поступитися Королівству Греція, в обмін на надання обширної зони впливу в південно-західній Малій Азії. Але поразка греків в греко-турецькій війні зробила цю угоду недійсною. Згідно з Лозаннською конференцією Додеканеські острови були тоді формально захоплені Королівством Італія (вони залишалися під італійським пануванням до кінця Другої світової війни, після чого перейшли до Королівства Греція). Відмова Османської імперії від прав на Лівію і Додеканес була зафіксована лозаннським мирним договором (1923 рік).

Посилання[ред.ред. код]