Жовква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жовква
Zhovkva01.png Zolkva city fl.png
Герб Жовкви Прапор Жовкви
Церква святого Лаврентія та Вічева площа, Жовква.jpg
Центральна площа міста — Вічева
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район Львівський район
Громада Жовківська міська громада
Засноване 1597 р. (с. Винники з XIV ст.)
Магдебурзьке право 1603
Статус міста з 1603 р. (м. Жовква) року
Населення 13 834 (01.01.2017)[1]
 - повне 13 834 (01.01.2017)[1]
Площа 7.6 км²
Густота населення 1793 осіб/км²
Поштові індекси 80300
Телефонний код +380-3252
Координати 50°03′18″ пн. ш. 23°58′36″ сх. д. / 50.05500° пн. ш. 23.97667° сх. д. / 50.05500; 23.97667Координати: 50°03′18″ пн. ш. 23°58′36″ сх. д. / 50.05500° пн. ш. 23.97667° сх. д. / 50.05500; 23.97667
Висота над рівнем моря 270 м
Водойма р. Свиня
Назва мешканців жовківча́нин, жовківча́нка, жовківча́ни
Міста-побратими Замостя
Венгрув
Цесіс
Відстань
Найближча залізнична станція Жовква
До обл./респ. центру
 - фізична 25 км
 - залізницею 32 км
 - автошляхами 24 км
До Києва
 - автошляхами 540 км
Міська влада
Адреса 80300, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Жовква, пл. Вічева, 1
Вебсторінка Жовківська міська рада
Міський голова Олег Вольський

CMNS: Жовква у Вікісховищі

Карта
Жовква. Карта розташування: Україна
Жовква
Жовква
Жовква. Карта розташування: Львівська область
Жовква
Жовква

Жо́вква — місто в Україні з населенням 13 тисяч мешканців у північній частині Львівського району, центр громади. Поселення засноване у 1368 році. Міські права отримало 1603 року. Відоме як місто ремісників. У XVII столітті Жовква була резиденцією короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Наприкінці XVII — на початку XVIII століть славилася художня школа і школа різьблення по дереву.

Етимологія[ред. | ред. код]

Можливо назва міста пов'язана з діалектним жовква («болотяна рослинність жовтого кольору», пор. жовклий, жовкнути), що походить від прасл. *žьltъ («жовтий»)[2].

За іншою версією, місто назване на честь белзького воєводи Станіслава Жолкевського-молодшого[3].

Географія[ред. | ред. код]

Жовква розміщена за 25 кілометрів на північ від Львова, за 35 кілометрів від українсько-польського кордону, на роздоріжжі міжнародних автошляхів до Польщі, E372 (Львів — Рава-Руська — Варшава), та до країн Балтики, (Львів — Ковель — Берестя). Поряд з автотрасою проходить залізниця Львів — Рава-Руська — Варшава. Головна площа міста - площа Вічева.

Місто розміщене на межі природних областей: горбистого пасма Розточчя та дуже заболоченої в давнину рівнини Малого Полісся. Межа природних областей збігається з багатою геологічною, кліматичною, рослинною і тваринною межею в Європі, поруч з якою проходить Головний європейський вододіл.

Карел Ауер. Жовква.
Ринкова площа, (до 1858 р.)

Це також древня межа земель та князівств Червоної Руси — Галичини, Волині, Звенигородського і Белзького князівств. Біля підніжжя гори Гарай (365 м) — крутого уступу Розточчя, яка здіймається на 150 метрів над прилеглою рівниною, перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Зі сходу на захід проходив шлях на відтинку між містами Димошин (нині місто Кам'янка-Бузька) та Щекотин (околиці села Глинськ за 5 кілометрів від Жовкви), далі до Янова (тепер Івано-Франкове), Краківця, Кракова; з півдня на північ пролягав шлях зі столичного міста Галича (пізніше зі Львова) на Белз і Холм.

«Акварель Кронбаха». Краєвид Жовкви у XVIII ст.
Церква Святої Трійці в списку світової спадщини ЮНЕСКО

Рельєф, природа, природні копалини[ред. | ред. код]

Центральна (історична) частина міста лежить на підвищеній гряді, яка простягається із сходу на захід, західним краєм примикаючи до північно-східних уступів Розточчя. Біля підніжжя гори Гарай (150 м) гряду прорізає річка Свиня, утворюючи кілька вигинів. В долині річки в давнину існували великі стави (Сопошинський, Середній і Зволинський), які були осушені протягом XIX століття. Заболочені колись території по обидві сторони гряди також поступово осушили і на сьогодні вони повністю забудовані.

На південній околиці міста в районі цегельного заводу здійснюється розробка покладів глини в невеликих масштабах, яка використовується для виробництва керамічної цегли. В околицях міста виявили також напірні сірководневі води з температурою на поверхні 39 °C, які можуть використовуватися для бальнеологічних та термальних цілей.

У межах міста розташовані дві прироохоронні території: Під Гараєм (дендропарк) і Замковий парк XVII ст.

Демографія[ред. | ред. код]

Станом на 2003 р. в Жовкві проживало 13,3 тисяч мешканців. Етнічний склад мешканців однорідний. Переважна більшість — українці — 98,4 % (корінні довоєнні сім'ї становлять меншу його частину), росіяни — 1 % (частина росіян і сімей військовослужбовців виїхала до Росії після утворення незалежних держав), поляки — 0,3 % (багато поляків виїхали до Польщі в 1946 р.), євреї — 0,1 % (майже всіх євреїв знищили нацисти в 1943 р.), інші національності — 0,2 %.

Історія[ред. | ред. код]

Місто Жовква було закладене в 1597 р. на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів (Щекотин, тепер село Глинсько Жовківського району), яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 р.

Перша згадка в літописах про село Винники датується 1368 роком. Винники лежали на межі Звенигородського та Белзького князівств, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз, Холм. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Руського Королівства (Галицько-Волинського князівства) і захоплення його земель Польщею наприкінці XVI століття (1588 р.) Винники перейшли у власність гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зиґмунта III Вази на будівництво нового міста та на право назвати нове місто Жовквою (1603 р.).

З наданням Жовкві 22 лютого 1603 р. грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази магдебурзького права пожвавилося економічне життя міста й околиць, швидше стали розвиватися ремесла й торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.

Теофіла Собеська (Данилович)
із синами на молитві у Жовкві

Для будівництва міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа, де перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Припускають, що гетьман С. Жолкевський із дружиною хотіли бачити розпланування Жовкви за взірцем «Ідеальних міст» італійського архітектора П'єтро Катанео. Планування здійснив Павло Щасливий, який тоді зводив замок, а після нього костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням. Припускають, що своєю красою Жовква має завдячувати дружині гетьмана Реґіні, котра дбала про місто, у той час коли чоловік перебував на королівській службі. Після Жолкевських місто належало родині Даниловичів, далі по матері Софії Теофілії — Янові ІІІ Собєському. В XIX столітті в Златополі у пана Владислава Ясенецького зберігався сімейний портрет Теофіли з синами Марком та Яном на молитві у костелі міста Жовква.

З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У II пол. XVII — на початку XVIII ст. місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам'яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі й досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художньою цінністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різьбярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII — поч. XVIII ст.

Оборонний мур та Глинська брама.

Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо. Під час Північної війни 1700—1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією російського царя Петра I.

До Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії заручитись підтримкою шведського короля Карла XII.

Кароль Юзеф Сопіга восени 1745 року пробував бути посередником в суперечці між гетьманом литовським Михайлом Казимиром Радзивіллом «Рибонькою» та сандомирським воєводою Яном Тарлом в їх суперечці через права на Жовкву.[4]

У складі імперії Габсбургів[ред. | ред. код]

У Жовкві була велика друкарня, де друкувалася більшість служебних книжок для греко-католицької церкви.

1880 року у Галичині — провінції Австро-Угорської монархії, було утворено адміністративний повіт Жовква, що охоплював 74 громади. Піднесенню Жовкви сприяло прокладення через неї залізниці Львів — Белжець, адміністрація якої з 1889 р. розмістилася у місті. Особливо сильного удару місту завдала Перша світова війна, під час якої місто переходило з рук в руки, у часі відступу росіян місто було спалене. Перед війною у Жовкві повністю базувався 15-й полк драгунів імені Ерцгерцога Йозефа (штаб і обидва дивізіони).

Церква Пресв. Серця Христового у Жовкві

3 березня 1918 року в місті відбулося віче — «свято державності і миру» на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[5]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред. | ред. код]

1 листопада 1918 року в повіті Жовква було встановлено владу незалежної Української держави — ЗУНР.[6]

Українська РСР[ред. | ред. код]

25 вересня 1939 року з'єднання 2-го кавалерійського корпусу разом з 24-ю танковою бригадою вступили до Жовкви[7].

За радянських часів Жовква була перейменована (1951 р.) на Нестеров — на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова (перший у світі виконавець «мертвої петлі»), який загинув неподалік від міста в результаті першого у світі повітряного бою з застосуванням тарану.

Від 30 грудня 1962 р. Нестеров разом з смт Добротвір стали містами обласного підпорядкування Львівської області.[8].

У незалежній Україні[ред. | ред. код]

У 1992 р. місту повернули стару назву. У 1994 р. Жовкві надано статус Державного історико-архітектурного заповідника — у ньому 55 пам'яток світового, національного та регіонального значення.

У 2003 р. до 400-ліття від надання місту магдебурзького права центральна частина Жовкви, зокрема центральна площа — Вічева, пережили масштабну реконструкцію, котра частково триває й досі.

9 червня 2017 р. у Жовкві, відбулося відкриття пам'ятного знаку пожежним рятувальникам, що загинули 30 травня 2016 р. на Грибовицькому сміттєзвалищі: Андрію Вненкевичу, Юрію Рудому, Богдану Юнку[9].

22 грудня 2018 року громада УПЦ МП церкви святих Петра і Павла прийняла рішення перейти до Православної церкви України[10].

Сфера послуг і торгівля[ред. | ред. код]

Харчі для мешканців міста продають в супермаркетах АТБ, Рукавичка, Наш Край.[11] Мережа Сільпо не має фізичного магазину, а здійснює доставку харчів та господарчих товарів безпосередньо додому.[12]

В Жовкві працюють понад 10 ресторанів та кавʼярень, декілька перукарень, близько десятка аптек. Базову електроніку продають у крамниці Жжук.

Задля поштової доставки діє відділення Укрпошти та в місті розташовані 2 відділення Нової Пошти і декілька поштоматів.

Послуги таксі перевезення мешканців надаються через додаток Убер.

Банківські послуги надаються у відділенні Ощадбанку.

Герб міста[ред. | ред. код]

Герб Жовкви австрійського періоду
  • Сучасний герб: на золотому полі Святий Партеній, що тримає в правій руці золоту чашу, у лівій — чорну змію. Одяг синій, плащ червоний. Щит обрамлений декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома зубцями.
  • Герб австрійського періоду має вигляд розділеного навпіл щита, на якому зображені половини гербів Собеських і Радзивіллів.

Архітектура[ред. | ред. код]

Жовківська оборонна синагога відома у всьому світі

Жовква збудована за принципом «ідеальних міст» доби Ренесансу. До видатних історико-архітектурних ансамблів відноситься добудова історичної Ринкової площі (сучасна пл. Вічева) із замком 1594 р., костелом Св. Лаврентія XVII ст., Василіанський (XVII—XX ст.) і Домініканський (XVII—XVIII ст.) монастирі. Високу художню цінність мають зразки дерев'яного зодчества, збережена на території колишніх передмість та синагога в стилі Ренесанс. На невеликій території історичного центру, що з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника, сьогодні знаходиться близько 55 пам'яток архітектури, у тому числі світового рівня. Деревʼяна церква Святої Трійці належить до переліку світової спадщини ЮНЕСКО.

У Жовкві працював видатний архітектор, скульптор доби бароко Андреас Шлютер (1662—1714 рр., як майстер меморіальної пластики). В костелі збереглися два надгробки роботи великого майстра, автора монументів у Берліні, Кенігсберзі.

Найстарішою школою міста є Жовківська ЗОШ №1. Школа була заснована у 1896 році (тоді це була польська гімназія імені Адама Міцкевича). У міжвоєнний період тут викладав Іван Крип'якевич[джерело?][13]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Архангел Гавриїл

Військовики[ред. | ред. код]

Парламентські посли від Жовкви[ред. | ред. код]

  • отець Ковальський Тит — священик УГКЦ, посол Галицького Сейму (2 рази обирався від I курії Жовківського округу).[17]

Великі панорами міста[ред. | ред. код]

Велика панорама центру міста
Велика панорама Жовківського замку

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / відп. ред. В. Г. Скляренко. — К. : ВЦ «Академія», 2014. — 544 с. — ISBN 978-966-580-454-3. — С. 343—344
  3. ЖОВКВА: ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ. web.archive.org. 22 січня 2021. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 16 лютого 2022. 
  4. Zofia Zielińska. Sapieha Karol Józef h. Lis (zm. 1768) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994.— T. XXXV/1, zeszyt 144.— S. 30. (пол.)
  5. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
  6. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр. Архів оригіналу за 5 листопада 2013. Процитовано 5 листопада 2013. 
  7. В.Бешанов. Червоний бліцкриг. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 2 січня 2018. 
  8. Указ Президії Верховної ради Української РСР «Про віднесення в підпорядкування обласних (промислових) Рад депутатів трудящих міських поселень Української РСР». Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 10 листопада 2016. 
  9. У Жовкві відкрили пам'ятний знак загиблим на Грибовицькому сміттєзвалищі рятувальникам. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 5 листопада 2017. 
  10. Парафія першого храму УПЦ МП на Львівщині перейшла до ПЦУ. Архів оригіналу за 22 грудня 2018. Процитовано 24 березня 2019. 
  11. У Жовкві відкрився супермаркет (ФОТО). Четверта студія. 4 жовтня 2021. Процитовано 13 березня 2022. 
  12. ᐉ Інтернет магазин доставки товарів Сільпо - замовляй онлайн з доставкою по всій Україні | shop.silpo.ua. shop.silpo.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 3 квітня 2022. 
  13. Крип’якевич, Р. І. (2016). Богдан Хмельницький, Іван Крип’якевич і Жовква. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність (28). с. 545–548. ISSN 2223-1196. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 20 травня 2021. 
  14. Василь зі Львова // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 1. — С. 215
  15. Станкевич М. Бучач та околиці. — Львів : СКІМ, 2010. — С. 68. — ISBN 966-95709-0-4.
  16. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 квітня 2022. Процитовано 20 травня 2022. 
  17. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с.; іл. — С. 109—110; 139.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]