Міжнародні відносини Канади

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
Канади
Категорія КатегоріяІнші країни

Міжнародні відносини Канади — зовнішня політика Канади, її зносини з іншими державами та країнами.

Канада визнана середньою потугою за її роль у міжнародних справах, яка вирізняється схильністю до пошуку розв'язань на багатосторонній основі.[1] Заснована на підтримці міжнародного миру та безпеки канадська зовнішня політика здійснюється через коаліції та міжнародні організації, а також через роботу численних федеральних інституцій.[2][3] Миротворча діяльність Канади протягом ХХ сторіччя відіграла важливу роль у її глобальному іміджі[4][5] Стратегія політики допомоги канадського уряду іноземним державам відображає пріоритетність досягнення цілей розвитку тисячоліття, водночас надаючи допомогу у відповідь на зовнішні гуманітарні кризи.[6]

Тривка прив'язаність Канади до Британської імперії зумовила її значну залученість до військових дій Британії у Другій англо-бурській війні (1899—1902), Першій світовій (1914—1918) та Другій світовій війні (1939—1945).[7] Відтоді Канада виступає за багатосторонні відносини, докладаючи зусиль до розв'язання глобальних проблем у співробітництві з іншими країнами.[8][9] Упродовж холодної війни Канада була важливою країною-учасницею сил ООН під час Корейської війни та заснувала у співпраці зі Сполученими Штатами Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (NORAD) з метою захисту від потенційних повітряних атак із боку Радянського Союзу.[10]

Канаду і США розділяє найдовший у світі незахищений кордон, ці дві держави співпрацюють у військових кампаніях і навчаннях та є найбільшими торговельними партнерами одне для одного.[11][12] Незважаючи на це, Канада проводить незалежну зовнішню політику.[13] Наприклад, вона підтримує повноцінні відносини з Кубою і відмовилася брати участь у війні у В'єтнамі та вторгненні в Ірак 2003 року.[14] Канада через своє членство у Співдружності Націй і Міжнародній організації франкофонії підтримує історичні зв'язки зі Сполученим Королівством і Францією та з іншими колишніми британськими і французькими колоніями.[15] Прикметно, що Канада має позитивні відносини з Нідерландами частково завдяки своєму внеску у визволення Нідерландів під час Другої світової війни.[16]

Канада була однією з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй, вона — член Світової організації торгівлі, G20 та Організації економічного співробітництва й розвитку.[1] Канада також є членом різноманітних інших міжнародних і регіональних організацій та форумів з економічних і культурних питань.[17] 1976 року Канада приєдналася до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.[18] 1990 року Канада вступила в Організацію американських держав (ОАД), у 2000 році приймала Генеральну асамблею ОАД, а у 2001 році — 3-й саміт Америк.[19] Канада прагне розширити свої зв'язки з економіками Тихоокеанського регіону через членство у форумі Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва.[20]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Chapnick, Adam (2011). The Middle Power Project: Canada and the Founding of the United Nations. UBC Press. с. 2—5. ISBN 978-0-7748-4049-1.
  2. Sens, Allen; Stoett, Peter (2013). Global Politics (вид. 5th). Nelson Education. с. 6. ISBN 978-0-17-648249-7.
  3. Plans at a glance and operating context. Global Affairs Canada. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  4. Sorenson, David S.; Wood, Pia Christina (2005). The Politics of Peacekeeping in the Post-cold War Era. Psychology Press. с. 158. ISBN 978-0-7146-8488-8.
  5. Sobel, Richard; Shiraev, Eric; Shapiro, Robert (2002). International Public Opinion and the Bosnia Crisis. Lexington Books. с. 21. ISBN 978-0-7391-0480-4.
  6. Millennium Development Goals: A sprint to 2015 and the way forward. Canadian Government Executive. 2014. Архів оригіналу за 13 листопада 2016. Процитовано 12 листопада 2016.
  7. DeRouen, Karl R. (2005). Defense and Security: A Compendium of National Armed Forces and Security Policies. University of Alabama Press. с. 90. ISBN 978-1-85109-781-4.
  8. Teigrob, Robert (September 2010). 'Which Kind of Imperialism?' Early Cold War Decolonization and Canada–US Relations. Canadian Review of American Studies. 37 (3): 403—430. doi:10.3138/cras.37.3.403.
  9. Canada's International Policy Statement: a role of pride and influence in the world. Government of Canada. 2005. ISBN 978-0-662-68608-8.
  10. Finkel, Alvin (1997). Our Lives: Canada after 1945. Lorimer. с. 105–107, 111–116. ISBN 978-1-55028-551-2.
  11. Haglung, David G (Autumn 2003). North American Cooperation in an Era of Homeland Security. Orbis. 47 (4): 675—691. doi:10.1016/S0030-4387(03)00072-3.
  12. Canada. United States Department of State. 2014. Процитовано 13 лютого 2015.
  13. See Congressional Research Service. Canada-U.S. Relations (Congressional Research Service, 2021) 2021 Report, by an agency of the U.S. Congress; Updated February 10, 2021.
  14. Bickerton, James; Gagnon, Alain-G. (2014). Canadian Politics (вид. 6th). University of Toronto Press. с. 423. ISBN 978-1-4426-0703-3.
  15. James, Patrick (2006). Michaud, Nelson; O'Reilly, Marc J (ред.). Handbook of Canadian Foreign Policy. Lexington Books. с. 213—214, 349—362. ISBN 978-0-7391-1493-3.
  16. Goddard, Lance (2005). Canada and the Liberation of the Netherlands. Dundurn Press. с. 225–232. ISBN 978-1-55002-547-7.
  17. International Organizations and Forums. Foreign Affairs, Trade and Development Canada. 2013. Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 3 березня 2014.
  18. Clément, Dominique (2016). Human Rights in Canada: A History. Wilfrid Laurier University Press. с. 98. ISBN 978-1-77112-164-4.
  19. McKenna, Peter (2012). Canada Looks South: In Search of an Americas Policy. University of Toronto Press. с. 91. ISBN 978-1-4426-1108-5.
  20. Canada Intelligence, Security Activities and Operations Handbook Volume 1 Intelligence Service Organizations, Regulations, Activities. International Business Publications. 31 липня 2015. с. 27. ISBN 978-0-7397-1615-1.

Посилання[ред. | ред. код]