Окупація Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини
| Австро-Угорська окупація Боснії і Герцеговини | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
.svg){kind=small} Австро-Угорщина  Хорвати Боснії і Герцеговини
|
.svg){kind=small} Боснійський вілаєт .svg){kind=small} Османська імперія  Сербські повстанці
| ||||||||
| Командувачі | |||||||||
| Йосиф Філіпович фон Філіпсберг Стефан Йованович Іван Мусіч
|
Хаджі Лойо Мухаммед-ефенді Хаджиямакович Мехмед Нурудін-ефенді Шемсекадич Саліх Саукчія Тучіч
| ||||||||
| Військові сили | |||||||||
| 83–153 тис. військовослужбовців | 93 тис. чоловік (79 тис. повстанців, 13,8 тис. турецьких солдат) | ||||||||
| Втрати | |||||||||
| 946 вбитих, 3980 поранених | невідомо | ||||||||
Окупація Австро-Угорщиною Боснії і Герцеговини (нім. Okkupationsfeldzug in Bosnien) ― військова операція Збройних сил Австро-Угорщини для взяття під контроль Боснійського вілаєту Османської імперії, розпочата за результатами Берлінського конгресу в 1878 році.
У 1878 році, після закінчення російсько-турецької війни, був скликаний Берлінський конгрес великих держав, метою якого було територіально-політичне перевлаштування Балканського півострова в умовах поразки Османської імперії. Згідно ст. 25 заключного акту конгресу, Берлінського трактату, Австро-Угорщина отримала право на невизначений термін зайняти територію Боснії і Герцеговини, а також ввести військові формування в Новопазарський санджак (при формальному збереженні над цим регіоном турецького суверенітету). Рішення було прийнято для запобігання утворення на Балканах великої південнослов'янської держави проросійської орієнтації (яке виявилося б можливим у разі об'єднання Сербії і Чорногорії). Проти австро-угорської окупації Боснії активно виступали як Сербія, так і Османська імперія (але остання з часом отримала таємну угоду від австро-угорського міністра закордонних справ Дьюлі Андраші про те, що окупація розглядається його країною як «тимчасова»).
Боснійський пашалик до моменту окупації являв собою територію площею 51 027 км² з населенням в 1 142 000 чоловік. 43% жителів становили православні серби, 18% — хорвати-католики, 39% — мусульмани (босняки). Хоча Дьюла Андраші вважав, що окупація регіону буде являти собою «прогулянку з духовою капелою», на ділі австро-угорська армія зіткнулася з серйозним збройним опором, яке виходило як з боку мусульман, так і з боку сербів (які до цього часу вже два роки вели повстанську боротьбу з турками за створення незалежної Сербії).
Окупація була доручена 13 армійському корпусу під командуванням генерала Йосифа Філіповича фон Філіпсберга.
Операція почалася 29 липня 1878 року. 31 липня 13-й армійський корпус під командуванням Філіповича переправився через Саву біля Костайніци і Градишка. Біля Баня-Луки до них приєдналися 6-а піхотна дивізія Вільгельма фон Тегетгоффа, 7-а піхотна дивізія Вільгельма фон Вюртемберга і 20-а піхотна дивізія Ладіслава Сапари, вони рушили вздовж річки Врбас на Варкар-Вакуф і Яйце. В ході маршу австро-угорські підрозділи зіткнулися з спротивом мусульманських партизанів під командуванням дервіша Лойо-хаджі, до яких приєднувалися і військовослужбовці регулярної османської армії.
3 серпня біля Маглая в засідку партизан потрапив гусарський ескадрон. Після цього інциденту командувач віддав наказ, відповідно до якого дозволялися страти повстанців. Через сильний опір Генеральний штаб Австро-Угорщини змушений був передислокувати в регіон бойових дій 36-у піхотну дивізію, яка була розміщена в Королівстві Хорватії і Славонії.
5 серпня незалежно діяча 18-а Далмаційська дивізія в числі 9000 військових, під командуванням генерала Стефана фон Йовановича, що наступала уздовж Неретви, зайняла Мостар.
7 серпня поблизу Яйце боснійці дали відкритий бій, наступаючій 7-й піхотній дивізії, в ході якого війська Філіповича втратили понад 600 осіб.
13 серпня боснійські партизани в районі Нови-Граду здійснили напад на підрозділ угорського піхотного полку, в ході якого загинули більше 70 солдатів і офіцерів. В австро-угорської пресі партизанські акції називалися «нецивілізованими» і «зрадницькими». У зв'язку з тим, що військові дії набули широкомасштабний характер, до операції були залучені додатково 3, 4 і 5 армійські корпуси.
18 серпня Філіпович віддав наказ про арешт османського губернатора провінції - Хафіза-паші.
19 серпня столицю пашалика — Сараєво було захоплено після артилерійського вогню з 52 гармат та жорстоких вуличних боїв. Йозеф Філіпович, згідно з офіційними даними, втратив 54 людини убитими і 314 пораненими; втрати захисників міста оцінювалися більш ніж в 300 чоловік. Після захоплення міста розпочалися численні страти взятих в полон боснійців. Після залишення Сараєво, повстанці відійшли в довколишні гори і чинили опір ще протягом декількох тижнів.
Взяття під контроль території провінції зайняло кілька місяців. Велика-Кладуша була зайнята лише до 20 жовтня. Лойо-хаджі був узятий в полон 5 жовтня солдатами 37 угорського піхотного полку ерцгерцога Йосифа в ущелині річки Рокитниці неподалік від Рогатіци. Лідер повстанців був засуджений до смерті, проте в подальшому помилуваний з заміною покарання на 5 років ув'язнення.
Надалі підготовка і проведення операції були піддані критиці. Зазначалося, що Австро-Угорщина в результаті привернула до неї в цілому 5 армійських корпусів загальною чисельністю 153 тис. солдатів і офіцерів, тоді як їм, протистояли 79 тис. повстанців і 13 800 військовослужбовців регулярної османської армії. Загальні втрати Австро-Угорщини склали близько 5000 чоловік, з яких близько 1000 загинули.
Оскільки територія Боснії і Герцеговини не була предметом Австро-угорського компромісу, вона не увійшла до складу ні австрійської, ні угорської частин імперії, а була передана в цивільне управління загальноімперському міністерству фінансів; одночасно був призначений військовий губернатор. Тривалий час на зайнятій території відзначалися спалахи заворушень. До 1908 року провінція перебувала формально в кондомініумі Австро-Угорщини та Османської імперії. Потім було прийнято рішення про анексію цієї території (див. Боснійська криза), після чого вона увійшла до складу Австро-Угорщини в якості відокремленого адміністративно-територіального суб'єкта.
У 1914 році в Сараєво в результаті замаху сербських націоналістів був убитий спадкоємець австрійського і угорського престолів ерцгерцог Франц Фердинанд. Ця подія стала приводом до Першої світової війні.
- Erwin Matsch (Hrsg.): November 1918 auf dem Ballhausplatz. Erinnerungen Ludwigs Freiherrn von Flotow, des letzten Chefs des Österreichisch-Ungarischen Auswärtigen Dienstes 1895—1920. Böhlau, Wien 1982, ISBN 3-205-07190-5
- Srećko Matko Džaja: Bosnien-Herzegowina in der österreichisch-ungarischen Epoche (1878—1918). Die Intelligentsia zwischen Tradition und Ideologie. (=Südosteuropäische Arbeiten Band 93), Verlag Oldenbourg, München 1994, ISBN 3-48656-079-4
- Wissenschaftliche Mitteilungen aus Bosnien und der Hercegowina. Band 10, 1907, S. 455.
- Richard Georg Plaschka: Avantgarde des Widerstands. Modellfälle militärischer Auflehnung im 19. und 20. Jahrhundert. Böhlau, Wien 2000, ISBN 3-205-98390-4
- Scott Lackey: The Rebirth of the Habsburg Army. Friedrich Beck and the Rise of the General Staff. ABC-CLIO, 1995, ISBN 0313031312
- Hubert Zeinar: Geschichte des Österreichischen Generalstabes. Böhlau, Wien 2006, ISBN 3-205-77415-9
- Martin Gabriel: Die Einnahme Sarajevos am 19. August 1878. Eine Militäraktion im Grenzbereich von konventioneller und irregulärer Kriegsführung
- Vjekoslav Klaic: Geschichte Bosniens von den ältesten Zeiten bis zum Verfalle des Königreiches. Friedrich, Leipzig 1885
- Scott Lackey: The Rebirth of the Habsburg Army. Friedrich Beck and the Rise of the General Staff. Greenwood Press, Westport 1995, ISBN 0313031312
- Marie-Janine Calic: Geschichte Jugoslawiens im 20. Jahrhundert. Beck, München 2010, ISBN 978-3-406-60645-8
- Liselotte Popelka: Heeresgeschichtliches Museum Wien. Verlag Styria, Graz u. a. 1988, ISBN 3-222-11760-8
- Manfried Rauchensteiner, Manfred Litscher (Hrsg.): Das Heeresgeschichtliche Museum in Wien. Verlag Styria, Graz u. a. 2000, ISBN 3-222-12834-0.