Оболенська Віра Аполлонівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оболенська Віра Аполлонівна
фр. Véra Obolensky
Файл:Vera Obolenskaya.jpg
Ім'я при народженніВіра Аполлонівна Макарова
Народилася11 (24) червня 1911(1911-06-24)
Баку, Російська імперія
Померла4 серпня 1944(1944-08-04) (33 роки)
Пльотцензеє, Берлін
·обезголовлення
ПохованняСент-Женев'єв-де-Буа
ГромадянствоФранція
ДіяльністьУчасниця Паризького підпілля
Галузьresistance during World War IId[1]
Знання мовфранцузька
УчасникДруга світова війна
ЧленствоQ3456552?[2]
БатькоАполлон Аполлонович Макаров
ДітиАполлон Миколайович Оболенський
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
 Воєнний хрест 1939—1945
Медаль Опору defaultМедаль Опору
Медаль Опору defaultМедаль Опору
Орден Вітчизняної війни I ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Оболенська.

Віра Аполлонівна Оболенська (Вікі (фр. Vicky); нар. 11 (24) червня 1911, Баку — пом. 4 серпня 1944, Пльотцензеє, Берлін) — героїня антифашистського руху Опору у Франції.

Перші роки життя

[ред. | ред. код]

Віра Аполлонівна Оболенська народилася 1911 року в Баку в родині Аполлона Аполлоновича Макарова, сина Аполлона Аполлоновича Макарова.

З 1920 року жила в еміграції у Франції. Після закінчення школи працювала манекенницею, потім секретаркою.

У 1924 році художниця Зінаїда Серебрякова намалювала її портрет[3].

У 1937 році вийшла заміж за князя Миколу Олександровича Оболенського (1900—1979), сина генерал-майора Олександра Оболенського, градоначальника Петрограда в роки Першої світової війни[4]. У 1938 році Віра народила сина, названого Аполлоном на честь дідуся.

Участь у Русі Опору

[ред. | ред. код]

З початку окупації Франції Німеччиною в 1940 році Віра Оболенська спільно з чоловіком вступила до Руху Опору і увійшла до одного з підпільних гуртків. Цей гурток після об'єднання з іншою групою отримав назву «Цивільна і військова організація» (Organisation Civile et Militaire; скорочено - OCM).

Віра Оболенська, відома в підпіллі як Вікі, стала однією з найближчих соратниць гуртка Жака Артю, а після його арешту в грудні 1941 року — нового лідера OCM полковника Альфреда Туні, займаючи пост генерального секретаря організації.

«Працюючи в підпільній організації, вона збирала інформацію про сили окупантів, допомагала радянським військовополоненим, спрямованим німцями на будівництво Атлантичного валу…

Вона проявила проникливість, далекоглядність і рідкісну холоднокровність, яка не раз рятувало підпільників. Її пам'ять була феноменальною: вона нічого не записувала, але пам'ятала все імена, адреси, паролі.

До літа 1943 року підпільна "Цивільна й військова організація" нараховувала в своїх рядах уже 63 тисяч чоловік. Вони діяли в контакті з підпільним „ Братством Нотр-Дам“ і силами „ Вільної Франції“, очолюваними генералом де Голлем»[4].

ОСМ також займалася розвідувальною діяльністю, організацією втеч і вивезенням за кордон британських військовополонених.

Віра Оболенська опікувалася зв'язками з іншими підпільними групами та координацією спільних дій. Нацисти намагалися впровадити свого агента до організації, але завдяки Вірі ця спроба була зірвана.

Арешт та смерть

[ред. | ред. код]

Віра Оболенська була заарештована 17 грудня 1943 року на конспіративній квартирі.

У в'язниці їй довгий час вдавалося вводити гестапівських слідчих в оману, а потім вона взагалі відмовилася давати будь-які свідчення. Слідчі гестапо прозвали її «Prinzessin — ich weiß nicht» («Княгиня — я не знаю»)[5].

Володимир Путін у кенотафа Віри Оболенської на російському цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа в 2000 році

Збереглися свідчення про такий епізод: німецький слідчий з удаваним подивом запитав її, як це російські емігранти-антикомуністи можуть чинити опір Німеччині, котра воює проти комунізму: «Вони з глузду з'їхали, чи що? Який їм сенс бути з голлістами, в цьому комуністичному гнізді? Послухайте, мадам, допоможіть нам краще боротися з нашим спільним ворогом на Сході». На це Віра заявила: «Мета, яку ви переслідуєте в Радянському Союзі, — руйнування країни і знищення слов'янської раси. Я росіянка, але виросла у Франції і тут провела все своє життя. Я не зраджу своєї батьківщини, ні країни, яка мене прихистила». Тоді німці взялися за її «антисемітську лінію». «Я християнка, — відповіла їм на це Віра, — і тому не можу бути расисткою».

Після винесення смертного вироку Вірі Оболенський було запропоновано написати прохання про помилування, але вона відмовилася.

В липні 1944 року після висадки союзників у Нормандії Віру Оболенську перевезли до Берліну, де 4 серпня 1944 року о 13 годин стратили на гільйотині у в'язниці Пльотцензеє.

Могили Оболенської немає, але на російському цвинтарі під Парижем в Сент-Женев'єв-де-Буа на честь її пам'ять встановлений кенотаф[4]. Згідно з волею генерала Зиновія Пєшкова, він похований біля підніжжя кенотафа Віри Оболенської на знак поваги до неї та її подвигу.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Czech National Authority Database
  2. ↑ https://www.memoiredeshommes.sga.defense.gouv.fr/fr/ark:/40699/m005a2a594f90caa
  3. ↑ Портрет Веры Макаровой, 1924 - Зинаида Серебрякова - WikiArt.org. www.wikiart.org. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 20 жовтня 2019.
  4. ↑ а б в Жизнь и подвиг Веры Оболенской. ТАСС. Архів оригіналу за 17 грудня 2018. Процитовано 8 січня 2019.
  5. ↑ Вики — княгиня Вера Оболенская. Архів оригіналу за 14 лютого 2011. Процитовано 16 листопада 2011.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Оболенська_Віра_Аполлонівна&oldid=38868068