Майкл О'Колен

Майкл Коллінз
ірл. Mícheál Seán Ó Coileáin англ. Michael John Collins
Майкл Коллінз Майкл Коллінз
Головнокомандувач Національної Армії
1922 — 22 серпня 1922
Міністр фінансів
квітень 1919 — 1922
Керівник військової розвідки ІРА
вересень 1919 — 1922
Народився	жовтень 1890 Clonakiltyd, Корк, Манстер, Сполучене Королівство
Помер	22 серпня 1922 Bandond, Корк, Манстер, Сполучене Королівство
Похований	Гласневін
Відомий як	політик, офіцер, державний діяч
Громадянство	Велика Британія, Ірландія
Національність	Ірландець
Alma mater	Кінґс-коледж і The Dickson Poon School of Lawd
Політична партія	Шинн Фейн
Релігія	Католик
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Майкл «Мік» Коллінз (англ. Michael Collins, ірл. Mícheál Ó Coileáin, 16 жовтня або 12 жовтня 1890 - 22 серпня 1922) — ірландський революційний лідер, міністр фінансів першого ірландського уряду 1919, керівник військової розвідки ІРА та учасник ірландської делегації під час перемовин щодо Англо-ірландського договору (1922), керівник тимчасового уряду Ірландії та головнокомандувач Національної армії.

Ранні роки

Народився у Клонакілті в західному Корку. Був третім сином та наймолодшим серед восьми дітей. Більшість біографій Майкла Коллінза наводять дату народження 16 жовтня 1890, хоча на його могилі стоїть дата 12 жовтня 1890.

Його батько замолоду був членом ІРБ, але покинув цей рух та став фермером. Він помер, коли Майклові було лише шість років.

Після закінчення школи 15-річний Майкл Коллінз пішов шляхом багатьох ірландців та переїхав до Лондона. У Лондоні він жив зі своєю старшою сестрою Джоанною, яка навчалася в Лондонському королівському коледжі.

У лютому 1906 року Коллінз склав іспит до Британської громадянської служби та з липня 1906 став працювати у поштовому офісі.

Він приєднався до місцевої Гєльскої атлетичної асоціації (націоналістичної ірландської організації) та до ІРБ — таємної організації, метою якої було звільнення Ірландії.

Великоднє повстання

Текст декларації створення Ірландської Республіки

Уперше Майкл Коллінз стає відомим упродовж Великоднього повстання у 1916. Коллінз як талановитий організатор користувався повагою у ІРБ та був фінансовим радником Джорджа Планкетта та особистим ад'ютантом одного з лідерів повстання - Джозефа Планкетта

Під час повстання Коллінз брав учать у обороні головного поштового офісу у Дубліні, що був штаб-квартирою повстанців. Упродовж тижня повстання було придушене британськими військами, більшість його учасників, а серед них і Коллінза, було заарештовано. Керівників повстання розстріляно.

Після звільнення з англійської в'язниці Коллінз приєднується до Шинн Фейн (Sinn Féin, у перекладі з ірландської — «Ми самі» ), ірландської націоналістичної партії. Згодом він стає одним із лідерів цієї організації та керівником її воєнізованого крила — Ірландські добровольці.

Участь у визвольному русі

Як і всі високопосадові члени «Шинн Фейн», Майкл Коллінз балотувався на загальних виборах до палати громад парламенту Великобританії, його було обрано членом парламенту від південного Корка. Члени «Шинн Фейн» оголосили, що не будуть відвідувати парламент у Вестмінстерському абатстві у Лондоні і створили замість цього Ірландський парламент у Дубліні у січні 1919 року. Цей новий парламент було названо Ірландська асамблея ірл. Dáil Éireann.

Керівник цього парламенту Еймон де Валера, як і більшість депутатів від «Шинн Фейн», були заарештовані. Майклу Коллінзу, що був на той час керівником військової розвідки «Шинн Фейн», вдалося дізнатися про заплановані арешти та попередити членів уряду. Але де Валера закликав членів парламенту не зважати на небезпеку арештів, щоб у разі арештів депутатів привернути увагу міжнародної спільноти.

За відсутності де Валера обов'язки керівника парламенту виконував Катал Бругха до квітня 1919 року, коли Майклу Коллінзу вдалося влаштувати втечу де Валера з Лінкольнської тюрми в Англії.

Влітку 1919 Майкла Коллінза було обрано керівником ІРБ, а у вересні він став керівником розвідки ІРА, яку було створено на базі «Ірландських добровольців».

Також цього року Коллінз посів ще одну відповідальну посаду, коли де Валера призначив його міністром фінансів. На цьому посту Коллінзу вдалося налагодити фінансування самопроголошеної Ірландської Республіки.

У відсутність де Валера, протягом його подорожі до Америки, Коллінз фактично керував усіма діями визвольного руху на території Ірландії. Коллінз очолював партизанську війну, що її вела ІРА проти британських військ та поліції. За голову Майкла Коллінза у 1920 році британська влада запропонувала нагороду у 10000 фунтів. Серед членів ІРА та мирного населення Майкл Коллінз був широко відомий під псевдонім «Великий товариш» (англ. The Big Fellow).

Англо-ірландський договір

Майкл Коллінз був серед членів ірландської делегації, що підписала Англо-ірландський договір 6 січня 1921 року. Коллінз розумів, що частина угоди щодо відділення Північної Ірландії не буде прийнята, і під час підписання угоди сказав: «Я щойно підписав собі смертний вирок».

Відповідно до підписаної угоди шість графств Ольстера залишалися під владою Британії, створювалася Вільна ірландська держава, що залишалася у Британській Співдружності у статусі домініону, а члени парламенту приносили клятву вірності королю Великобританії.

Ця угода розділила «Шинн Фейн» та парламент. Після численних дебатів парламент ратифікував цю угоду з перевагою лише у 7 голосів. Пізніше угоду було підтримано на всенародному референдумі.

Більшість керівників ІРА негативно сприйняли цю угоду. До супротивників угоди приєдналися Еймон де Валера, Катал Бругха та кілька інших членів найвищого керівництва визвольного руху. У серпні 1922 розпочалася громадянська війна між противниками та прихильниками (за підтримки англійських військ) угоди.

22 серпня 1922 року Майкл Коллінз під час інспекційного рейду в Західному Корку потрапив у засідку. Замість того, щоб швидко минути небезпечну ділянку шляху, Коллінз наказав своєму конвою зупинитися та битися із засідниками. Упродовж перестрілки, що тривала 40 хвилин, Майкла Коллінза було застрелено.

Громадянська війна

У квітні 1922 група з 200 бійців ІРА-супротивників англо-ірландської угоди зайняла будівлю чотирьох судів в Дубліні. Коллінз, всіма силами бажав уникнути громадянської війни, не намагався вигнати їх звідти аж до червня. Йому необхідно було дізнатися результати загальних виборів в Асамблею, за підсумками яких його фракція набрала більшість голосів. Британія ж вимагала рішучих дій. 22 червня сер Генрі Вілсон - британський фельдмаршал у відставці, який на той момент служив військовим радником в адміністрації Джеймса Крейга (лідера юніоністів і першого прем'єр-міністра Північної Ірландії) був застрелений двома бойовиками ІРА в лондонському районі Белгравія. У вбивстві звинуватили фракцію ІРА, яка виступала проти договору, і Вінстон Черчілль зажадав від Коллінза, щоб той вибив з будівлі суду осівших там заколотників, інакше за справу візьмуться британські війська. Згодом з'ясувалося, що вбити Уїлсона наказав сам Коллінз в розплату за нездатність влади Північної Ірландії запобігти нападу на місцевих католиків. Про це стало відомо від Джо Долана - члена так званого «Загону» (інакше іменованого «12 Апостолів») і капітана Народної Армії. Також він розповів, що Коллінз наказав йому визволити виконавців цього вбивства, проте їх все ж стратили. Як би там не було, лідер незалежної Ірландії змушений був вжити заходів проти відкололися бійців ІРА. Останньою краплею стало викрадення Дж.Дж.О'Конела, генерала зі складу тимчасового уряду. Коли всі спроби переконати бунтівників покинути судову адміністрацію не увінчалися успіхом, Коллінз почав обстріл будівлі з двох 18-фунтових гармат, і примусив їх до здатись. Це призвело до збройних зіткнень в Дубліні між військами, вірними тимчасовому уряду, і тими загонами ІРА, які виступали проти угоди з Англією (республіканцями). В Ірландії почалася громадянська війна. Армія під командуванням Коллінза швидко встановила контроль над столицею. У липні 1922 бунтівні війська зайняли південну провінцію Манстер і деякі інші області країни. Разом з групою парламентарів-супротивників договору де Валера примкнув до повстанців. До середини того ж року Коллінз склав з себе повноваження голови тимчасового уряду, щоб стати головнокомандувачем Народної Армії - новоствореного формування, ядром якого стали вірні англо-ірландському угодою частини ІРА. Армія Вільного Держави, фінансована і озброює Британією, швидко нарощувала особовий склад і готувалася прийняти участь у громадянській війні. Разом із Річардом Мулкахі і Еоіном О'Даффі Коллінз планує серію десантних операцій в районі Манстера. Страждаючи від серйозної депресії і шлункових болів, всупереч порадам товаришів, які всіляко його відмовляли, він вирішує зробити поїздку в рідну Корк для підготовки майбутнього наступу. У відповідь на вмовляння друзів Коллінз заявив: «Вони не вб'ють мене на моїй же землі». До цих пір не ясно, чому він піддав себе такої небезпеки, адже значна частина південних областей країни була зайнята ворогом. За версією історика Майкла Хопкінса Коллінз відправився в цю поїздку, щоб зустрітися з лідерами повстанців і домовитися про припинення війни. У місті Корк він зустрівся з членами нейтральних формувань ІРА Шоном Хегарті і Флорі О'Донохью, щоб через їх посередництво вийти на контакт з лідерами заколотників - Томом Баррі і Томом Хейлзом, і запропонувати їм перемир'я. Також Хопкінс говорить, що хоч де Валера перебував тоді в тому ж районі, не було ніякої ймовірності його зустрічі з Коллінзом. У щоденнику Коллінза можна знайти його план з укладення миру. Противники угоди «повинні прийняти волю народу», після чого можуть «повернутися по будинках, здавши зброю». «Ми не просимо їх зраджувати своїм принципам». Коллінз стверджував, що Тимчасовий уряд є охоронцем народних інтересів і залишиться в тому ж статусі. «Ми хочемо уникнути будь-яких можливих жертв і руйнувань, і не бажаємо вдаватися до яких би то не було рішучих дій, в яких немає необхідності». У разі відмови супротивників прийняти ці умови, писав Коллінз, «вся кров буде на їхніх руках».

Смерть

Поховання Майкла Коллінза

Остання відома прижиттєва фотографія Майкла Коллінза була зроблена 22 серпня 1922 в Корку, коли він ішов позаду армійського возу. Дорогою в м. Бандон загін Коллінза зупинився, щоб уточнити напрямок. Дінні Лонг - перехожий, у якого вони дізнавалися дорогу, був членом місцевих республіканських формувань ІРА. Було вирішено влаштувати засідку і напасти на Коллінза і його людей, коли вони повертатимуться з Бандона в Корк. Повстанці знали, що їхні супротивники попрямують у Корк тією ж дорогою, якою йшли звідти, бо дві, що залишилися, були перегороджені так, що пройти ними було неможливо. До 8 вечора, коли Коллінз зі своїми бійцями йшли назад, велика частина засадної групи під командуванням Ліама Дізі перебувала в прилеглому трактирі. На позиції залишалося лише 5 чоловік, які і відкрили вогонь, побачивши загін, який наближався. Перестрілка тривала близько 20 хвилин. Замість того, щоб сховатися у броньованому автомобілі, Коллінз наказав своїм солдатам зайняти позицію і відкрити вогонь у відповідь. Він же став і єдиною жертвою цього швидкоплинного бою (проте, якби заколотники наважилися підірвати закладену ними міну, втрати були б безсумнівно більшими). Коллінзу був 31 рік. Досі немає єдності у питанні, хто ж зробив фатальний постріл. Найавторитетніші автори припускають, що його здійснив Деніс (Сонні) О'Ніл (пом. 1950). Ця версія також підтверджується свідченнями безпосередніх учасників бою. О'Ніл стріляв експансивними кулями типу «дум-дум», які розділяються на кілька частин при влучанні в тіло (Коллінз помер від великого черепного поранення). Побоюючись помсти прихильників убитого, О'Ніл викинув решту куль. Тіло Коллінза доставили у Корк, а звідти кораблем переправили в Дублін (через побоювання, що його можуть викрасти при перевезенні суходолом). Там тіло було виставлено для останнього прощання в будівлі міської ради, куди стікалися десятки тисяч скорботних співвітчизників. Панахида відбулася в дублінській церкві Св. Марії за присутності ірландських та іноземних офіційних осіб. Смерть Майкла Коллінза викликала появу безлічі «теорій змови» всередині Ірландії, а особа вбивці досі залишається предметом суперечок. Деякі республіканці вважають, що лідер молодої держави загинув від руки британського агента. Прихильники угоди з Англією заявляють, що наказ про усунення Коллінза надійшов безпосередньо від де Валера. Треті вважають, що він був убитий одним зі своїх солдатів - Джоком МакПіком, який, через 3 місяці після смерті свого командира, перейшов на бік ворога. Однак, історик Меду Райан, провівши ґрунтовне дослідження обставин того бою, дійшла висновку, що всі ці заяви абсолютно безпідставні. "Коллінза застрелив учасник засідки, який сам розповідав про це так:«Я зняв одного». Ліам Дізі також сказав:«Ми всі знали, що це була куля Сонні Ніла».

У кінематографі

Життєпису Майкла Коллінза присвячений однойменний фільм з Ліамом Нісоном у головній ролі. У фільмі постать Коллінза поставлена ​​в центр драматичних подій періоду війни за незалежність і громадянської війни, протиставляючись Еймону де Валера.

Посилання

• Information on Collins from local tour operator(англ.)
• Michael Collins Centre(англ.)
• Collins 22 Society(англ.)
• Archives: Michael Collins(англ.)