Великоднє повстання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Декларація про незалежність Ірландської республіки, проголошена повстанцями
Томас Кларк — ірландський республіканець, один з керівників повстання
Будинок поштамту в Дубліні — приміщення, за яке точилися найжорстокіші бої
Один з прапорів повстанців, що був пошитий графинею Маркевич і піднятий над поштамтом

Великоднє повстання (ірл. Éirí Amach na Cásca, англ. Easter Rising) — повстання, що відбулося на Великдень 1916 року (з 24 до 30 квітня) в Ірландії, зокрема в м. Дублін за незалежність Ірландії від Великої Британії та створення Ірландської республіки. Повстання було розгромлене британськими військами, його керівники і багато учасників були страчені.

Історія[ред.ред. код]

У 1916 році в Європі тривала Перша світова війна. Ірландське суспільство щодо участі Ірландії у війні, як частини Сполученого королівства було розколоте. Одна частина вважала, що ірландці мають активно підтримати Велику Британію у війні — з надією на те, що британський уряд після перемоги надасть Ірландії гомрул. Інша частина ірландського суспільства була проти участі ірландців у цій війні і закликала здійняти повстання за незалежність Ірландії. Як сказав один з лідерів борців за свободу Ірландії: «Якщо вам кортить узяти в руки гвинтівку, якщо ви прагнете боротися за власну державу, то краще воювати за власну країну, а не за здирницьку імперію».

На початку 1916 року відбувався інтенсивний набір до британської армії, в Ірландії були створені загони волонтерів, що почали військову підготовку нібито для участі в британській армії. Британський уряд занепокоївся цим, бо розумів, що волонтери можуть підняти повстання. Але роззброювати і розформувати їх не наважився.

Тим часом національно-визвольне підпілля почало підготовку до повстання. Керівники підпілля — Джеймс Конноллі, Падріґ Пірс, Томас Кларк вимагали прискорити повстання — вони боялися, що британська розвідка розкриє їхні плани. Керівники підпілля призначили початок повстання на Великдень — 23 квітня.

Між керівниками повстання не було одностайності — більшість виступали за незалежну республіку, проте окремі керівники планували після перемоги створити королівство Ірландія і запросити на престол Йоахіма — прусського принца. Деякі керівники повстання боялися, що Дж. Коннолі вчинить якийсь необачний вчинок і взяли його під варту. І тільки протест Громадської армії та графині Маркевич змусили їх його відпустити. Рішення про початок повстання зберігали у такій таємниці, що навіть лідери руху за незалежність Ірландії, як-от Артур Ґріффіт, Бульмер Гобсон, Зе О'Раггіллі, Еойн ма Нілл нічого не знали про це. Таємна рада призначила Пірса головнокомандувачем повстання, а Томас Макдона повідомив про плани своєму помічникові Еймону де Валера. Початок повстання перенесли на 24 квітня — понеділок, бо очікували, що з міста виїде багато британських офіцерів. Планувалося, що повстання буде одночасно і в Дубліні, і в інших частинах країни, також акцентувалося на захопленні основних стратегічних об'єктів. За тиждень до повстання було створено Тимчасовий революційний уряд з 7 осіб і надруковано Декларацію про незалежність Ірландської республіки, яку підписали всі 7 членів Тимчасового революційного уряду: Томас Кларк, Падріг Пірс, Шон Макдермотт, Томас Макдона, Імон Кент, Джеймс Конноллі, Джозеф Планкетт. Деякі керівники повстання підтримували через територію Сполучених Штатів контакти з Німецькою імперією, яка вислала для допомоги повстанцям 20 000 гвинтівок на кораблі «Ауд», але корабель був потоплений британським флотом. Ніхто з керівників повстання не знав про перехоплення корабля «Ауд». Це стало відомо тільки напередодні повстання. Деякі керівники вирішили скасувати повстання, однак було вирішено дотримуватися попереднього плану.

24 квітня 1200 добровольців і 200 вояків Громадської армії відгукнулися на заклик до повстання. Вони йшли Дубліном маршем невеликими групами у синіх ірландських одностроях. На озброєнні були старі британські гвинтівки — куплені або вкрадені у британських солдатів. Повстанці захопили поштамт. Британські солдати, що охороняли будівлю здалися без бою. Над поштамтом підняли прапори, які пошила графиня Маркевич: зелений прапор із написом «Ірландська республіка», ірландський трикольор і прапор, на якому було зображено плуг і зорі. Пірс вийшов із поштамту і проголосив декларацію про незалежність Ірландської республіки й опісля, повстанці забарикадувалися у поштамті. Крім нього, також були захоплені інші будівлі міста. Після важкого бою четвертий батальйон повстанців під командою Імона Кента та Катала Бруа після важкого бою зайняв Саус-Дублін-Юніон на пагорбі Браун. Батальйон Еймона де Валери зайняв Боландс-Мілл. Ще один загін волонтерів захопив склад із боєприпасами у Фенікс-парку. Але Дублінський замок лишився під контролем британської влади. Коли в Лондоні довідалися про повстання, до Дубліна терміново перекинули дві британські бригади і чисельність британських військ перевищила 5000 солдат. Британці зайняли Триніті-коледж і почали звідти з гармат обстрілювати позиції повстанців. Річкою рухався британський військовий корабель, що теж вів гарматний обстріл позицій повстанців. Почалися важкі бої по всьому місту. Багато будівель було зруйновано британською артилерією, в місті палали пожежі.

Під час боїв до повстанців приєднувалося чимало цивільних осіб — добровольців. У тому числі людей інших національностей — не ірландців. Так, до поштамту прийшло двоє рибалок — фін і швед, які майже не знали англійської мови. Вони пояснили, що теж хочуть боротися за свободу Ірландії. Їм видали гвинтівки, вони зайняли позиції на даху будинку і вели вогонь по британських солдатах. Серед повстанців були й жінки. Крім відомої графині Маркевич у лавах повстанців були: Мод Ґонн, Катлін Кларк, Нора Коннолі, Айна Коннолі, Айне Сіннт, Мюрель Макдона.

Повстанцям не вистачало набоїв, відчувалася чисельна перевага британців у військовій силі. Повстанці чинили запеклий опір, але поступово втратили всі позиції. Багато поранених повстанців потрапило до полону. Під час повстання в Дубліні втрати становили: з ірландського боку — 200 цивільних вбито і 600 поранено, 64 повстанці вбито і 200 поранено; з британського боку — 134 вбито і 381 поранено. Після придушення повстання було заарештовано 3 500 чоловіків і 8 жінок. За вироком трибуналу 15 заарештованих було розстріляно, 1 повішений. Графиню Маркевич засудили до страти, але потім вирок було замінено на довічні каторжні роботи. Загалом до страти засудили 94 особи, але потім більшість було помилувано.

Після того як в Ірландії довідалися про страти заарештованих Ірландією, пройшла хвиля обурення британською владою і захоплення героїзмом повстанців.

Великоднє повстання в культурі[ред.ред. код]

Великий ірландський поет, лауреат Нобелівської премії з літератури Вільям Батлер Єйтс присвятив повстанню свій твір «Великдень 1916 року» («Easter 1916») де є слова, що стали відомими на весь світ: «Народилась жахлива краса» («A terrible Beauty is born»).

Події ірландського Великоднього повстання стали основою роману відомої ірландської письменниці Айріс Мердок «Червоне і зелене», де описано події напередодні повстання через призму кількох ірландських сімей.

У 1919 році під впливом Великоднього повстання ірландський священик із Ньюкасла написав пісню «The Foggy Dew» («Роса туману») яка стала дуже популярною як в Ірландії, так і за її межами і стала гімном Ірландської республіканської армії (ІРА)[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Siobhán McCarthy (2012-06-17). Sinéad O'Connor & The Chieftains - The Foggy Dew. Процитовано 2017-03-10. 

Джерела[ред.ред. код]

  • МакКормак Дж. Історія Ірландії. — К.: Юніверс, 2006. — С. 210—224.

Посилання[ред.ред. код]