Макан-баджамба
Ма́кан-баджа́мба (індонез. makan bajamba — «спільна трапеза») — колективне застілля, прийняте у індонезійського народу мінангкабау з нагод свят та інших важливих суспільних подій. Проводиться відповідно до старовинних традицій місцевої культури харчування: страви паданзької кухні сервіруються на підлозі або на землі, столові прибори європейського зразка не використовуються — учасники трапези їдять руками.
Макан-баджамба бувають дуже багатолюдними — за участю сотень чи навіть тисяч гостей. Як правило, вони проводяться в якомусь громадському приміщенні або на свіжому повітрі. Для доставки частування до місця трапези збирається урочиста процесія, що складається з жінок, які несуть підноси з їжею на головах.
.svg)
Виникнення звичаю макан-баджамба пов'язується з поширенням серед мінангкабау ісламу, яке почалося наприкінці VII століття: саме до цього періоду індонезійські історики відносять перші випадки подібних колективних трапез, що об'єднували прихильників нової релігії. Перехід в мусульманство всієї цієї народності, що населяє західні й центральні райони острова Суматра, зайняв кілька століть, внаслідок чого введення макан-баджамба в широкий побут відноситься до періоду пізнього середньовіччя[1][2].
До моменту проникнення на територію Індонезії європейських колонізаторів макан-баджамба вже була невід'ємною частиною суспільного життя мінангкабау, і вона досі залишається такою повною мірою. Спочатку подібні колективні застілля проводилися виключно з випадків ісламських свят, проте згодом приводи для них стали різноманітнішими. У XXI столітті макан-баджамба приурочують як до релігійних, так і до світських урочистостей, а також до різних суспільних, політичних, культурних та корпоративних заходів. Ба більше, ці трапези нерідко організують для туристів або почесних гостей[2][3].
Назву макан-баджамба зазвичай прийнято перекладати як спільна трапеза, проте її буквальне значення дещо складніше. Якщо слово «макан» (індонез. makan), дійсно, означає «їжа», «трапеза» — як мовою мінангкабау, так і індонезійською, то «баджамба» сформовано із двох слів минангкабау: «ба» — «разом» и «джа́мба», яким називається традиційне велике кругле блюдо, що використовується для підношення частування. Таким чином це словосполучення можна перекласти приблизно як «однокоритова їжа». Поряд з «макан-баджамба» колективні трапези мінангкабау іноді називаються «макан-барапак» — це словосполучення саме і означає «спільна трапеза».[2][3].
Макан-баджамба може проводитися в домашніх умовах, проте частіше такі колективні застілля влаштовують у якомусь громадському приміщенні, або на природі — зазвичай у спеціально встановлених для цього наметах або під навісами. Залежно від характеру заходу та особливостей його організації, частування можуть готуватися у складчину по будинках або замовлятися у закладах громадського харчування. У будь-якому випадку їх доставка до місця трапези сама по собі є вельми значущим громадським заходом, урочистою та видовищною прелюдією бенкету.[2][3].
Для відправки страв на макан-баджамба збирається процесія, що складається з жінок різного віку, які вбираються в традиційні святкові шати. З тарілок з частуваннями формуються типові сети, що зазвичай складаються з 4-5 страв і неодмінно включають велику порцію вареного рису, які розставляють на джамбах — великих круглих посудинах з невисокими бортами, що являють собою щось середнє між блюдом і підносом. Іноді для розкладки страв усередині джамби використовуються не звичайні тарілки, а особливі посудини: центральною частиною таких сервізів служить кругла чаша для рису, навколо якої за принципом секторів розставляються трапецієподібні миски, зовнішній край яких утворює коло[3][4].
Для макан-баджамбу не передбачено приготування якихось спеціальних страв. Пригощаннями на колективних застіллях служать класичні, традиційні страви національної кухні мінангкабау — паданзької кухні, в основному, різні види рендангів, гулаї і баладо. Вибір страв залежить від кулінарних традицій місцевості, де проводиться трапеза, а також матеріальних можливостей організаторів заходу. По-суті в кулінарному плані єдиною відмінністю макан-баджамба від звичайного обіду чи вечері є неодмінна наявність солодощів або фруктів[3][4]. Алкогольні напої, як і за звичайними трапезами, не подаються ніколи: мінангкабау у величезній більшості є дуже ревними мусульманами і суворо дотримуються ісламських харчових заборон[5][6].
Набори страв, призначених для макан-баджамба, накривають пальмовим листям, а поверх них дуламаками (dulamak) — спеціальними прямокутними покривалами зі щільної тканини. Дуламаки традиційно бувають чорними або темно-червоними або поєднують у своєму забарвленні обидва ці кольори і розшиваються золотим шиттям. Поставивши накриті джамби з їжею на голови, жінки несуть їх до місця трапези. Довжина таких процесій залежить від кількості запрошених на частування: перед особливо великими гуляннями жінки можуть розтягуватися на сотні метрів або навіть на кілька кілометрів, і зазвичай приваблюють численних глядачів. Прибувши до призначеного місця, жінки сервірують їжу на килимах або скатертинах, які розстилають прямо на підлозі або на землі, або ж на спеціальному невисокому довгому настилі. Така традиція суворо зберігається незважаючи на те, що у звичайні дні значна частина сучасних мінангкабау — особливо в містах — приймає їжу за обідніми столами.[2][3].
Учасники застілля сідають безпосередньо на підлогу чи землю. На невеликих колективних трапезах вони можуть сидіти по периметру килима або скатертини, проте на будь-яких масштабних макан-баджамба запрошені розташовуються двома рядами один навпроти одного. У гуляннях зазвичай беруть участь як чоловіки, так і жінки, проте бувають і суто чоловічі або суто жіночі трапези. Представники різних статей сидять відповідно до традиційного етикету мінангкабау: чоловіки — «по-турецьки», схрестивши ноги, жінки — «по-японськи», опустившись на коліна. Перед кожною групою гостей подається однотипний набір частування, розрахований, як правило, на 6-8 осіб. Ці набори можуть виставлятися прямо в джамбах, в яких були принесені: якщо джамби мають високі підставки, вони фактично виконують роль міні-столиків, а дуламаки служать додатковими скатертинами. Однак нерідко тарілки переміщуються з джамб безпосередньо на скатертину чи килим[2][3][4].
Незважаючи на те, що за звичайними трапезами дуже багато мінангкабау користуються столовими приборами європейського зразка — ложкою і виделкою, в ході макан-баджамбу їсти прийнято тільки по-старому — руками. Крім того, на відміну від звичайних повсякденних трапез рис не розподіляється між гостями по тарілках — кожна група гостей бере його безпосередньо з великого блюда, що стоїть серед набору страв. Це вважається принциповою особливістю макан-баджамбу, покликаною служити головній меті такого застілля — єднанню учасників. Взагалі, соціальному аспекту макан-баджамба мінангкабау традиційно надають великого значення: в їхньому середовищі прийнято акцентувати на ту обставину, що такі застілля об'єднують людей незалежно від їхнього суспільного стану та достатку, зводячи їх разом за однаковим для всіх частуванням.[2][3][4].
Важливим моментом, що передує початку трапези — чи то макан-баджамба з нагоди ісламського свята чи якоїсь світської урочистості чи суспільної події — є читання витягів з Корану. Їх можуть оголошувати як представники мусульманського духовенства, так і господарі застілля або найшанованіші гості. Після коранічних цитат нерідко звучать пантуни — короткі віршовані твори, дуже популярні серед мінангкабау. Крім того, застіллям, присвяченим радісним подіям, зазвичай передують виступи співаків, музикантів чи танцюристів.[2][3][4].
Учасники макан-баджамба, сидячи довгими рядами, фактично розбиваються на групи, що поєднують по 3-4 пари візаві, на кожну з яких припадає єдиний типовий набір пригощань. У ході трапези зазвичай дотримуються правила обіднього етикету мінангкабау. Старші за віком учасники застілля першими куштують частування і першими користуються чашами для омивання рук — «кабоканами» (kabokan). Поганим тоном вважається змінювати чередування страв або забирати занадто велику порцію страви, що сподобалася. До кінця трапези всі частування потрібно з'їсти до денця: зворотнє може бути розцінено як прояв невдоволення або неповаги до організаторів застілля[4].
Макан-баджамба може бути дуже багатолюдною — особливо, якщо такий захід проводиться за підтримки місцевої влади. Так, в 2006 році адміністрацією Савахлунто в ознаменування 123-річчя заснування цього західносуматранського міста було організовано застілля, що зібрало 16332 осіб — більшу частину дорослих містян. Ця трапеза зафіксована Індонезійським музеєм світових рекордів як макан-баджамба з найбільшою кількістю учасників[7].
- ↑ Masuk dan Berkembangnya Islam di Sumatera (індонез.). Kementerian Pendidikan dan Kebudayaan Republik Indonesia. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 14 червня 2021.
- ↑ а б в г д е ж и Sonia (26 лютого 2021). Kenali Adab Makan di Minangkabau (індонез.). Padangkita. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 28 травня 2021.
- ↑ а б в г д е ж и к Devi Setya (30 вересня 2019). 5 Fakta Unik Bajamba, Tradisi Makan Bersama yang Populer di Minang (індонез.). Detik. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 27 травня 2021.
- ↑ а б в г д е Santika Ramadhani (26 лютого 2021). Tradisi Makan Bajamba, Ada Nilai Moral di Dalamnya (індонез.). Minangkabau News. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021.
- ↑ Salma et al., 2020, с. 263.
- ↑ Dobbin, 1974, с. 221—222.
- ↑ Siaran Pers Multikultural Event Memeriahkan Hari Jadi Kota Sawahlunto ke 127 (індонез.). Kementerian Pariwisata dan Ekonomi Kreatif Republik Indonesia. Архів оригіналу за 27 травня 2021. Процитовано 27 травня 2021.