Подойніцин Григорій Якимович
Григорій Якимович Подойніцин | |
---|---|
рос. Григорий Якимович Подойницын | |
Народження | 13 жовтня 1897 Чермоз |
Смерть | 13 березня 1956 (58 років) Київ |
Поховання | Лук'янівський військовий цвинтар |
Країна | СРСР |
Роки служби | 1918—1955 |
Партія | КПРС |
Звання | Генерал-майор |
Війни / битви | Громадянська війна в Росії Німецько-радянська війна |
Нагороди |
Григо́рій Яки́мович Подойніцин (рос. Григорий Якимович Подойницын; 13 жовтня 1897, Чермоз — 13 березня 1956, Київ) — радянський військовий юрист, генерал-майор юстиції.
Народився 13 жовтня 1897 року в місті Чермозі (тепер Іллінського району Пермського краю) в робітничій родині. Росіянин[1]. Закінчив двокласне училище. З десятирічного віку працював на видобутку торфу. Потім працював на тавруванні листів заліза, лічильником ударів у залізооздоблювальному цеху, потім — конторником. На початку квітня 1917 року вступив до РСДРП. У грудні 1917 року був делегатом губернського з'їзду[2].
З виходом декрету про створення Робітничо-селянської Червоної армії вступив до Чермозівського загону, який пізніше став називатися Чермозівською ротою 1-го Пермського радянського полку, перейменованою потім в полк Рад Приуралля. Григорій Подойніцин був обраний головою ротного комітету[2]. В складі роти брав участь в Громадянській війні в Росії. Воював на Верхньоуральському фронті з білогвардійськими загонами генерала Дутова. У вересні 1918 року повернувся до Чермоза разом із залишками роти. З цього часу обраний військовим комісаром Чермозької волості. Після падіння Пермі і відступу частин Червоної армії в 1919 році призначений секретарем політвідділу бригади в одній із стрілецьких дивізій. У тому ж році — судовим секретарем військового трибуналу. З тих пір вся його життя було пов'язане з діяльністю військових трибуналів: Уральського військового округу, Уссурійської залізниці, Особливого корпусу на білофінському фронті, Архангельського військового округу тощо[2].
На фронті німецько-радянської війни з 3 липня 1941 року. Спочатку голова військового трибуналу 28-ї, а потім 43-ї армій[1]. Генерал-майор з 11 березня 1943 року. Разом з радянськими військами дійшов до Берліна[2].
З квітня 1949 року до відходу в 1955 році у відставку, внаслідок важкої хвороби, був головою військового трибуналу Київського військового округу[2]. Помер 13 березня 1956 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому цвинтарі.
Нагороджений:
- ↑ а б в База даних «Подвиг народу»(рос.)
- ↑ а б в г д Пермський край. Енциклопедія [Архівовано 2016-06-02 у Wayback Machine.](рос.)
- Народились 13 жовтня
- Народились 1897
- Померли 13 березня
- Померли 1956
- Поховані на Лук'янівському військовому кладовищі
- Члени КПРС
- Генерал-майори (СРСР)
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Нагороджені медаллю «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
- Уродженці Чормоза
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Учасники Другої світової війни з СРСР
- Військовики Києва
- Померли в Києві
- Генерал-майори юстиції (СРСР)