Паризький мирний договір з Фінляндією (1947)
| Паризький мирний договір з Фінляндією | |
|---|---|
 Фінська брошюра з текстом договору 1947 р. | |
| Тип | мирна угода |
| Підписано | 10 лютого 1947 |
| Місце | Париж |
| Підписанти | Фінляндія і СРСР |
Мирний договір з Фінляндією підписаний 10 лютого 1947 в Парижі в рамках Паризької мирної конференції 1947, на якій держави-переможці у Другій світовій війні (СРСР, США, Велика Британія і ряд країн-союзників) підписали мирні договори з колишніми союзниками гітлеровської Німеччини: Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною і Румунією.
Згідно з угодою, Фінляндія підтвердила територіальні придбання СРСР в рамках Московського мирного договору від 12 березня 1940 року, за яким до СРСР відходила значна частина південної Карелії з містами Виборг і Сортавала.
Фінляндія передала Радянському Союзу область Петсамо (Печенга), отриману Фінляндією по Тартуському мирному договору від 14 жовтня 1920 року.
Радянський Союз відмовився від своїх прав на оренду півострова Ханко, а Фінляндія надала Радянському Союзу в оренду на 50 років територію і водні простори для створення радянської військово-морської бази в районі Порккала-Удд на умовах виплати Радянським Союзом 5 млн фінських марок на рік.
Договір передбачав обмеження чисельності та складу збройних сил Фінляндії, а також заборону мати ядерну зброю, підводні човни, літаки-бомбардувальники і деякі інші види озброєнь.
У часткове відшкодування збитків, понесених СРСР унаслідок окупації Фінляндією радянської території в ході війни, з урахуванням участі Фінляндії у війні з Німеччиною, Фінляндія зобов'язалася виплатити репарації в сумі 300 мільйонів доларів США. Встановлено, що репарації виплачуються у формі поставки різних товарів протягом 8 років.
Після укладення договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини Фінляндія 21 вересня 1990 в односторонньому порядку заявила, що військові обмеження Паризького договору (крім ядерної зброї) більш не є актуальними і втратили силу[1][2].
- ↑ Anton Pelinka, Günter Bischof. Austria in the European Union = Österreich in der Europäischen Union. — Вена: Böhlau Verlag, 2003. — P. 280. — 655 p(англ.)
- ↑ Лукашук И. И. Глава 4. Право международных договоров. // Международное право. Особенная часть: учеб. для студентов юрид. фак. и вузов. — 3. — Wolters Kluwer Russia, 2005. — Т. 2. — С. 129. — 517 с. — (Библиотека студента)[недоступне посилання з квітня 2019]
