Гапочка Павло Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гапочка Павло Микитович
Народився16 (29) липня 1908
Куп'янськ, Харківська губернія, Російська імперія
Помер22 травня 1970(1970-05-22) (61 рік)
Москва, СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьнауковець, державний діяч
Галузьфілософія
Alma materІнститут червоної професури
Науковий ступіньдоктор філософських наук
ЗакладРосійська академія державної служби
Нагороди
орден Червоного Прапора медаль «За оборону Сталінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Павло Микитович Гапочка (29 липня 1908(19080729), станція Куп'янськ-Сортувальна, тепер місто Харківської області — 22 травня 1970, місто Москва, тепер Російська Федерація) — український радянський партійний діяч, філософ, 2-й секретар Львівського обласного комітету КП(б)У. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1940—1952 роках. Доктор філософських наук (з 1953), професор.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в родині залізничного службовця. З шістнадцятирічного віку працював слюсарем паровозного депо.

Член ВКП(б) з 1928 року.

У 1933 році закінчив Московський державний педагогічний інститут імені Карла Лібкнехта. З 1933 по 1935 рік працював викладачем філософії Рязанського державного педагогічного інституту. У 1935—1937 роках навчався в Інституті Червоної професури.

У 1938 — липні 1944 року — помічник 1-го секретаря ЦК КП(б) України Микити Сергійовича Хрущова. У 1941—1944 роках — помічник члена Військової Ради Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького та 1-го Українського фронтів генерал-лейтенанта Микити Сергійовича Хрущова, учасник німецько-радянської війни.

У липні 1944 — травні 1945 року — 2-й секретар Львівського обласного комітету КП(б)У.

З червня 1945 року — заступник директора із наукової частини Українського філіалу Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б).

У 1948 році закінчив аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б).

З березня по листопад 1948 року — начальник Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.

У грудні 1948 — 1 жовтня 1949 року — завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.

З 1953 по 22 травня 1970 року — професор кафедри наукового комунізму Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Працював над проблемами історичного матеріалізму і теорії наукового комунізму.

Помер 22 травня 1970 року після важкої хвороби в Москві.

Основні наукові праці

[ред. | ред. код]
  • Как жил и боролся Сен-Катаяма. Москва, 1934;
  • Поєднання особистих i громадських iнтересів при соціалізмi, Київ, 1948;
  • Поєднання особистих i громадських iнтересів у колгоспах, Київ, 1948;
  • Ликвидация противоположности между городом и деревней в СССР и пути преодоления существенного различия между ними. Москва, 1952 (Автореф. дисс.).
  • Критика религиозной идеологии. Москва: Изд. ВПШ и АОН, 1961 (редактор);
  • Борьба В. И. Ленина против «левого» оппортунизма и современность. Москва, 1968.

Звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]