Партеній Лампсакський

Партеній Лампсакський
Народився	3 століття
Помер	4 століття Лампсак, Туреччина
У лику	святий

Святий Партеній (4 століття) — ранньо-християнський святий, священик і чудотворець, єпископ міста Лампсака, патрон Жовкви.

Життєпис

Святий Партеній жив у IV ст. в місті Мелітополі у Малій Азії і був сином диякона. Бог обдарував юнака даром творення чудес та зцілення недужих. Невдовзі Партенія висвятили на священика, а згодом він став єпископом міста Лампсака. Своїми духовними науками і чудами Партеній навернув багатьох поган до Христової віри. Найбільшим чудом Партенія було воскресіння молитвою мертвого юнака, якого під час будови церкви переїхав віз, що був завантажений кам'яними плитами. Партеній віддав свою душу Богові 360 року. При його святих мощах у Лампсаку багато недужих отримали ласку зцілення.

Пам'ять — 20 лютого. Життя св. Партенія вирувало з великим успіхом як і в дорозі до Господа, так і в шляху земному. В суспільній праці св. Партеній за короткий час, у віці 24 років, досягнув великих успіхів, ставши цісарським секретарем. Його дуже поважали люди, а також сам тодішній цісар Риму Декій. Був св. Партеній в авторитеті серед римської знаті та у великих дружніх стосунках з потайним християнином, начальником міста Риму Еміліяном. Брат св. Партенія, св. мученик Кальогерій, теж досягнув чимало успіхів.

Але головною вічною славою двох братів було те, що вони були християнами і свою віру довели преславною мученицькою смертю.

Св. Партеній з надзвичайною пильністю поширював Христову віру серед римської знаті, яка здебільшого на той час залишалась язичницькою, поклоняючись богам, за що і було призначено св. Партенію мученицьку смерть, яка не зламала його віри і піднесла до сонму святих у небі!

Коли багато християн з моменту проголошення цісарського декрету (що наказував безпощадно катувати усіх християн) почали утікати з Риму, св. Партеній зі своїм братом св. мучеником Кальогерієм продовжували залишатись на своїх посадах і з покорою у відданості Божій волі очікували того дня, коли їх виявлять і віддадуть на муки. Черга прийшла. І після цілоденних мук, щоб відреклися від віри Христової, кати нічого не домоглися. Тоді св. Партенію та його братові було винесено присуд спалити вогнем, але на диво катів і всіх присутніх полум'я не хотіло поширюватися на святих. Після цього чуда з великою люттю їх було закатовано сильними ударами гарячим смолоскипом по голові. Відбулось це 19 травня 250 р. по Христі.

Коли мощі св. Партенія, в присутності єпископа Іринея Білика, ЧСВВ урочисто відкривали для заміни покривала, то присутні були радісно здивовані, бо не зважаючи на те, що пройшло вже більше як 1750 років з дня смерті святого, зуби були всі біленькі, як ріпа, щоки напрочуд цілі, ліва рука тримається рамена, лише права відірвалася, пальці на руках зігнуті, тільки на правій руці одна кісточка гачком причеплена, всі кості, ребра і ноги цілі, навіть на підошвах кісточки збереглися. На голові є вм'ятина від удару ще з того часу, коли кат гарячою головнею з усієї сили вдарив у голову молодого Партенія св. мученика за віру Христову. На св. мощах виразно видніються печатки Папи Римського, які засвідчують, що це дійсні мощі св. Партенія.

Чимраз більше поширюється почитання св. мученика Партенія і все дедалі більше прочан приїжджає до місця його святих мощей, щоб випросити допомоги у своїх потребах та подякувати за отримані ласки, віддавши гідну хвалу св. Партенієві. Втішаються вірні, що мають у себе такий надзвичайний скарб, що засвідчує постійну присутність святого. Мощі святого мають виняткову вагу для нашого українського народу, а своєю давниною перевершили 1750 років, більше як 17 століть! Цей величний Божий дар є історичною й рідкісною духовною перлиною Церкви для всієї України.

Над усе радіють гаряче набожні до святого жовківчани, що мають таку надзвичайну ласку повсякчас відвідувати місце його спочинку і знаходитись під особливим заступництвом. Вони чимраз то більше починають заносити свої молитви до св. Партенія, отримуючи багато ласк, про котрі ще не наважуються голосити. Часто помітно, як люди з великою шаною складають пахучі квіти у його стіп, прикрашаючи уславлене місце спочинку святого тіла, як знак своєї подяки за вислухані прохання й опіку. А хто знаходиться у особливій потребі, то замовляє Службу Божу чи дев'ятницю на честь святого, щоб удостоїтися отримати винятковіших ласк. Ревні і побожні християни стараються мати у своїх оселях образок чи іконку св. Партенія, щоби постійно пам'ятати, що мають в його особі надійного заступника і покровителя у всіх їх ділах, і таким чином засвідчити святому належну шану і подяку за великі ласки, які так щедро випрошує у Господа Бога. Святого мученика Партенія вважають духовним покровителем міста.

З життя св. Партенія знаємо, що був він молодий і вродливий. На той час у Римі займав він високу посаду. Не звертаючи уваги на урядовців, своїх співпрацівників, які часто через свій достаток піддавались багатьом душевним та тілесним пристрастям в той час пануючого ідолопоклонства, св. Партеній залишався чистим душею та тілом, випромінюючи свою чистоту на оточуючих. З переказу відомо, що св. Партеній повністю вирішив посвятити своє життя Богові і вибрав собі неодружений стан. Господь, покликавши його до життя в чистоті, зволив, щоб був він і опікуном для усіх, хто занепав, знемагаючи від боротьби зі спокусами душі та тіла.

З давніх-давен відомо, що ім'я має неабияку вагу. Воно багато говорить про людину. Партеній з грецького, означає „незайманий", „непорочний". Не випадково це ім'я підкреслює його ревне служіння для Бога на шляху дівочої чесноти. Господь у незглибимому милосерді покликавши св. Партенія до такого заступництва, в незвіданих планах свого святого Провидіння, подбав навіть і про те, щоб святого було названо саме таким ім'ям, що символізує цю чесноту, якою він і вирізнявся протягом свого життя. Св. Партеній радо спішить з поміччю усім, хто звертається до нього в потребі, і випрошує в безмежного Бога всіх найнеобхідніших ласк. Для св. Партенія це велика втіха, що за посередництвом наших молитов Господь доручив йому роздавати такі виняткові ласки. Дуже сумно святому, коли хтось не звертається до Нього у потребі, про що св. Партеній неодноразово жалівся під час своїх об'явлень. Він завжди усіх люб'язно вислуховує та особливо спішить з своєю допомогою до молоді, щоб роздавати Божі дари, які заслужив своєю чеснотою і мучеництвом на славу Божу, у дуже молодому віці, коли виповнилося йому лишень 24 роки. Тож завжди з великою ревністю духа звертаймось до цього великого святого і ніколи не пропускаймо дня без гарячої молитви, чи хоча б зітхання до нього.

Св. Партеній за переданням походив родом з Вірменії. Своїми власними здібностями й заслугами в дуже молодому віці заслужив собі на велику повагу у знатних осіб того часу. Про нього дійшла чутка аж до Риму, де після зустрічі з тодішнім безбожним цісарем Декієм, був призначений прімікарієм царського уряду, тобто, головним цісарським нотаріусом. Здобув він також багато гідних похвали заслуг і у військовій службі, та й зрештою на таку посаду призначали тільки тих, хто відзначався особливими знаннями. Його гідність рівнялась римським сенаторам. Але це не головна риса нашого святого, оскільки свою владу використовував з однією метою — утвердження християнства поміж пануючого в той час безбожного ідолопоклонства. Св. Партєній за надзвичайно короткий час осягнув великих успіхів, які долучив для прослави всемогутнього Бога. З Божої ласки він завоював велику повагу у безбожного правителя Риму Декія. Та й це далеко не всі заслуги, які здобув на славу Божу! В важкий час переслідування християн, будучи в такому знатному чині, серед язичницького оточення, ризикуючи власним життям, він відважився поширювати Христову науку! Хай приклад цього великого святого оживить нас на дусі, а якщо ми занепали, то пам'ятаймо, що він з великим нетерпінням очікує нашого прохання, щоб нам допомогти. Як св. Партєній, ведений Божим Духом, досягнув великих успіхів у своєму житті, так і ми з Божою допомогою та посередництвом святого, подолаємо усі перешкоди у виконанні своєї праці та увінчаємося успіху. Пам'ятаймо, що св. Партєній не відмовив жодної ласки нікому, хто сердечно звертався до нього.

Під час життя св. Партенія було багато випад сів, коли він чинив діла милосердя до ближніх, а про один із таких дізнаємось з історичних джерел стародавнього Риму. Під час великого гоніння на християн начальник міста Риму Еміліян був потайним християнином і товаришем св. Партенія. З великою прихильністю й довір'ям до нього, помираючи, Еміліан віддав під опіку св. Партенієві все, що мав найцінніше — свою одиноку доньку і весь великий свій маєток. Цей приклад прекрасно свідчить, з якою великою повагою і довір'ям ставились до святого. Св. Партеній завжди милосердився над убогими людьми. Попри велику пошану, що проявляли до нього, він ніколи не забував найубогіших. Він постійно пам'ятав, що милосердя має найціннішу вагу у Бога, і ревно старався у цьому наслідувати Ісуса Христа, який проповідував: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7), а Святий Дух через славних і святих мужів промовляє: «Добрий Господь до всіх і його милосердя перед усіма його ділами» (Пс. 145, 9). Св. Партеній не тільки заопікувався донькою Еміліана і його маєтком, він щедро роздавав милостиню убогим, та ще й других ревно до цього заохочував, за що йому часто докоряли й робили наклепи. Цісар Декій, хоча й дуже поважав св. Партенія як свого приятеля, однак теж дошкуляв йому за це словами: „Я довідався, що ти є християнином, а також, що ти отуманив доньку Еміліана, так що вона навіть тішиться, коли ти її спадщину роздаєш поміж людей найнижчого чину". Чимало таких величних в Божих очах вчинків зробив цей святий!

Про св. Партенія розповідали багато. Інколи святі, для збільшення Божої слави, з'являються вірним, вказуючи напрямок до вірного шляху, але очевидно, за Божим провидінням, певного часу не було від св. Партенія містичних об'яв, та, незважаючи на все, цей святий, маючи великі заслуги перед Господом, вирятовує і надалі продовжує оберігати кожного, хто звертається до нього.

Історія подає один зворушуючий факт. Перед початком Другої світової війни в 1939 році в місті Жовкві у Василіянській церкві, де й перебувають мощі святого, відправляв Службу Божу о. Віталій Байрак, ЧСВВ. Прислуговував йому, тоді ще монах, о. Антоній Масюк, ЧСВВ. На ній було близько 500 віруючих. Час цей був дуже тривожний, і скрізь лунали постріли. І тут, на велике диво, під час відправлення Служби Божої св. Партеній промовив до о. Віталія, попередивши, що має статись велика біда, мабуть це було б неминучим, коли б не заступництво св. Партенія. Віддаючись святому Провидінню, о. Віталій сказав монаху Антонію, щоб він подбав про те, щоби швиденько були відкриті двері на фіртці. Під кінець Служби Божої на «Благословення Господнє на вас» о. Віталій сказав: «Прошу виходити з церкви, і ніде не відходіть. На фіртці є відкриті двері, всі йдіть до монастиря до підвалу, бо грозить небезпека». І як тільки закінчилась Служба Божа, люди зробили так, як сказав о. Віталій. Коли всі зайшли, пролунав сильний вибух, що аж храм затрясся. Всі подумали, що він завалився. Вірні щиро молились у підвалі при свічках і сердечно дякували Господеві за його ласку, що захоронив їх від наглої смерті. А через якийсь час, коли всі вийшли, були сильно здивовані — храм стояв цілий, нічого не було зруйновано.

Пізніше підтвердилось, що у всьому була заслуга св. Партенія. Отець Антоній Масюк, ЧСВВ, колишній монах, який був свідком цих подій, в 1997—1999 роках також був у Жовківському монастирі. Одного разу, коли священики підготовлялися до відправи на честь св. Партенія, ієромонах Антоній, в цей час молився і в думці злегковажив св. Партенієм та помислив собі: «Чому св. Партеній тут лежить і монахи носяться з його мощами, і що ж він тут допоміг?» Бо, за чимало років немає нічого записано, щоб святий комусь уділив ласк. Іншим разом, коли о. Антоній молився, почув він голос св. Партенія. Св. Партеній скаржився йому, чому він нарікає на нього, і спитав його: «Що ти колись просив мене і я тебе не послухав?» І тоді він почав розповідати про все, що сталося в 1939 р., як він врятував життя людям і о. Байраку, як він під час війни захоронив всі храми і єврейську божницю від пошкодження.

Зі сторінок історії знаємо, що за часів війни безпощадно винищувалася велика кількість Господніх храмів. І безперечно було б так і в багатьох навколишніх місцях Жовкви і цілої України, якби не заступництво св. Партенія. В цей жахливий період війни, кулі тільки і свистали у повітрі, шукаючи своєї жертви, на чудо не пошкодивши жодного Божого храму в околицях Жовківщини. Люди гаряче молились до св. Партенія про охорону міста, і їх молитви були занесені святим до Божого трону. Але на жаль, через певний час, люди помалу стали занедбувати пошану до св. Партенія. Та Господь ніколи не допустить до цілковитого забуття тих, які поклали своє життя за спасіння багатьох душ. Він не тільки коронує їх небесною славою, але також і прославляє їх на землі В післявоєнні роки св Партеній дає про себе знати Він говорить, що є покровителем міста Жовкви, та що за його заступництвом були збережені від знищення багато храмів і в тому числі й єврейська божниця. Далі промовляючи, жалівся, що дуже мало люди звертаються до нього. Як бачимо, св. Партеній є дивовижно величний у Бога. Він дуже багато ласк випрошує в Бога для всіх, хто до нього звертається у потребі. Хай ці чуда св. Партенія збільшують наше довір'я до нього. Щиро подякуймо йому за все, що зробив для нас та для всієї України, хіба один Бог знає, скільки св. Партеній зберіг святинь!

Люди часто схильні забувати добрі заслуги своїх попередників, частково так і відбулось зі св. Партенієм, якого за останні більш як півстоліття відчутно призабули. Святим, напевно, не раз сумно дивитися, коли пам'ять про них починає зникати, коли люди, легковажачи їхніми заслугами, не звертаються за допомогою, яку вони так прагнуть дати. Але Господь у своєму дивному Провидінні завжди скеровує так, що все стає на свої місця. Так і було із заслугами св. Партенія, які він доніс протягом 17 століть до наших днів, щоб щедро обдарувати сьогодні нас і допомогти в наших потребах. Одного дня, перед другою неділею Воздвиження Чесного Хреста, тобто перед празником св. Партенія, отці і монахи церкви Пресвятого Серця Христового, що на Жовківщині, готувались до свята на честь цього святого. Тут о. Антоній, через те, що багато часу не було ніяких записів про нові, особливі докази ласк від святого, спересердя сказав собі: „За що така увага, що він зробив для монастиря?" І одразу ж в цей день ввечері заговорив св. Партеній до отця, що молився: „...Я є покровителем не тільки монастиря... Чому ти на мене нарікаєш Чи ти в мене щось просив, а я тобі відмовив? «, і почав перераховувати отцеві велику кількість добрих справ, які був зробив. Після цього о. Антоній, відчувши глибокий жаль, не міг собі пробачити, що допустився таких необачних слів, і вирішив привселюдно перепросити св. Партенія. Зробив це отець в недільний святковий день. Тоді було багато людей і був присутній Владика Софрон Мудрий. Не минуло багато часу, як ієромонах Антоній загубив вервичку, на якій молився понад тридцять років, яка йому була надзвичайно дорога. Сильно опечалений втратою, старенький ієромонах вклякнув перед мощами св. Партенія і почав до нього молитися, благаючи: „Партеніє, ти казав, що я в тебе нічого не просив. Віддай мені вервицю, щоб я знав, що ти є покровителем». І яка була велика радість отця, коли одразу ж після обіду незнайомий хлопчина приніс до монастиря цю вервицю, яку знайшов на стоянці в м. Раві-Руській, що неподалік від м. Жовкви. Слуга Божий після цього щоденно проказував молитви до святого, ставши його ревним почитателем. Як бачимо, св. Партеній скоро вислуховує всіх, хто до нього звертається!

В часах, коли посеред людей утверджувалась віра Господня, християн, що словом і прикладом її проповідували, безпощадно винищували, видумуючи все нові муки, аби тільки вони відмовились від Христової віри. Так і сталось зі св. Партенієм. В цей час християни відзначалися особливою жертовністю, аби передати до наших часів спасенний вогонь Божого Слова. За часів останнього великого переслідування християн, цісарем Декієм в 250 році, св. Партеній з великою ревністю працював над поширенням Божої науки, за що його було схоплено і катовано. Вивідавши, що св. Партеній і його брат св. Кальогерій є християнами, правитель Риму сказав їм, щоб ті поклонилися поганським богам. На те святий рішуче йому відповів: „Коли ти віриш, що так і є, то впадеш разом з ними у вічний вогонь «. На ті слова цісар зніяковів, що він так відважився йому відповісти. Тоді один із присутніх, роздираючи на собі одежу, сильним голосом закричав: „Боги наші покарають нас, як ми отих не спалимо вогнем». Тоді Декій, безпощадний винищувач християн, з великої поваги до св. Партенія, бажаючи не втратити свого вірного підданого, сказав останні слова до святого: „Хочеш вмерти марною смертю?" Святий Партеній на ті слова, скріплений ласкою Святого Духа, переповнений сильною вірою, прогнавши спокусливі підступи диявола, відповів: „Так, ми готові вмерти, бо смерть, якою нас стратиш, є для нас заслугою, і з нашої смерті зродиться нам життя вічне і вічний вінець слави ". Після цих слів його було віддано на муки. Святий Партеній, поборовши підступні спокусливі сумніви, які так часто закидало йому поганське оточення, повністю віддавшись святій волі Творця пішов на святу смерть. За проявлену велику відданість тепер Господь доручає йому помагати всім, хто опечалений і знаходиться на роздоріжжі шляхів життя та смерті. Оживлені, великою вірою та надією, знаймо, що як св. Партеній поборов сумніви, які насувалися на нього, впродовж його життєвого шляху, так і нам допоможе вийти з марних думок, що так часто шматують наші душі, та завжди вкаже на добрий шлях. Постійно прислухаймось до його порад, і дуже швидко переконаємось в його могутній допомозі. Святий завжди стоїть на сторожі тих, хто до нього звертається у важливих справах, і постійно готовий порадити в прийнятті правильного рішення.

З переказів та історичних документів дізнаємося, що св. Партеній мав у Бога ласку творити чуда. Про один випадок такого чуда розповідає історичний акт. Партенію і його братові Кальогерію, було винесено присуд за визнання Христової віри і призначено спалити вогнем. їх було передано катам, які в супроводі поганського натовпу повели цих безстрашних борців Христової віри за мури міста у ліс, де приготували вогнище, щоб їх спалити. Св. Партеній разом із своїм братом востаннє вклякнули на землю, щоби віддати поклін Богові і передати свої святі душі в його руки. В цей час місце спалення святих виклали навкруги деревом, і коли запалили цей вогонь, то сталось велике чудо, на диво всіх присутніх вогонь не хотів охоплювати тіла святих мучеників. Тоді ще більше розлютився кат. Він вихопив з вогню розжарений стовбур і зі всієї сили вдарив ним по голові найперше старшого брата, а відтак добив і молодшого, св. мученика Партенія. Милосердний до своїх створінь, Господь, вчинивши таке чудо за заслуги св. Партенія, підкреслив, яку має велику ласку цей святий перед ним, що поклав своє життя за віру. Прикладом св. Партенія всемогутній і люблячий наш Господь, доручив святому бути великим опікуном і чудесним заступником у часі великих випробовувань та в годині смерті.

Кілька століть тому, в 1665 році, мощі св. Партенія, за вказівкою Папи Олександра VII, перед тим, як потрапити до Жовкви, були перевезені з Риму до Відня, столиці Австрії, як знаменитий духовний дар від Апостольської Столиці. Мощі святого були прийняті з великими почестями, а урочисте свято Партенія тоді призначили на 12 вересня. Через декілька років, саме в цей день празника святого, сталося велике чудо. Святий Партеній вислухав прохання усього народу і охоронив місто й цілу австрійську державу від загарбницького турецького війська. В 1683 році численні турецькі війська обложили столицю австрійської держави. На допомогу віденцям прибув тоді король Собєський. 12 вересня, в свято Партенія, розпочалася головна рішуча битва. Віденці цілу попередню ніч провели на молитвах, благаючи св. мученика, щоб він заступився перед Богом та зберіг людей і країну, що в ній проживають. Молитви продовжувалися і на велике диво, в сам день празника, під час кривавої боротьби, Божим чудом перемогу одержали австрійські війська і війська Собеського, польського короля, що прийшов на допомогу. Вдячні віденці щиро дякували за перемогу Пречистій Діві Марії та св. Партенієві, який заступився за цілу австрійську державу. Незбагненим для нашого людського розуму є те, якими надзвичайними Божими дарами наділений цей святий, який спричинився, щоб вирятувати від неминучої загибелі не тільки місто, а й усю державу! Тому ніколи не сумніваймося у допомозі св. Партенія, а завжди непохитно вірмо, що як він заступився за цілий народ, так і на далі буде заступатися за наші душі, за весь український народ і у злуці зі всіма святими виблагає в Бога кращої долі та щедрого благословення кожному з нас.