Венді Ренар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Венді Ренар
Венді Ренар
Венді Ренар
Венді Ренар (2019)
Особисті дані
Повне ім'я Венделейн Терез Ренар
Народження 20 липня 1990(1990-07-20) (33 роки)
  Шельшер, Мартиніка
Зріст 187 см
Вага 70 кг
Громадянство Франція Франція
Позиція центральна захисниця
Інформація про клуб
Поточний клуб Франція «Ліон»
Номер 3
Юнацькі клуби
1997—2005
2005—2006 		Мартиніка «Ессо-Прешотен»
Франція «Рапід» (Лорьян)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
2006—н.ч. Франція «Ліон» 263 (85)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
2007—2009
2008—2010
2011—н.ч. 		Франція Франція WU-19
Франція Франція WU-20
Франція Франція 		18 (0)
7 (0)
131 (33)
Звання, нагороди
Нагороди
Кавалер ордена «За заслуги»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Венделейн Терез Ренар (фр. Wéndèleine Thérèse "Wendie" Renard; нар. 20 липня 1990, Шельшер, Мартиніка) — французька футболістка, центральна захисниця «Ліону» та національної збірної Франції.

Венді Ренар — одна з найтитулованіших гравцчинь сучасного жіночого клубного футболу. Вона виграла рекордні 14 титулів чемпіона Франції та вісім кубків Європи. У 2019 році Нью-Йорк таймс описала її як «інституцію» в Ліоні, найуспішнішому клубі європейського жіночого футболу[2].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народилася на Мартиніці, французькому володінні на Малих Антильських островів. Молодша дитина в родині серед чотирьох сестер. Футболом захопилася у 7-річному віці у змішаній команді «Ессо-Прешотен» з рідного міста Ле-Прешер[3]. Коли Венді виповнилося вісім років, її батько помер від раку легенів[4].

У 15-річному віці Ренар вилетіла до Франції на перегляд в Академію Клерфонтен, але не була прийнята до національної програми навчання[5]. У 2005 році перебралася до Франції, виступала до 2006 року в «Рапіді» (Лорьян), де її помітили селекціонери «Ліона». Згодом поїхала на поїзд до Ліона і, після успішнішого перегляду, отримала місце в «Олімпіці Ліон». У 16-річному віці покинула Мартиніку, щоб назавжди оселитися в Ліоні[4].

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Венді Ренар у футболці «Олімпіка Ліона»

Приєдналася до «Ліона» у 2006 році, а починаючи з сезону 2007/08 років постійно входила у стартовій 11-ці. 2 грудня 2012 року в переможному (13:1) домашньому матчі 10-го туру сезону 2012/13 проти «Аррасу» зіграла свій 100-й поєдинок за «Ліон» у французькому Дивізіоні 1. 30 вересня 2018 року в переможному (2:0) виїзному поєдинку 5-го туру чемпіонату 2018/19 проти «Родеза» провела свій 200-й матч у вище вказаному турнірі. Після завершення футбольної кар'єри своєї одноклубниці Соні Бомпастор, починаючи з сезону 2013/14 років стала капітаном команди. 13 квітня 2019 року в переможному (5:0) поєдинку 20-го туру чемпіонату 2018/19 проти «Парі Сен-Жермена» відзначилася своїм 100-м голом у футболці «Ліона» (реалізувала пенальті, що на 45-й хвилині встановив рахунок 3:0 на користь ліонського клубу[6][7]). Завдяки цій перемозі «Олімпік» оформив своє 17-те чемпіонство (для Венді воно стало 13-м). З 2006 по 2020 рік виграв чотирнадцять поспіль титулів національного чемпіонату, а також численні трофеї Челлендж де Франс. У 2010 році брав участь у фінальному матчі жіночої Ліги чемпіонів УЄФА, а в сезоні 2010/11 років допомогла «Ліону» виграти змагання. Выдзначилася першим голом у фіналі, в якому француженки перемогли (2:0) поэдинку проти «Турбіне» (Потсдам).

26 серпня 2020 року выдзначивлася переможним голом (1:0) у матчі півфіналу жіночої Ліги чемпіонів УЄФА 2019/20 проти «Парі Сен-Жермен»[8], щоб зрештою допомогти виграти турнір в сьомий раз у своїй кар'єрі.

Кар'єра в збірній[ред. | ред. код]

Венді Ренар у футболці жіночої збірної Франції (2011)

Почала викликатися Федерацією футболу Франції з 2007 року, спочатку для того, щоб виступати за команду WU-19. Її викликав тренер Стефаном Пілар для двох товариських матчів 30 жовтня та 2 листопада проти однолітків з Англії. Згодом Стефан Пілард включив її до команди, яка брала участь у турнірі Ла-Манга 2008 року та в чемпіонаті Європи 2008 року, який проводився у Франції. Ренар виходить на поле в усіх трьох матчах, які її національна команда проводить в групі А. Француженки здобувають перемогу, нічию та поразку й набирають рівну кількість очок з Норвегією (4), але поступитися їм виходом до наступного раунду через гіршу різницю забитих та пропущених м'ячів. Навіть з приходом тренерський місток збірної WU-19 Жана-Мішеля Дегранжа, продовжує викликатися як на турнірі Ла-Манга 2009, так і на елітний етап кваліфікації чемпіонату Європи в Білорусі 2009 року, допомогає партнеркам по команді вийти до фінального етапу вище вказаного турніру. На останньому з вище вказаних турнірів Дегранж використовує її в трьох матчах групи А. У цих трьох матчах француженки здобувають 2 перемогами та нічию, виходять на перше місце, обійшовши Швейцарію з аналогічною різницею забитих м'ячів, яка зазнала поразки від Франції та Німеччини, але з гіршою різницею м'ячів. Проте у півфіналі збірна Франції WU-19 зазнала поразки від Швеції WU-19 (2:5). По завершенні чемпіонату Європи 2009 року Венді припиняє власін виступи в команді WU-19, в якій зігалом зіграла 18 матчів, при цьому 14 з них — у стартовому складі.

Тим часом Стефан Пілард, якому довірили очолити команду WU-20 років, який викликав Венді на товариського матчу зі Швейцарією (WU-19) 29 жовтня 2008 року, такаож зіграла з однолітками з Чилі, після чого приєднається до збірної, яка брала участь у чемпіонаті світу в Чилі 2008 року. Ренар виходить на поле в двох із трьох матчів групи B, де французька збірна проходить груповий етап разом із США. У чвертьфіналі Франція перемагає одноліток з Нігерії (3:2), а в півфіналі вони програли (1:2) Північній Кореї. Востаннє одягає футболку команди WU-20 5 травня 2010 року, Дегранж викликав захисницю на товариський матч проти одноліток зі Швейцарії, який завершився поразкою француженок з рахунком 1:2. Загалом за молодіжну жіночу збірну Франнції (WU-20) зіграла 7 поєдинків.

Венді Ренар у 2013 році під час матчу кваліфікації чемпіонату світу 2015 року в Канаді проти збірної Австрії.

У 2011 році головний тренер жіночої національної збірної Франції Брюно Біні викликав Венді для участі в Кубку Кіпру. Дебютувала за національну команду на вище вказану команду 2 березня, в переможному (2:0) поєдинку проти Швейцарії. Також зіграла на кубку Кібру 2011 року ще в 3-х матчах, допомогла француженкам перемогти у матчі за 3-тє місце Шотландію (3:0). 20 листопада того ж року відзначилася своїм першим голом у футболці «блакитних», встановивши результат 5:0 у товариському матчі проти Мексики, в Фор-де-Франс на рідній Мартиніці. З тих пір Біні її регулярно викликав до національної команди, яка брала участь у чемпіонаті світу 2011 року в Німеччині, де француженки займають четверте місце, після поразки (1:2) від Швеції. Виступала на Кубку Кіпру 2012 року, де допомогла Франції виграти, на Олімпійських іграх у Лондоні 2012 року, де вони втратили бронзову медаль після поразки від Канади (0:1), а на чемпіонаті Європи 2013 року в Швеції вибула у чвертьфіналі від Данії в серії післяматчевих пенальті після завершення основного часу (1:1). З вересня 2013 року була капітаном команди[9]. Її позбавили капітанької пов'язки після завершення Євро-2017, і зрештою Ренар змінила Амандін Анрі[10].

Після зміни на тренерському містку збірної Біні на Філіппа Бержеро влітку 2013 року, Ренар зіграла кваліфікаційні матчі чемпіонату світу 2015 року в Канаді, Кубку Кіпру 2014 року (де разом з командою завоювала другий титул) та Олімпіади в Ріо-2016, де національна команда в чвертьфіналі поступилася Канаді. З приходом на тренерський місток національної збірної Олів'є Ешуафні Венді грала на ШиБілівс Кап 2017 року, де Франція вперше виграла турнір, а також у трьох матчах групового етапу чемпіонату Європи 2017 року Нідерландів, де збірна Франції вибуває у чвертьфіналі від Англії.

Корін Дьякр, яка зайняла посаду головного тренера національної збірної з кінця серпня 2017 року, продовжує викликати Ренар на товариські матчі в рамках підготовки до чемпіонату світу 2019 року у Франції, де вона провела 100-й матч у футболці «блакитних» 6 квітня 2018 року у переможному (8:0) товариському матчі проти Нігерії. Дьякр також вирішує включити її до списку з 23 гравців, які будуть запрошені на домашній чемпіонат світу, оголошений Французькою федерацією 2 травня 2019 року[11]. На турніру Ренар виходить на поле в усіх п'яти зіграних матчах, відіграла вирішальну роль у своїй національної збірній й, не лише ефективно працювала в обороні, але й завдяки своєму високому зросту (187 см) також ефективно грала в штрафному майданчику команд-суперниць. Відзначилася двома м'ячами в першому матчі турніру, де Франція перемагає суперників з Південної Кореї (4:0), а в наступному стала автором голу, яка спочатку встановила рахунок у матчі спочатку 1:1, а потім й перемогу (2:1) над Норвегією (хоча й відзначилася автоголом)[2], фінішувавши на груповому етапі з пенальті, який встановив результат з Нігерією на 79-й хвилині. Француженки завершили груповий етап у групі А на першому місці. У 1/8 фіналу Франція зустрілася з Бразилією, обігравши її з рахунком 2:1 лише в додатковий час, а в чвертьфіналі зустрічаються з чинним чемпіоном світу Сполучених Штатів, де Ренар забиває м'яч головою на 81-й хвилині та відновила надію для «блакитних». На домашньому чемпіонаті світу Венді загалом відзначилася 4-ма голами, завдяки чому стала найкращою бомбардиркою своєї команди[12]. Однак американки здобули перемогу (2:1) й вибили Францію в 1/4 фіналу, таким чином повторивши результат чемпіонату світу 2015 року в Канаді.

Стиль гри[ред. | ред. код]

Ренар фізично сильна, володіє хорошим темпом і технікою, здатна забивати потужні удари головою.

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Клубна[ред. | ред. код]

Станом на 12 вересня 2021[13]
Матчі та голи по клубах, сезонах та змаганнях
Клуб Сезон Ліга Кубок Конт. кубок Інші Загалом
Дивізіон Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
«Ліон» 2006–07 Дивізіон 1 2 0 1 0 0 0 — 3 0
2007–08 14 2 3 1 6 2 — 23 5
2008–09 19 2 3 0 4 0 — 26 2
2009–10 20 6 3 0 9 0 — 32 6
2010–11 20 2 3 0 9 3 — 32 5
2011–12 20 9 4 1 8 1 — 32 11
2012–13 13 3 6 2 7 3 — 26 8
2013–14 19 7 6 1 4 0 — 29 8
2014–15 21 10 4 1 4 1 — 29 12
2015–16 15 6 3 4 6 1 — 24 11
2016–17 16 6 4 0 8 2 — 28 8
2017–18 17 5 5 3 8 4 — 30 12
2018–19 17 8 4 2 9 4 — 30 14
2019–20 14 7 5 2 6 5 1[a] 0 26 14
2020–21 20 10 1 1 5 4 — 26 15
2021–22 3 0 0 0 2 0 — 5 0
Усього за кар'єру 250 83 55 18 95 30 1 0 401 131
  1. ↑ Матчі в Трофеї чемпіонів

У збірній[ред. | ред. код]

Станом на 12 квітня 2022[14][15]
Матчі та голи по національних збірних та роках
Національна збірна Рік Матчі Голи
Франція 2011 13 1
2012 19 5
2013 14 9
2014 14 1
2015 15 1
2016 9 1
2017 14 1
2018 6 1
2019 14 4
2020 4 1
2021 4 4
2022 5 4
Загалом 131 33

Голи за збірну[ред. | ред. код]

# Дата Місце Суперник Рахунок Результат Змагання
1 20 листопада 2011 Стад П'єр-Алікер, Фор-де-Франс, Мартиніка Мексика Мексика 5–0 5–0 Товариський матч
2 1 березня 2012 ГСЗ, Ларнака, Кіпр Фінляндія Фінляндія 1–2 1–2 Кубок Кіпру 2012
3 31 березня 2012 Стад Жуль Дешазо, Гавр, Франція Шотландія Шотландія 2–0 2–0 кваліфікація Євро 2013
4 19 липня 2012 Стад Себастьєн Шарлеті, Париж, Франція Японія Японія 2–0 2–0 Товариський матч
5 28 липня 2012 Гемпден-Парк, Глазго, Шотландія Північна Корея Північна Корея 4–0 5–0 Літня Олімпіада 2012
6 3 серпня 2012 Швеція Швеція 1–2 1–2
7 15 липня 2013 Ідроттспарк, Норрчепінг, Швеція Іспанія Іспанія 0–1 0–1 Євро 2013
8 19 липня 2013 Лінчепінг Арена, Лінчепінг, Швеція Англія Англія 3–0 3–0
9 20 вересня 2013 Стад Робер Бобен, Бондуфль, Франція Чехія Чехія 1–0 2–0 Товариський матч
10 25 жовтня 2013 Стад П'єр Бріссон, Бове, Франція Польща Польща 2–0 6–0
11 31 жовтня 2013 Зонненсі, Рітцинг, Австрія Австрія Австрія 1–3 1–3 кваліфікація чемпіонату світу 2015
12 23 листопада 2013 Ловеч, Ловеч, Болгарія Болгарія Болгарія 0–5 0–10
13 0–6
14 27 листопада 2013 ММАрена, Ле-Ман, Франція 6–0 14–0
15 8–0
16 10 березня 2014 ГСП, Нікосія, Кіпр Нідерланди Нідерланди 0–3 0–3 Кубок Кіпру 2014
17 19 вересня 2015 Стад Осеан, Гавр, Франція Бразилія Бразилія 1–0 2–1 Товариський матч
18 16 липня 2016 Стад Себастьєн Шареті, Париж, Франція КНР КНР 2–0 3–0
19 1 березня 2017 Тален Енерджі Стедіум, Честер (Пенсільванія), США Англія Англія 1–2 1–2 ШиБілівс Кап 2017
20 10 листопада 2018 Альянц Рив'єра, Ніцца, Франція Бразилія Бразилія 3–0 3–1 Товариський матч
21 7 червня 2019 Парк де Пренс, Париж, Франція Південна Корея Південна Корея 2–0 4–0 чемпіонат світу 2019
22 3–0
23 17 червня 2019 Руазон-Парк, Ренн, Франція Нігерія Нігерія 0–1 0–1
24 28 червня 2019 Парк де Пренс, Париж, Франція США США 2–1 2–1
25 27 листопада 2020 Стад де Рудуру, Генгам, Франція Австрія Австрія 1–0 3–0 кваліфікація чемпіонату Європи 2021
26 20 лютого 2021 Стад Сен-Симфор'єн, Мец, Франція Швейцарія Швейцарія 1–0 2–0 Товариський матч
27 23 February 2021 1–0 2–0
28 2–0
29 17 вересня 2021 Пампелопоннісіако, Патри, Греція Греція Греція 0–10 0–10 кваліфікація чемпіонату світу 2023
30 16 лютого 2022 Стад Осеан, Гавр Фінляндія Фінляндія 3–0 5–0 Турно дю Франс 2022
31 5–0
32 22 лютого 2022 Нідерланди Нідерланди 1–0 3–1
Станом на 23 лютого 2022[16]

Досягнення[ред. | ред. код]

«Ліон»
  • Франція Дивізіон 1 Франції
    • Чемпіон (14): 2006/07, 2007/08, 2008/09, 2009/10, 2010/11, 2011/12, 2012/13, 2013/14, 2014/15, 2015/16, 2016/17, 2017/18, 2018/19, 2019/20
  • Франція Кубок Франції
    • Володар (9): 2007/08, 2011/12, 2012/13, 2013/14, 2014/15, 2015/16, 2016/17, 2018/19, 2019/20
  • Міжнародний клубний чемпіонат світу серед жінок
    • Чемпіон (1): 2012
  • Трофей чемпіонів
    • Володар (1): 2019[17]
  • Жіночий кубок Вало
    • Володар (1): 2014
Франція
  • Кубок Кіпру
    • Володар (2): 2012, 2014
  • ШиБілівс Кап
    • Володар (1): 2017
Індивідуальні
  • Команда всіх зірок чемпіонату Європи: 2013
  • Команда всіх зірок чемпіонату світу: 2015
  • Команда мрії чемпіонату світу: 2015
  • World XI ФІФПро: 2015[18], 2016[19], 2017, 2019, 2020[20], 2021[21]
  • Жіноча збірна світу за версією IFFHS: 2017, 2018[22], 2019[23], 2020[24]
  • Найкращий захисник сезону в жіночій Лізі чемпіонів УЄФА: 2019/20[25]
  • Жіноча збірна світу десятиліття за версією IFFHS: 2011–2020[26]
  • Жіноча збірна світу десятиліття за версією УЄФА[27]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.ol.fr/fr-fr/contenus/joueurs/w/wendie-renard-1687
  2. ↑ а б Clarey, Christopher (17 червня 2019). For Wendie Renard and France, Another Misstep and Another Win. The New York Times (англ.). ISSN 0362-4331. Процитовано 30 серпня 2020.
  3. ↑ Aurélien Durand. Wendie Renard, la surclassée (фр.). FFF.fr. Процитовано 19 maggio 2019.
  4. ↑ а б Life at the End of the World (англ.). The Players' Tribune. Процитовано 10 червня 2019.
  5. ↑ Life at the End of the World | By Wendie Renard. The Players' Tribune (англ.). 17 січня 2019. Процитовано 25 червня 2022.
  6. ↑ Lyon. Wendie Renard marque son 100e but (фр.). LeTelegramme.fr. 13 aprile 2019. Процитовано 2 febbraio 2020.
  7. ↑ Aymeric Larcher (15 aprile 2019). OL – Féminin : Wendie Renard, 100 buts avec l’OL (фр.). olympique-et-lyonnais.com. Процитовано 2 febbraio 2020.
  8. ↑ Paris 0–1 Lyon. UEFA. 26 серпня 2020.
  9. ↑ Wendie Renard nommée capitaine des Bleues. Архів оригіналу за 11 September 2016. Процитовано 30 серпня 2016.
  10. ↑ Corinne Diacre a choisi Amandine Henry comme capitaine. L'Équipe. 23 жовтня 2017. Процитовано 16 жовтня 2019.
  11. ↑ Cédric Callier (2 maggio 2019). L'équipe de France sans Katoto pour la Coupe du monde (фр.). Le Figaro.fr. Процитовано 3 maggio 2019.
  12. ↑ Wrack, Suzanne (28 червня 2019). Megan Rapinoe double sends USA past France and into England semi-final. The Guardian. Процитовано 16 жовтня 2019.
  13. ↑ Wendie Renard (фр.). footofeminin. Процитовано 20 грудня 2014.
  14. ↑ RENARD Wendie [Архівовано 8 квітня 2019 у Wayback Machine.], French Football Federation, accessed 20 December 2014
  15. ↑ Equipe de France A – Wendie Renard (фр.). footofeminin. Процитовано 20 грудня 2014.
  16. ↑ Caps and Goals
  17. ↑ Trophée des Championnes : Lyon win a historic new trophy against PSG. www.OL.fr (англ.). 21 вересня 2019. Процитовано 18 грудня 2020.
  18. ↑ 2015 FIFPro Award. Архів оригіналу за 28 July 2017. Процитовано 9 березня 2017.
  19. ↑ 2016 FIFPro Award. Архів оригіналу за 28 July 2017. Процитовано 9 березня 2017.
  20. ↑ The FIFA FIFPRO Women’s World 11 of 2019-2020 - FIFPRO World Players' Union. FIFPRO (англ.). 17 грудня 2020. Процитовано 17 грудня 2020.
  21. ↑ 2020-2021 Women's FIFA FIFPRO World 11 Revealded. FIFPRO (англ.). 17 січня 2022. Процитовано 19 січня 2022.
  22. ↑ IFFHS AWARDS – THE WOMEN WORLD TEAM 2018. IFFHS. 1 грудня 2018. Архів оригіналу за 15 May 2019. Процитовано 5 грудня 2018.
  23. ↑ IFFHS AWARDS 2019 – THE IFFHS WOMEN WORLD TEAM OF THE YEAR 2019. IFFHS. 30 листопада 2019. Архів оригіналу за 2 December 2019. Процитовано 30 листопада 2019.
  24. ↑ IFFHS WORLD AWARDS 2020 - THE WINNERS. IFFHS. 4 грудня 2020. Процитовано 4 грудня 2020.
  25. ↑ Wendie Renard named Women's Champions League Defender of the Season. UEFA. 1 жовтня 2020.
  26. ↑ IFFHS WORLD'S WOMAN TEAM OF THE DECADE 2011-2020. IFFHS. 25 січня 2021.
  27. ↑ IFHS WOMAN TEAM - UEFA - OF THE DECADE 2011-2020. IFFHS. 31 січня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венді_Ренар&oldid=36527495