Очікує на перевірку

Левітан Юхим Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левітан Юхим Йосипович
Народження18 (31) грудня 1915
Смерть21 вересня 2007(2007-09-21) (91 рік)
ПохованняDimitrievsky cemeteryd
КраїнаСРСР СРСР → Росія Росія
НавчанняМосковський архітектурний інститут
Діяльністьархітектор
Праця в містахСталінград
Містобудівні проєктивідновлення Сталінграда
ЧленствоСпілка архітекторів СРСР
Нагороди
Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
 Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»
Сталінська премія — 1951 Золота медаль ВДНГ
Заслужений архітектор Української РСР
Заслужений архітектор Української РСР
CMNS: Левітан Юхим Йосипович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левітан.

Юхим Йосипович Левітан (1915[1] — 2007) — радянський архітектор. Заслужений архітектор Російської РФСР. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1951).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Юхим Левітан[2] народився 18 (31 грудня) 1915 року в Єлисаветграді (потім Зінов'євськ, Кіровоград, а нині — Кропивницький), куди його сім'я спішно переїхала з міста Сморгонь (нині — районний центр Гродненської області Республіки Білорусь). Батько — технолог шкіряного виробництва в 1918 році перевозить сім'ю ще далі від Першої світової війни — в найбільший центр шкіряної промисловості — село Богородське (нині — місто Богородськ — районний центр Нижегородської області). У Богородському та його околицях проходять дитинство, отроцтво і юність майбутнього архітектора. Тут він закінчив Середню школу № 1, а у віці неповних 15 років почав працювати креслярем на Шорно-сидельній фабриці (нині — ЗАТ «Богородський швейно-галантерейний комбінат»).

У 1934 році Юхим Левітан приїхав до старшої сестри Софії в Москву, яка працювала на будівництві будівлі Центросоюзу (архітектор Ле Корбюзьє). Софія радить молодшому братові стати архітектором. Тах Юхим Левітан в 1935 році вступає до Московського архітектурного інституту (МАРХІ), де серед його серед викладачів були Олександр Пастернак (брат відомого поета) і Пантелеймон Голосов[1].

Після закінчення інституту в 1941 році Левітан направляється на роботу будівельним майстром до міста Сталінськ[1] (нині Новокузнецьк, Росія).

8 червня[3] 1943 разом з будівельниками Сталінська Юхим Левітан прибув на відновлення Сталінграда. Працював виконробом в «Спецбудтресті 1», відновлюючи житлові будинки у «французьких» селищах Червоного Жовтня, керував німецькими військовополоненими, що будували фінські будиночки у Вишневій Балці та пологовий будинок у Північному містечку[1].

Згодом Юхим Левітан зробив значний внесок у відновлення Сталінграда і надання йому післявоєнного вигляду. У Волгограді і Волгоградській області налічується понад сто об'єктів (разом з пам'ятниками і меморіальними дошками), до створення яких має відношення Ю. Левітан. З них одинадцять з 1997 році визнані пам'ятками історії та культури Волгоградської області[3].

Зокрема, Левітаном виконаний проект планування Площі Полеглих борців зі сквером і пам'ятником на могилі Рубена Ібаррурі, В. Г. Каменщикова і Х. Фаттяхутдінова. Ним спроектовані будівля обласної партійної школи (згодом — Волгоградський державний медичний університет), за проект якого він у 1951 році разом з архітектором Василем Симбірцевим був удостоєний Сталінської (Державної) премії 2-го ступеня. Став членом Спілки архітекторів СРСР у 1946 році[4].

Багато років Юхим Левітан керував однією з провідних майстерень (№ 2) проектного інституту «Волгоградцивільнпроект», організовував і брав активну участь в проектуванні і забудові південних районів міста: Красноармійського, Кіровського та Радянського[5].

Юхим Левітан помер 21 вересня 2007 року. Похований на Центральному (Димитріївському) кладовищі Волгограда[6]. Автор пам'ятника на могилі (куди була перепоховали дружина Ю. Левітана Ніна Михайлівна) його учень — В. А. Ілишев.

Проекти

[ред. | ред. код]

Реставратор Сергій Сена розділяє творчість Левітана на три періоди. Перший — «догенплановський», з 1943 по 1949 роки, коли архітектор займався відновленням тих будівель, які вціліли під час Сталінградської битви (особняк Братів Рисіних — Будинок архітектора, колишнє училище імені Кулібіна — кінотеатр «Перемога», житлові будинки в селищах Велика і Мала Франція).

Другий — період центральних парадних ансамблів: вулиця Миру, площа Полеглих Борців, Головпоштамт, Алея Героїв.

Третій період — 1960-х років: Палац піонерів, Будинок політосвіти, ансамбль Передмостової площі (арх. Г. І. Кривкіна), житлові квартали і мікрорайони Красноармійського району. Вийшовши на пенсію в 1992 році Юхим Левітан продовжував працювати, займаючись рядом об'єктів, серед яких виділяється кардіоцентр, побудований наприкінці 1990-х років.

Перший період
  • Кінотеатр «Перемога» — перший проект Юхима Левітана[2]. У дореволюційному Царицині було відомим як училище імені Кулібіна, було перебудовано і перевлаштувати за проектом Левітана[3].
  • Будинок архітекторів — відреставрована царицинська будівля — особняк братів Рисіних.
  • житлові будинки в селищах заводу «Червоний Жовтень» Велика і Мала Франція
Другий період[1].
  • Меморіальний сквер на площі Полеглих борців
  • пам'ятник на могилі Рубена Ібаррурі, В. Г. Каменщикова і Х. Фаттяхутдінова
  • будівля Волгоградського державного медичного університету
  • Головпоштамт
  • комплекс житлових будинків на Алеї Героїв
  • комплекс житлових будинків на вулиці Миру
  • училище мистецтв
  • ресторан «Маяк»
Третій період
  • палац піонерів
  • Центральний універмаг (вмонтування з боку пл. Полеглих Борцов)
  • Будинок політичної освіти
  • Комплекс з навчання дітей плаванню (у місцевих жителів відомий як «морятнік»[7] у заплаві річки Цариці. Не був добудований і знаходиться в занедбаному стані[8].

Нагороди і премії

[ред. | ред. код]
  • орден «Знак Пошани»[1]
  • Медаль «За доблесну працю у Велику Вітчизняну війну»
  • Золота медаль ВДНГ
  • заслужений архітектор РРФСР
  • Сталінська премія другого ступеня (1951) — «за архітектуру будівлі обласної партійної школи в Сталінграді» (нині медичний університет), разом з Василем Симбірцева[9] (замінена на Державну)
  • медаль Спілки архітекторів РФ «За високу мистецьку майстерність»
  • Почесний громадянин міста-героя Волгограда (1999) — «за особливі заслуги по створенню архітектурного вигляду міста»[5]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Марина Волченко. Ефим Левитан заявил о себе как о фотографе в 90 лет. — № 3 от 27.01.2006. Архивировано 13 ноября 2011 года.
  2. ↑ а б Владимир Колесников. (25 вересня 2007). Архитектору центральной части Волгограда поставят памятник. v1.ru. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  3. ↑ а б в Оксана Костикова. (25 лютого 2011). Город Ефима Левитана. 34metra.ru. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  4. ↑ «Зодчий Ефим Левитан» в Волгоградском музее изобразительных искусств. Музеи России. 2006. Архів оригіналу за 1 вересня 2014. Процитовано 20 липня 2012.
  5. ↑ а б Почётные граждане Волгограда. Официальный информационно-справочный портал Волгограда. Архів оригіналу за 3 жовтня 2012. Процитовано 15 липня 2012.
  6. ↑ На могиле вождя волгоградской архитектуры установят памятник-мавзолей. v1.ru. 4 жовтня 2010. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  7. ↑ Наталья Полякова. (10 травня 2007). Неформальный путеводитель по Волгограду. Молодой. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  8. ↑ Оксана Костикова. (18 березня 2011). Царицынская пойма. 34metra.ru. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  9. ↑ Постановление СМ СССР «О присуждении Сталинских премий в области искусства и литературы за 1951 год» // Правда, 15 марта 1952 года

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Ольга Кулакова.  // Городские вести (Волгоград). — № 004 от 13 января 2001 года.
  • Евгения Тарасова. (29 січня 2004). Зодчий, подаривший городу душу…. Молодой. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 15 липня 2012.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Левітан_Юхим_Йосипович&oldid=42812756