Лаврін Ратомський
| Лаврін Ратомський | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1566 — 1593 | |||
| Попередник: | Філон Кміта | ||
| Наступник: | Михайло Ратомський | ||
| Смерть: | не раніше 7 лютого 1594 і не пізніше 11 лютого 1594 | ||
| Національність: | русин[1] | ||
| Країна: | Річ Посполита | ||
| Релігія: | православний[2] | ||
| Рід: | Ратомські | ||
| Батько: | Костянтин Ратомський[3] | ||
| Мати: | Q121483733?[3] | ||
| Шлюб: | Q122587100?[4] і Q122587068?[4] | ||
| Діти: | Q125274069?[4], Q125274074?[4], Q125274080?[4], Q125274088?[4] і Михайло Ратомський | ||
Лаврін Костянтинович Ратомський гербу Столобот[a] (нар. перша пол. XVI ст. — пом. 1594[6][7]) — остерський староста.[8]
Народився в родині остерського старости Костянтина Ратомського, який обіймав цю посаду в 1552–1562 рр., та його дружини княгині Соломирецької.[7] Після смерті батька її обійняв Філон Кміта, який за ратні заслуги отримав «вічне право» на Чорнобиль, а замість нього 20 березня 1566 р. на неї королівським привілеєм був призначений «дворанин и ротъмистр» Лаврін Ратомський.[8]
На часи правління Ратомського припала активізація діяльності місцевого боярства, які почали звертатись за старостинськими листами для осадження нових і на підтвердження старих володінь. Новий староста почав активно роздавати їх на численні остерські «пустки» боярам Шульгам, Толкачам, Жукинським, Яцковичам (Рожновським) та іншим.
Ситуація на кордоні з Московським царством де знаходилось Остерське староство залишалось напруженим все XVI cт. через те що сусідні Чернігово-Сіверщина та Брянщина після литовсько-московської війни 1500—1503 рр. перейшли під контроль Москви. Не дивлячись на числені спроби повернути території, вони всі були невдалими. Втім набіги на московські землі стали регулярними, особливо після приходу до влади Лавріна.
В цей час Остерський замок став локальним центром колонізації з огляду на великий приплив шляхти та козаків, які в великих кількостях осаджували незаселені терени в тому числі й з московського боку. Через це під кінець XVI ст. московська влада на цих землях була номінальною і часто не розповсюджувалась за межі укріплень, а з новими переселенцями частішали напади:
и в Севере в Черниговском уезде многими землями, переходя за рубеж, завладели и многие волости за пустошили, приходя без пристани воинским обычаем за рубеж бортников и севрюков бьют и грабят, и до смерти побивают, и детеи боярскихъ многих, приезжая на их поместя, грабят.[9]
Крім місцевого боярства нові маєтності в Остерському старостві отримували та купували шляхтичі-переселенці з Польщі, Волині та Київщини[8][10], чому новий староста активно сприяв.[11]
В 1580 р. брав участь в карачевському поході під проводом князя Михайла Вишневецького на чернігово-сіверські та брянські землі, які тоді були під владою Москви.[12][13] В честь чого був згаданий в польськомовній жалобній поемі «Epicedion»[14] авторства Білецького:
Тож староста остерський зі своїми лицарями,
Він приєднався до князя в одне товариство,
Красою і хоробрістю, величний лицарський муж,
Старовинного роду, він Лаврин Ратомський.Оригінальний текст (пол.)Więc Starosta Ostrzycki, k nim swoie Rycerstwo,
Przyłączyl ku Książęcem, w iedno towarzystwo,
Urodą y dzielnośćią, wielki mąż Ryceski,
Starożytnością domu, on Lawryn Ratomski.
В 1593 р. позбавив Юрія Рожновського володінням яке надав його батьку за участь в повстанні Косинського, але водночас взяв його до себе на службу. Пізніше той скориставшись довірою його сина Михайла викраде документи представників згаслого роду Половців-Рожиновських, і фальсифікувавши засвідчувальні листи від імені Лавріна та інших шляхтичів оголосить себе нащадком князівського роду.[15]
3 липня того ж року Лаврін Ратомський за підтримки гетьмана Криштофа Радзивілла отримав королівський привілей згідно з яким «староство Острское зо всими того староства приналежностями» переходило його сину Михайлу. Втім 15 травня 1594 р. король вирішив віддати староство своєму дворянинові Себастьяну Собеському, яке мало відійти йому після смерті Лавріна. Але втримати його той не зміг, і врешті воно повернулось назад до Михайла який володів ним до своєї смерті в 1626 р. Останній не мав синів, тому на ньому династія остерських старост Ратомських закінчилась.[8]
Похований в родинному гробівцю в Пречистенській церкві в Вільні.[7]
Володів селом Козари на кордоні з Московським царством.[8]
Двічі одружений. Перша дружина — Софія Тишкевич[b]; з нею мав сина Михайла. Друга дружина — княгиня Олена Друцька-Горська[6]; з нею мав синів Костянтина й Григорія, а також кілька доньок.[7]
- ↑ В німецькому щиті вміщено знак у вигляді перехрещеної подвійної стріли в стовп. В пізніших версіях доповнений заборолом під короною і трьома страусовими перами в нашоломнику.[5]
- ↑ Донька берестейського воєводи Юрія Тишкевича-Логойського.[16]
- ↑ Napływ szlachty polskiej na Ukrainę, 1569-1648
- ↑ Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини 1569-1649 рр. / Пер. з польської. — К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2015. — 616 с. ISBN 978-966-378-430-4
- ↑ а б Сліж Н. Сямейныя адносіны і шлюбныя стратэгіі Саламярэцкіх у 16 – першай палове 17 ст. // Гістарычны альманах — 2005. — вип. 11. — С. 94.
- ↑ а б в г д е Князі Друцкія-Горскія ў Вялікім Княстве Літоўскім у XV—XVIII стст. / за ред. В. У. Галубовіч, С. А. Рыбчонак, А. І. Шаланда — 2016. — С. 102. — 400 с. — ISBN 978-985-90380-3-7
- ↑ Однороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (ХІV–ХVІІІ ст.)
- ↑ а б Adam Boniecki. Poczet rodów w Wielkim Księstwie Litewskim w XV i XVI w.
- ↑ а б в г Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 7
- ↑ а б в г д Остерське староство у другій половині ХVI — на початку ХVII ст.: формування системи земельних володінь
- ↑ ЛІВОБЕРЕЖНІ СТАРОСТВА КИЇВСЬКОГО ВОЄВОДСТВА ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ: СОЦІАЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ XIV — XVII СТ.
- ↑ Польська колонізація лівобережних староств Київського воєводства у першій половині ХVII ст.
- ↑ Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали ХIV Міжнародної студентської наукової конференції (Чернігів, 17–19 квітня 2015 р.)
- ↑ Володимир Голобуцький. Запорозьке козацтво
- ↑ Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555–1595 рр.)
- ↑ Стефан Баторий и днепровские казаки
- ↑ Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики: 1569–1573 рр.: Студії з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. — Острог; Л., 2002
- ↑ Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 2014-08-10 у Wayback Machine.] — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — S. 422. (пол.)