Герберт Аймерт
| Герберт Аймерт | |
|---|---|
| нім. Herbert Eimert | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 8 квітня 1897[1][2][3] |
| Місце народження | Бад-Кройцнах, Рейнланд-Пфальц |
| Дата смерті | 15 грудня 1972[1][2][3] (75 років) |
| Місце смерті | Кельн, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН |
| Громадянство | Німеччина |
| Професії | композитор, музикознавець, викладач університету, музичний критик, теоретик музики |
| Освіта | Кельнська вища школа музики |
| Заклад | Кельнська вища школа музики |
Герберт Аймерт (також Еймерт, нім. Herbert Eimert; 8 квітня 1897, Бад-Кройцнах — 15 січня 1972, Кельн) — німецький музикознавець, теоретик музики, музичний критик, композитор.
Навчався в Вищій школі музики в Кельні з 1919 по 1924 роки, потім в Кельнському університеті, який закінчив у 1930 році. У 1931 році захистив дисертацію про музичні форми XVII—XVIII століть (нім. Musikalische Formstrukturen im 17. und 18. Jahrhundert). З 1927 по 1933 роки працював на західнонімецькому радіо в Кельні як музичний критик. З 1930 року писав критичні статті для газети Kölner Stadtanzeiger, був редактором Kölnische Zeitung з 1935 по 1945 роки.
Після війни повернувся на радіо, в 1948 році заснував нічну музичну програму Musikalische Nachtprogramme, керівником якої був до 1965 року[4]. А в 1951 році заснував першу студію електронної музики, якою керував до 1971 року. З 1955 року у співпраці з Штокгаузеном був редактором журналу Die Reihe[en], який висвітлював тематику музичного авангарду 1950—1960-х років. З 1951 по 1957 читав лекції на Міжнародних курсах нової музики в Дармштадті. У 1965 році призначений професором Кельнської ВМШ[5].
Герберт Аймерт помер 15 грудня 1972 року в Кельні[5][6].
З початку 1920-х років Аймерт писав 12-тонову музику, він був одним з перших прихильників додекафонії[5]. Атональна музика і серійна техніка були основною темою його музикознавчих робіт і домінуючим стилем композицій.
Першу роботу «Вчення про атональну музику» (нім. Atonale Musiklehre, Лейпциг) Аймерт опублікував в 1923 році, ще бувши студентом. Йому належать значні роботи про нові музичні техніки «Підручник 12-тонової техніки» (нім. Lehrbuch zur Zwölftonmusik, 1950, Вісбаден; багаторазово перевиданий, перекладений кількома мовами), «Основи серійної техніки в музиці» (нім. Grundlagen der musikalischen Reihentechnik, 1964, Відень). У співавторстві з Г. У. Гумпертом написав «Лексикон електронної музики» (нім. Lexikon der elektronischen Musik, 1973, Регенсбург)[5].
- Струнний квартет (1924)
- Der weiße Schwan для саксофона, флейти і спеціально виготовлених шумових інструментів (1926)
- Камерний концерт для п'яти інструментів (1926)
- Сюїта для камерного оркестру (1929)
- Musik für Violine und Violoncello (Музика для скрипки і віолончелі) (1931)
- Варіації для фортеп'яно (1943)
- Bläsermusik (1947)
- Другий струнний квартет (1939)
- Struktur 8, Glockenspiel, Etüde über Tongemische (електронна музика) (1953—1954)
- Zu Ehren von Igor Strawinsky (присвята Ігореві Стравінському) (1957)
- Selektion I (1960)
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Musicalics
- ↑ а б Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ Wilson Ch. Eimert, Herbert // The New Grove Dictionary of Music and Musicians / Sadie S., Tyrrell J. — 2-nd. — London : Macmillan Publishers, 2001.
- ↑ а б в г Акопян Л. О. Музыка XX века: энциклопедический словарь / Научный редактор Двоскина Е. М. — М. : «Практика», 2010. — С. 23. — 2500 прим. — ISBN 978-5-89816-092-0.
- ↑ По другим источникам — в Дюссельдорфе.