Присутствені місця (Харків)
| Присутствені місця Всеукраїнський будинок Червоної Армії ім. К. Е. Ворошилова | |
|---|---|
 | |
| 49°59′23″ пн. ш. 36°13′44″ сх. д. / 49.98985833336077178° пн. ш. 36.22915277780577270° сх. д.Координати: 49°59′23″ пн. ш. 36°13′44″ сх. д. / 49.98985833336077178° пн. ш. 36.22915277780577270° сх. д. | |
| Країна | Україна |
| Місто | Харків |
| Тип | споруда |
| Перша згадка | 1785 |
| Статус |
розібрана на початку 1950-х, після пошкоджень 1941—1943 рр. |
  Присутствені місця Присутствені місця (Україна)  Присутствені місця Присутствені місця (Росія) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Присутствені місця (також Присутні місця; будівля установ управління Харківської губернії; Будинок Окрвиконкому; Всеукраїнський будинок Червоної Армії ім. К. Е. Ворошилова) — не збережена будівля в центрі міста Харкова у західній частині Соборної площі, біля кромки Університетської гірки.
Будівлю споруджено у 1785—1805 рр., реконструйовано у 1850-х, повторно реконструйовано і розширено у 1930-х роках, сильно пошкоджена (1941—1943 рр) у подіях Другої Світової війни; розібрана, як така, що не підлягає відновленню на початку 1950-х.
Присутствені місця (до 1917 року)[ред. | ред. код]
У XVIII столітті навпроти Успенського собору на Університетській гірці були побудовані шість одноповерхових будівель палат присутствених місць за проектом архітектора П. А. Ярославського. У 1785 році старі дерев'яні будинки знесли, а на їх місці було розпочато будівництво дво-триповерхового кам'яного будинку присутствених місць, ймовірно, за проектом італійського архітектора Джакомо Антоніо Доменіко Кваренгі[1]. Але будівництво стало довгобудом, і в процесі будівництва в проект були внесені зміни петербурзьким архітектором Андреяном Дмитровичем Захаровим[1]. У 1805 році в будинок перевели Губернське правління, незважаючи на те, що будівля так і не була остаточно добудована[2][3]. Будівля мала увігнутий напівкруглий фасад. З його будівництвом була остаточно сформована Соборна площа[4].
У 1850 році губернатором С. А. Кокошкіним було прийнято рішення про знесення недобудованого будинку. І протягом 1850—1854 років на його місці був побудований новий будинок Присутствених місць. Нова будівля була повністю триповерховою і мала, на відміну від попередньої, прямий фасад[2][3]. Після жовтневого перевороту в ньому розташувалися різні організації, в тому числі Харківський губком КП(б)У, губвиконком, губернський комітет комсомольців[4]. Також розміщувався виконком Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів[5]. У 1928 році всі організації перевели у будівлю Держпрому[2][3].
 |
 |
.jpg) |
| Креслення кінця XVIII століття проекту будівлі Присутствених місць. | Вид Присутствених місць на початку XIX століття від Університетської вулиці з північної частини Соборної площі. Ліворуч бачимо стару дзвіницю Успенського собору. |
Гравюра XVIII століття з видом Присутствених місць із зворотного боку (з Сергіївської площі) |
|
 |
 |
| Вид з південного боку Соборної площі. На передньому плані ліворуч видно газовий ліхтар вуличного освітлення. З самого краю ліворуч бачимо початок двоповерхового хімічного корпусу Харківського університету. | По центру будівлі надбудовано невисокий фронтон. Вже використовується електричне вуличне освітлення. Праворуч видно куполи храмів Покровського монастиря. | Центральна частина фасаду. |
Будинок Червоної Армії[ред. | ред. код]
У 1932—1933 роках будівлю було реконструйовано та добудовано архітекторами А. А. Тациєм[5][6][7], В. Ю. Каракісом[7][6], О. М. Касьяновим[5][6] та художником В. Г. Меллером[7][6]. В деяких місцях також згадується співавторство архітектора М. Ф. Покорного. Реконструкція фасаду та добудова нового крила виконані в стилі конструктивізму[8]. Після реконструкції в будівлі розмістився Всеукраїнський Будинок Червоної Армії імені К. Е. Ворошилова[4][5]. У будинку також знаходився глядацький зал на 1200 місць[6].
 |
 |
| Афіша концерту Давида Ойстраха в Будинку РСЧА, 1938 рік. | Бідність не порок |
Під час Великої Вітчизняної війни в жовтні 1941 упродовж Першої битві за Харків Будинок Червоної армії, перебуваючи на Університетській гірці, був одним з вузлів оборони міста[9]. В результаті бойових дій будівлю було значно пошкоджено й вона після цього простояла близько десяти років без використання. На початку 50-х років будинок розібрали а на його місці у 1954 році розбили сквер «Вічний вогонь»[4]. а у 1957 р. відкрили Пам'ятник борцям Жовтневої революції (тепер Пам'ятник Героям, які поклали голову за незалежність та свободу України), 1958 року в сквері урочисто запалили Вічний вогонь[6].
 |
 |
 |
| Вигляд будівлі у 1940-х роках після руйнувань від бойових дій. Праворуч видно Олександрівську дзвіницю Успенського собору | Вид з південної частини Соборної площі. Ліворуч видно хімічний корпус Університету. | Вид по центру. |
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- У будинку часто проходили концерти відомих виконавців для воїнів Харківського військового округу.
- У будівлі так само проходили виставки, такі як наприклад «Передвиборна виставка» у 1938 році з нагоди 20-річчя УРСР[10][11].
- У вересні—жовтні 1941 р. в будинку експонувалася картина Івана Шульги, де у вигляді васнєцовських Трьох богатирів були зображені Сталін, Ворошилов і Будьонний[9]. Доля картини після окупації Харкова невідома.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Юнаков О. Архітектор Йосип Каракіс. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — С. 76. — ISBN 978-1-68082-000-3.
- ↑ а б в Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе / А. Ю. Лейбфрейд, Ю. Ю. Полякова. — Харьков : Фолио, 2004. — С. 89—91. — 2 500 прим. — ISBN 966-03-0276-2.
- ↑ а б в Е. А. Плотичер. Слово о родном городе. — Харьков : Золотые страницы, 2009. — С. 42. — 1 000 прим. — ISBN 978-966-400-146-2.
- ↑ а б в г Н. Т. Дьяченко. Улицы и площади Харькова. Очерк. — 4-е изд., испр. и доп. — Харьков : Прапор, 1977. — С. 26—34. — 50 000 прим.
- ↑ а б в г Харьков : Архитектура, памятники, новостройки : Путеводитель / Б. Г. Клейн, И. Н. Лаврентьев, А. Ю. Лейбфрейд и др. — 2-е изд., испр. и доп. — Харьков : Прапор, 1987. — С. 22—23.
- ↑ а б в г д е Юнаков О. Архітектор Йосип Каракіс. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — С. 77. — ISBN 978-1-68082-000-3.
- ↑ а б в Осуществленные строительством основные объекты архитектора Иосифа Каракиса // Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество (Альбом-каталог к столетию со дня рождения) / Под ред. Бабушкин С. В., Бражик Д., Каракис И. И.; Сост. Д. Бражик, И. Каракис, И. Несмиянова. — 1. — Киев, 2002. — С. 97. — (Н0(4УКР)6-8) — ISBN 966-95095-8-0. (рос.)
- ↑ Харьков. Вчера, сегодня, завтра / Ю. М. Шкодовский, И. Н. Лаврентьев, А. Ю. Лейбфрейд, Ю. Ю. Полякова. — Харьков : Фолио, 2002. — С. 47. — ISBN 966-03-1743-3.
- ↑ а б Вохмянин, Валерий Константинович; Подопригора, Александр Иванович. Харьков, 1941-й. Часть 2: Город в огне. — Харьков : Райдер, 2009. — 1000 прим. — ISBN 978-966-96896-7-2.
- ↑ РАДЯНСЬКА УКРАЇНА. Кіножурнал, травень, 1938, № 21.Арх. № 11.
- ↑ КІНОЛІТОПИС — Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів і кіносюжетів (1896—1939) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 серпня 2015. Процитовано 25 березня 2018.
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про архітектуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |