Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права
ICCPR-members2.PNG
Тип договору United Nations General Assembly resolution


Міжнародний пакт про громадянські та політичні права — пакт Організації Об'єднаних Націй, в основу якого покладено Загальну декларацію прав людини. Прийнято 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Пакт є міжнародним договором і має обов'язкову силу для 167 держав-учасників, станом на квітень 2010 року. Крім держав-учасників, пакт підписаний ще 7 країнами[1].

Пакт ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 18 вересня 1973 року[2].

Нагляд за виконанням пакту здійснює Комітет з прав людини ООН, розглядаючи доповіді країн-учасниць, публікуючи коментарі («зауваження загального порядку») до пакту та розглядаючи скарги на порушення пакту країнами-учасницями першого факультативного протоколу.

Історія[ред.ред. код]

Загальна декларація прав людини вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Оскільки цей документ мав форму резолюції Генеральної Асамблеї ООН, він мав рекомендаційний характер і не міг визнаватися як юридично обов'язковий. Саме тому Генеральна Асамблея доручила одночасно Комісії з прав людини через Економічну та Соціальну Раду розробити єдиний пакт про права людини, що охоплював би широкий перелік основних прав і свобод.

На основі Загальної декларації прав людини Комісія ООН з прав людини розробила запропоновані в 1966 р. для прийняття юридично обов'язкові документи — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які найповніше визначили перелік та зміст основних прав людини. Обидва документи набрали чинності в 1976 р. після ратифікації їх, як було обумовлено, 35 країнами. Зміст пактів закріпив різний рівень обов'язковості їх положень для держав-учасниць

Структура пакту[ред.ред. код]

Складається з преамбули, 53 статей, дві третини яких присвячені безпосередньо прав людини і 2 Факультативних протоколів. Осн. частина істотних положень документа присвячена захисту традиційних громадян, (особистих) і політ, прав, які викладені у Загальній декларації прав людини 1948 і закріплені у Пакті.

  • Преамбула
  • Частина I (ст. 1) — право народів на самовизначення;
  • Частина II (ст. 2 — 5) — порядок виконання передбачених пактом зобов'язань;
  • Частина III (ст. 6 — 27) — каталог прав;
  • Частина IV (ст. 28 — 45) — правила діяльності комітету з прав людини;
  • Частина V (ст. 46 — 47) — правила тлумачення пакту;
  • Частина VI (ст. 48 — 53) — порядок підписання та набрання чинності пакту.

Каталог прав[ред.ред. код]

Факультативні протоколи[ред.ред. код]

Факультативний протокол до Пакту про громадянські та політичні права, що передбачає процедуру розгляду повідомлень про порушення державами-учасниками пакту, прийнятий та відкритий для підписання 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Ратифікований ВР СРСР 5 липня 1991 р.[3]

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари, прийнятий 15 грудня 1989 року резолюцією 44/128 Генеральної Асамблеї на її 82-му пленарному засіданні, набув чинності 1991 року.

Держави-учасниці виділені темно-зеленим

Нагляд за дотриманням Пакту[ред.ред. код]

Контроль за дотриманням норм Пакту, включаючи розгляд індивідуальних скарг, здійснює міжнародний орган — Комітет із прав людини. Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966 р., надав Комітету із прав людини компетенцію приймати та розглядати повідомлення (скарги) від осіб про те, що вони є жертвами порушень державою-учасницею Пакту та цього протоколу якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету.

Протокол передбачає такі умови звернення до Комітету:

  • звертатися до Комітету можуть лише особи, що перебувають під юрисдикцією держав, які ратифікували Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. та І Факультативний протокол до нього;
  • порушення має стосуватися громадянських та політичних прав людини, передбачених цим Пактом;
  • звернення може бути прийняте Комітетом до розгляду лише за умови, якщо було вичерпано усі національні засоби захисту порушеного права;
  • звернення не може бути прийнятим до розгляду, якщо воно подане анонімно або є проявом зловживання правом на звернення.

За результатами розгляду звернення Комітет приймає резолюції, які підлягають обов'язковому виконанню відповідною державою у 6-місячний строк.

Комітет з прав людини згідно з Пактом про громадянські та політичні права 1966 р. наділений загальною компетенцією у сфері захисту прав людини, а згідно з І Факультативним протоколом до Пакту 1966 р. — петиційною компетенцією. Таким чином, у відносинах з державами, які приєдналися і до Пакту, і до І Факультативного протоколу, Комітет має загальну і петиційну компетенцію, а у відносинах з державами, які приєдналися лише до Пакту — загальну компетенцію.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • О. Задорожній. Факультативний протокол // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2. М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Д. В. Скринька. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Nowak M. Commentary on the U.N. Covenant on Civil and Political Rights. Kehl: N.P.Engel Verlag, 2005. 2nd revised edition 1278 p. ISBN 3-88357-134-2
  • Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 336 с.
  • Ю. І. Нипорко Права человека: Сб. междунар. договоров. Н.-Й.. 1989.
  • Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]