Лісабонська Аркадія
| Лісабонська Аркадія | |
|---|---|
| Тип | організація |
| Країна |  Португалія |
Лісабо́нська Арка́дія (лат. Arcádia Olissiponense), відома також як Лузита́нська Арка́дія (Arcádia Lusitana) була впливовою літературною академією (спілкою, гуртком) в Португалії в середині XVII століття, культурним осередком.
Була заснована у вересні 1756 року в місті Лісабоні, з ініціативи трьох молодих юристів, нещодавно прибулих з Коїмбри, «в пошуках інтеграції в державну службу»[1], а саме поетів Круш-і-Сілва (Elpino Nonacriense), Мануела Ніколау Естевеша Неграна (Elmano Sincero) і Теотоніуса Гоміша ді Карвальо (Tirse Menteo), який опублікував Статут спілки[2]. До отців-засновників приєдналися Коррея Гарсан (Coridon Erimanteo), Рейш Кіта (Reis Quita — Alcino Micénio) та Мануел ді Фігейреду (Manuel de Figueiredo — Lícidas Cíntio).
Ефемерне існування цієї інституції (занепала у 1759 році та припинила існування у 1776 році) не завадило їй зробити важливий внесок у розвиток і становлення португальської літератури. Так, у 1790 році спілка відродилась у Лісабоні під назвою Нова Аркадія (Nova Arcádia), до діяльності якої підключились такі імена, як Бокажі (Elmano Sadino), Франсіско Жоакім Бінгре (Francélio Vouguense), Курво Семедо, Жозе-Агостіньо де Маседо (Elmiro Tagideu), Ніколау Толентіно, Франсіско Мануел до Насіменто (Filinto Elísio) і маркіза ді Алорна (Alcipe). Припинивши існування в 1794 році, вона залишила після себе публікацію — Альманах муз (Almanaque das Musas), як свідчення своєї діяльності.
Члени Лісабонської (Лузитанської) Аркадії прагнули боротися із надмірностями барокового духу та спрямувати поезію на неокласичну естетику, засновану на раціоналізмі та культі природного. Їх літературними характеристиками були:
- Проста мова;
- Вихваляння фізичних задоволень, сенсуалізм;
- Натхнення авторами доби Відродження, грецької та римської класики;
- прийняття псевдонімів;
- звернення до класичних тем, мови, зворотів і навіть суто декоративних фігур, як німфи, амури, Венера, Зефір тощо;
- вважали себе пасторами і передавали свої почуття і любов назовні;
- сприйняття сільського середовища як притулку для душі і втечі від міської метушні.
- ↑ ANASTÁCIO, Vanda (2007), “O Terramoto de 1755: Marco da História Literária?”, em ARAÚJO, Ana Cristina, et alii (orgs.), O Terramoto de 1755. Impactos Históricos. Lisboa: Livros Horizonte, pp. 363-36 7.
- ↑ Garção, Correia (1982), Obras completas de Correia Garção. Texto fixado, prefácio e notas de António José Saraiva. 2ª edição. Lisboa: Sá da Costa, vol. II, pp. 231 - 247.
- Харитонов В. С. розділ «Література» в статті Португалія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с. — С. 21