Венера (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Народження Венери», Олександр Кабанель, 1863

Вене́ра (лат. Venus; род. відм. Veneris) — первісноримська богиня садів, її ім'я вживалось як синонім плодів. За деякими припущеннями, спочатку Венера була персоніфікацією абстрактного поняття «милості богів» (лат. venia)[1].

Міфологія[ред.ред. код]

З поширенням переказу про Енея була ототожнена з його матір'ю Афродітою і стала не лише богинею вроди й кохання, а й покровителькою римлян[2]. Великий вплив на росповсюдження культу Венери в Римі зробив відомий сицилійський храм Венери на горі Ерікс, звідки було перейняте почитання цієї богині як Венери Еріцини[3].

Храм Венери прародительки у Форумі Цезаря, Рим

Особливу популярність Венера набула в I ст. до н. е., коли її заступництвом користувались[4]:

  • Сулла, який вважав, що Венера дає йому щастя (звідси його прізвисько «Щасливий»), и сам прийняв прізвище «Епафродит» (Επαφρόδιτος)[Джерело?];
  • Помпей, що присвятив її храм як Переможниці;
  • і особливо Цезар, що вважав її прародителькою Юліїв (Венера Genetrix).

Інші її епітети: «милостива», «очищаюча», «кінна», «лиса» (за переказами, в пам'ять самовідданих римлянок, які дали під час війни з галлами своє волосся для виготовлення канатів) та ін.

У письменників Венера — насамперед богиня любовної пристрасті, мати Амура. А з розповсюдженням східних культів Венера стала ототожнюватись з іншими богинями — Ісидою, Астартою. Відоме росповсюдження отримав культ Венери та Адоніса — її гинучого та воскресаючого коханця.

Астрономія[ред.ред. код]

На честь богині названо найяскравіше після Сонця і Місяця небесне тіло — Ранкову Зірку, планету Венера. В астрології вона визначалась як «милостиве нічне світило, чоловік або жінка».

Інше[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]