Мірошник В'ячеслав Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мірошник В'ячеслав Володимирович
 Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження9 листопада 1971(1971-11-09)
 УРСР, Рівне
Смерть24 квітня 2015(2015-04-24) (43 роки)
Україна Україна, Рівне
(помер від хвороби)
ПохованняРівне
Alma MaterНУВГП
Військова служба
Роки служби2014-2015
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Інженерні війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна) Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»

В'ячесла́в Володими́рович Міро́шник (9 листопада 1971(19711109), м. Рівне, Українська РСР — 24 квітня 2015, м. Рівне, Україна) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. У мирному житті — інженер, підприємець.

Життєвий шлях

[ред. | ред. код]

Народився 1971 року в місті Рівне, був молодшою дитиною у батьків. Дід по татовій лінії — Мірошник — родом з Дніпра, а бабуся — Сєрова — розкуркулена росіянка. Були в роду і військові, дід по маминій лінії — офіцер Іванчук, українець, репресований, бо потрапив у полон до німців, відсидів у тюрмі, повернувся з туберкульозом. Сам В'ячеслав усе життя розмовляв російською. Навчався у рівненській середній школі № 15. Закінчив Національний університет водного господарства та природокористування з «червоним» дипломом. Власноруч майстрував вироби із деревини, каменю, металу. Успішно займався підприємництвом. Одним із перших у Рівному зайнявся утепленням будинків, відкрив виробничу лінію з виготовлення матеріалів для утеплення. Робив фасади будівель — кафе «Бруклін», «Аміго», дах в офісі «Рівнетеплоенерго», у кафе «Мармелад», що біля драмтеатру.

З початком війни зайнявся волонтерською діяльністю, а у вересні 2014 добровольцем пішов на фронт.

Старший лейтенант, заступник командира роти з озброєння 703-го інженерного полку, в/ч А3817, м. Самбір, Львівська область. Забрав на передову свій мікроавтобус Mercedes Vito, який волонтери переобладнали для евакуації поранених. Бус назвали «Любочка» на честь дружини.

Був поранений у вересні 2014, зазнав контузії. Взимку 2015 брав участь у боях за Дебальцеве, після виходу з котла казав: «Ми вийшли в крові і мізках наших хлопців». Не міг спати. Внаслідок розвинулась тяжка форма цукрового діабету, і В'ячеслав потрапив до лікарні.

24 квітня 2015 о 9:30 помер у рівненському військовому шпиталі.

Похований 25 квітня у Рівному на Алеї Слави кладовища «Нове» («Молодіжне»), в місті було оголошено жалобу[1][2].

Без В'ячеслава лишилися батьки, дружина Любов Тимофіївна Шелкович, четверо синів та онук.

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • У жовтні 2015 в Рівному, на перехресті вулиць Соборної та 16 Липня, відкрито меморіал з іменами шістнадцятьох загиблих рівненських бійців АТО, серед яких і В'ячеслав Мірошник, та трьох Героїв Небесної сотні[5].
  • 12 жовтня 2016 на фасаді Рівненської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 15 відкрито пам'ятну дошку випускнику школи В'ячеславу Мірошнику[6][7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. У Рівному оголосили жалобу в день прощання з добровольцем АТО [Архівовано 10 січня 2018 у Wayback Machine.] // ТСН, 25 квітня 2015
  2. У Рівному хоронять військового-добровольця (+фото) [Архівовано 10 січня 2018 у Wayback Machine.] // «ЧаРівне», 25 квітня 2015
  3. Указ Президента України від 16 січня року № 553/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. Рішення Рівнеради № 5756 [Архівовано 25 вересня 2017 у Wayback Machine.] // «7 днів», 1 жовтня 2015
  5. У Рівному відкрили дошку пам'яті Героям АТО та Майдану [Архівовано 9 листопада 2017 у Wayback Machine.] // «Четверта влада», 14 жовтня 2015
  6. Відкриття меморіальної дошки загиблому учаснику АТО Мірошнику В'ячеславу Володимировичу [Архівовано 9 січня 2018 у Wayback Machine.] // Сайт Освіта м. Рівне, 12 жовтня 2016
  7. У Рівному відкрили меморіальну дошку загиблому в АТО В᾿ячеславу Мірошнику [Архівовано 9 січня 2018 у Wayback Machine.] // Телеканал «Рівне1», 12 жовтня 2016

Джерела

[ред. | ред. код]