Венера (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вене́ра (лат. Venus; род. відм. Veneris) — давньоримська богиня весни, садів. За деякими припущеннями, спочатку Венера була персоніфікацією абстрактного поняття «милості богів» (лат. venia). Її образ було запозичено з грецької богині краси і кохання Афродіти. Початково культ Венери не був поширений, але набув популярності з укріпленням віри в те, що богиня була матір'ю героя Енея, предка римлян.

На честь богині названо найяскравіше після Сонця і Місяця небесне тіло, видиме з Землі — Ранкову Зірку, планету Венера.

Венера у міфах[ред.ред. код]

Будучи богинею весни, Венера керувала відновленням усього і розквітом сил, в тому числі людських. Зокрема Венера була покровителькою сили кохання, могла запалювати це почуття, наділяла красою і сама вважалася зразком жіночої вроди. Богиня славилася щедрістю у пробудженні між людьми кохання, за що величалася Дарувальницею і З'єднувачкою.

Коли її син Еней плив зі спаленої Трої в Італію, Венера виступала посередницею між ним і богами. Вона оберігала нащадків Енея, тобто всіх римлян, і сприяла обороні римських міст від ворогів. Ця богиня, як покровителька усякого відновлення мала здатність очищати землі від осквернення, зокрема від пролиттям крові. Позаяк вона відновлювала все, що занепало і відроджувала помереле, її найближчою подругою вважалася богиня поховання Либитина.

Посланцем Венери у світах богів і людей був її син Купідон (Амур). Своїми чарівними луком і стрілами він вражав людей у серце, викликаючи любовний потяг одне до одного. Супроводжували Венеру три грації, богині вроди, радості і жіночої привабливості. Улюбленими птахами богині були лебеді і голуби, за що люди вважали їх символами міцної любові. З рослин Венера найбільше любила мирт, яблука і гранати.

Культ Венери[ред.ред. код]

Храм Венери прародительки у Форумі Цезаря, Рим

Римський вчений Марк Теренцій Варрон (116-27 рік до н.е.) писав, що він не знайшов жодних згадок про культ Венери у найдавніших документах. Першими храмами, присвяченими Венері, були храми в Лавініумі і в Ардеа (нині регіон Лаціо в Італії). Після поразки в Битві при Тразименському озері у другій Пунічній війні 217 року до н.е., на Капітолійському пагорбі у Римі 23 квітня 215 року до н.е. був побудований храм Венери. З поширенням переказів про Енея як предка римлян, Венера була ототожнена з його матір'ю Афродітою. Її шанобливо називали Венерою прародителькою, як праматір всіх римлян. Римські імператори вважали себе нащадками Венери.

Особливу популярність Венера набула в I ст. до н. е., коли її заступництвом користувались[1]:

  • Сулла, який вважав, що Венера дає йому щастя (звідси його прізвисько «Щасливий»), и сам прийняв прізвище «Епафродит» (Επαφρόδιτος)[Джерело?];
  • Помпей, що присвятив її храм як Переможниці;
  • і особливо Цезар, що вважав її прародителькою Юліїв (Венера Genetrix).

Як богині кохання, Венері приписувалося пробудження кохання між людьми, сприяння шлюбам і їх збереження. На відміну від Афродіти, яка відповідала за любов пристрасну, Венера уявлялася охороницею благочестя і моралі. Римляни вірили, що Венера позбавляє землі від всілякого псування, як буквального, так і занепаду моралі на них. З допомогою гілок її улюбленого дерева мирт здійснювався обряд очищення.

Великий вплив на росповсюдження культу Венери в Римі мав культ фінікійської богині Астарти, але самі римляни ототожнювали її з грецькою Афродітою. Її сина Купідона вони вважали тим самим богом, що і в греків Ерот, грацій ототожнювали з харитами.

Венера мала такі епітети: «Милостива», «Очисниця», «Кінна», «Лиса» (за переказами, у пам'ять самовідданих римлянок, які дали під час війни з галлами своє волосся для виготовлення канатів) та ін.

У письменників Венера — насамперед богиня любовної пристрасті, мати Амура. А з розповсюдженням східних культів Венера стала ототожнюватись з іншими богинями — Ісидою, Астартою. Відоме росповсюдження отримав культ Венери та Адоніса — її гинучого та воскресаючого коханця.

Інше[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Венера · Боги и божества Рима · Энциклопедия античной мифологии. greekroman.ru. Процитовано 2016-12-04. 

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
  • Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с: ил. — (Мифы народов мира).

Посилання[ред.ред. код]