Пал Сіньєї Мерше
| Пал Сіньєї Мерше | |
|---|---|
 Автопортрет у шкіряній куртці (1897) | |
| Народився |
4 липня 1845[2][3][…] Хминянська Нова Вес, Пряшів, Пряшівський край, Словаччина |
| Помер |
2 лютого 1920[1][2][…] (74 роки) Яровнице, Сабінов |
| Країна |
.svg){kind=small} Угорщина |
| Діяльність | художник, політик |
| Alma mater | Мюнхенська академія мистецтв (1869) |
| Знання мов | угорська[2] |
| Напрямок | імпресіонізм |
| Жанр | портрет |
| Magnum opus | Повітряна куля |
| Посада | член Національних зборів Угорщини[d][5] |
| Партія | Ліберальна партія (Угорщина)[5] |
| Нагороди |
 |
Пал Сіньєї Мерше (угор. Szinyei Merse Pál; 4 липня 1845, Сінзеуйфалу — 2 лютого 1920, Ерньє) — угорський художник, засновник угорського імпресіонізму, директор університету мистецтв.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї старого дворянства, яке підтримувало Угорську революцію. Через політичні заворушення відвідував приватні школи. У 1864 році за підтримки своїх батьків вступив до Мюнхенської академії мистецтв, де його вчителем був Олександр фон Вагнер. Пізніше, з 1867 по 1869, його вчителем був художник академічного спрямування Карл Теодор фон Пілоті. Там він зустрів Вільгельма Лейбля, який познайомив його з пленером. Після відвідання великої художньої виставки в 1869 році, він прагнув якнайшвидше взятися за роботу і покинув Академію.
У 1870 році, у зв'язку зі спалахом Франко-прусської війни переїхав до Генуї і був схильний залишитися там, але повернувся в 1872 році на прохання батька. Він облаштував студію поряд із студією свого друга Арнольда Бекліна. У наступному році він одружився. Незабаром він переважно був зайнятий фінансовими питань і його заняття живописом страждали. Після декількох років негативної критики і збільшення сімейних проблем він покинув живопис на більш як десять років, починаючи з 1882.
.jpg)
У 1887 році, його проблеми завершилися розлученням. Протягом наступних кількох років він зосередився на вихованні свого сина Фелікса, який залишився з ним. Коли син залишив дім, друзі Пала почали кампанію, щоб переконати його, що він повинен почати малювати знову. У 1894 році вони організували ретроспективну виставку, де одна з його робіт була придбана імператором Францем Йосифом. Решту свого життя він продовжував малювати без перерв, хоча він як і раніше був дуже самокритичним і створював менше картин на рік, ніж доти.
У 1896 році він був обраний до Сейму Угорщини, де він виступав за великі реформи у мистецькій освіті. Пізніше він почав широко виставлятися: в Парижі, Сен-Луї, Берліні, Римі, та в інших місцях. У 1902 році він осліп на одне око, але продовжував працювати в тому ж темпі. У 1905 році він став президентом Угорської університету витончених мистецтв. Він займав цю посаду до своєї смерті, заохочуючи молодих художників і підтримуючи мистецький осередок у Бая-Маре.
У 1912 році музей Ернст організував найбільшу виставку його робіт, і він був нагороджений лицарським хрестом Королівського угорського ордена Святого Стефана[6]. Пізніше, Музей образотворчих мистецтв виділив кімнату для його картин. Після його смерті група його друзів створили «товариство Сіньєї Мерше», щоб продовжити його роботу з відкриття і просування нових, молодих художників.
Вибрані роботи[ред. | ред. код]
-
Леді у фіолетовому (1874) -
Жайворонок (1882) -
Поле (1909) -
Повітряна куля (1909) -
Пікнік y травні (1873)
.jpg)
.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
- Реалізм
- Імпресіонізм
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Синьеи-Мерше Пал // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Pál Szinyei Merse
- ↑ Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ а б Dániel B., József P., Judit P. Képviselők és főrendek a dualizmus kori Magyarországon — Líceum Kiadó, 2020. — С. 288. — 639 с. — ISBN 978-963-496-144-4
- ↑ A Szent István Rend tagjai (№1647). archive.is. 5 січня 2013. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 21 квітня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
|
