Жоашен дю Белле
| Жоашен дю Белле | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Joachim Du Bellay | ||||
 Жоашен дю Белле | ||||
| Ім'я при народженні | Joachim Du Bellay | |||
| Народився | 1522 замок Тюрмельєр поблизу Ліре, Анжу , Франція | |||
| Помер | 1 січня 1560 Париж, Франція ·інсульт | |||
| Поховання | Собор Паризької Богоматері | |||
| Громадянство |  Франція | |||
| Національність | француз | |||
| Діяльність | поет | |||
| Сфера роботи | література епохи Відродження[1] і французька література[1] | |||
| Alma mater | Університет Пуатьє | |||
| Мова творів | французька | |||
| Magnum opus | La Défense et illustration de la langue françaised, Le fruit noir avec un noyauxd, The Regretsd і Q3230634? | |||
| Членство | Плеяда (Франція) | |||
| Рід | du Bellay familyd | |||
| Батько | Jean III du Bellayd | |||
| Родичі | Jean du Bellay, Seigneur de Gizeuxd | |||
|
| ||||
 Жоашен дю Белле у Вікісховищі | ||||
Жоаше́н[2] дю Белле́ (фр. Joachim Du Bellay ? 1522, замок Тюрмельєр поблизу Ліре, Анжу, Франція — 1 січня 1560, Париж) — один з поетів Франції 16 століття, що входив до поетичного гуртка «Плеяда», очоленого П'єром де Ронсаром.
Народився в родині аристократів. Батьки рано померли і хлопцем опікувався старший брат. Отримав початкову освіту і багато займався самоосвітою. У 1547-1549 роках навчався разом із Ронсаром та Байфом в колежі Кокре. Сам планував стати священиком. Зустріч із Ронсаром дала інший напрямок кар'єрі дю Белле і той обрав цивільний, нецерковний фах.
Двоюрідний брат Жоашена, Жан дю Белле, займав високі посади в католицькій ієрархії Франції. Згодом став кардиналом, серед наближених осіб якого був і відомий архітектор Філібер Делорм. У квітні 1553 року Жоашен отримав посаду секретаря кардинала. Того призначили послом в Рим і Жоашен вирушив до Італії. Чотири роки в Італії справили потужне враження на Жоашена як на особу, так і на поета.
Помер у віці близько 40 років. Його поховали в каплиці собору Паризької богоматері.
Незважаючи на короткий життєвий термін, Жоашен багато зробив для французької мови й поезії. Дю Белле був послідовником Петрарки. Загалом у його творчості добре помітний вплив італійсьої літератури. У італійців дю Белле запозичав і теми для своїх поезій. Цілком розділяючи забобони епохи і залученість до латини, як мови освічених людей 16 століття, дю Белле все-таки засуджував обов'язкове використання латини і наслідування тільки римських поетів.
Передчасна смерть обірвала творчий розвиток поета, який поступово відійшов від петраркізму і збагатив поезію Франції новими поетичними жанрами (елегія, епопея, ода).
- «Олива» (L'Olive, Recueil de poesies, 1549), збірка віршів — декілька од і 50 сонетів
- «Захист і уславлення французької мови» (La défense et l'illustration de la langue françoise), трактат
- «Ліричні вірші» (Vers lyriques), збірка од.
- «Промови» (Discours), 1556-59
- «Різні поеми. Кохання» Divers poèmes; Les amours.
- «Жалі» (Regrets), збірка віршів
- «Старожитності» (Antiquités), збірка віршів
- «Сільські ігри» (Divers jeux rustiques), збірка віршів
- «Поемата» (Poemata) збірка віршів латиною
- «Придворний поет» (Pote courtisan), 1559, сатира
Українською Жоашена дю Белле перекладали Микола Зеров, Василь Мисик, Ігор Качуровський, Євгенія Кононенко, Микола Терещенко, Дмитро Павличко, Всеволод Ткаченко.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жоашен дю Белле |
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ Бібліотека світової літератури українською мовою «Джерело». Архів оригіналу за 16 січня 2009. Процитовано 12 грудня 2009.
- Дю Белле Жоашен // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 583. — ISBN 966-692-578-8.
