Григорій Просвітитель: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
переклад з російської |
Igrek (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
'''Святий Григорій Просвітитель''' ({{lang-hy|Գրիգոր Լուսավորիչ}}, Грігор Лусаворіч, {{lang-el|Γρηγόριος Φωστήρ}} чи {{lang-el2|Φωτιστής}}, Грегоріос Фостер чи Фотістес; '''Григорій Парфянин''', '''Грігор Партев'''; бл. [[252]]—[[326]]) — святий [[Вірменська апостольська церква|Вірменської апостольської церкви]], а також [[Російська православна церква|Російської православної]] (де відомий як {{lang-ru|Григорий Армянский}}) та інших [[Православні церкви|Православних церквах]], [[Римсько-католицька церква|Римсько-Католицької]] та [[Вірменська католицька церква|Вірменської католицької]] церков, перший, після гонінь царя [[Трдат III|Трдата]], [[єпископ]] та просвітитель [[Вірменія|Вірменії]]. Був членом [[Парфяни|парфянського]] знатного роду Сурен-Пахлавів, який, у свою чергу, був гілкою царського дома [[Аршакіди|Аршакідів]], що мав [[парфяни|парфянське]] походження. Таким чином, він був родичем вірменських монархів, що мали також парфянське походження. |
'''Святий Григорій Просвітитель''' ({{lang-hy|Գրիգոր Լուսավորիչ}}, Грігор Лусаворіч, {{lang-el|Γρηγόριος Φωστήρ}} чи {{lang-el2|Φωτιστής}}, Грегоріос Фостер чи Фотістес; '''Григорій Парфянин''', '''Грігор Партев'''; бл. [[252]]—[[326]]) — святий [[Вірменська апостольська церква|Вірменської апостольської церкви]], а також [[Російська православна церква|Російської православної]] (де відомий як {{lang-ru|Григорий Армянский}}) та інших [[Православні церкви|Православних церквах]], [[Римсько-католицька церква|Римсько-Католицької]] та [[Вірменська католицька церква|Вірменської католицької]] церков, перший, після гонінь царя [[Трдат III|Трдата]], [[єпископ]] та просвітитель [[Вірменія|Вірменії]]. Був членом [[Парфяни|парфянського]] знатного роду Сурен-Пахлавів, який, у свою чергу, був гілкою царського дома [[Аршакіди|Аршакідів]], що мав [[парфяни|парфянське]] походження. Таким чином, він був родичем вірменських монархів, що мали також парфянське походження. |
||
Житіє св. Григорія описано [[Агафангел]]ом, письменником [[IV століття]], легендарним автором історії |
Житіє св. Григорія описано [[Агафангел]]ом, письменником [[IV століття]], легендарним автором історії навернення Вірменії в [[християнство]]. Окрім житія в книзі Агафангела є збірник 23 проповідей, що приписують св. Григорію Просвітителю, через що цю книгу називають також «Книгой Грігоріса» чи «Вченням Просвітителя» (вірм. «Вардапетутюн»). |
||
В книзі розповідається, що батько Григорія, Апак (Анак), підкуплений [[Персія|персидським]] царем, вбив вірменського царя [[Хосров I|Хосрова]] та за це сам поплатився життям; все сімейство його було винищено, окрім молодшого сина, якого що годувальниця, християнка, встигла унести на свою батьківщину, в [[Кесарія Каппадокійська|Кесарію Каппадокійську]]. Там хлопчик був хрещений ім'ям Григорій і отримав християнське виховання. Вступивши у шлюб, він скоро розлучився з дружиною: вона пішла в монастир, а Григорій вирушив до [[Стародавній Рим|Риму]] і там поступив на службу до сина Хосрова, Тірідата ([[Трдат III]], [[287]]-[[330]] рр.), бажаючи старанною службою загладити провину свого батька. Прибувши до [[Вірменія|Вірменії]] в [[287]] році в супроводі римських легіонів, Трдат повернув собі батьківський престол. За сповідування християнства Трдат звелів кинути Григорія [[Хор Вірап|в каземати або колодязь]] [[Арташат]]у (Артаксата), де був в ув'язненні близько 15 років, якого підгодовувала благочестива жінкою. Тим часом Тірідат впав у божевілля, але був зцілений Григорієм, після чого в [[301]] р. хрестився і проголосив християнство державною релігією у [[Вірменія|Вірменії]]. У [[302]] р. Григорій був висвячений на [[єпископ]]а від єпископа Леонтія Каппадокійського в Кесарії, після чого будує храм у місті [[Вагаршапат]]і — столиці царя Трдата III. Храм був названий [[Ечміадзін]], що в перекладі означає «зійшов Єдинородний» (тобто [[Ісус Христос]]), який, за переказами, особисто вказав Григорію місце для будівництва храму. У [[325]] р. Григорій був запрошений на [[Перший Нікейський собор|Перший Вселенський Собор в Нікеї]], але не мав можливості поїхати сам і відправив туди свого сина Арістакеса, який, разом із ще одним посланником на ім'я Акрітіс, привіз до Вірменії Нікейські постанови. У [[325]] р. Григорій передав кафедру синові, а сам пішов в усамітнення, де незабаром помер (в [[326]] р.), і був похований у [[Ечміадзін]]і. Вірменське архієпископство довго залишалося в роді Григорія. |
В книзі розповідається, що батько Григорія, Апак (Анак), підкуплений [[Персія|персидським]] царем, вбив вірменського царя [[Хосров I|Хосрова]] та за це сам поплатився життям; все сімейство його було винищено, окрім молодшого сина, якого що годувальниця, християнка, встигла унести на свою батьківщину, в [[Кесарія Каппадокійська|Кесарію Каппадокійську]]. Там хлопчик був хрещений ім'ям Григорій і отримав християнське виховання. Вступивши у шлюб, він скоро розлучився з дружиною: вона пішла в монастир, а Григорій вирушив до [[Стародавній Рим|Риму]] і там поступив на службу до сина Хосрова, Тірідата ([[Трдат III]], [[287]]-[[330]] рр.), бажаючи старанною службою загладити провину свого батька. Прибувши до [[Вірменія|Вірменії]] в [[287]] році в супроводі римських легіонів, Трдат повернув собі батьківський престол. За сповідування християнства Трдат звелів кинути Григорія [[Хор Вірап|в каземати або колодязь]] [[Арташат]]у (Артаксата), де був в ув'язненні близько 15 років, якого підгодовувала благочестива жінкою. Тим часом Тірідат впав у божевілля, але був зцілений Григорієм, після чого в [[301]] р. хрестився і проголосив християнство державною релігією у [[Вірменія|Вірменії]]. У [[302]] р. Григорій був висвячений на [[єпископ]]а від єпископа Леонтія Каппадокійського в Кесарії, після чого будує храм у місті [[Вагаршапат]]і — столиці царя Трдата III. Храм був названий [[Ечміадзін]], що в перекладі означає «зійшов Єдинородний» (тобто [[Ісус Христос]]), який, за переказами, особисто вказав Григорію місце для будівництва храму. У [[325]] р. Григорій був запрошений на [[Перший Нікейський собор|Перший Вселенський Собор в Нікеї]], але не мав можливості поїхати сам і відправив туди свого сина Арістакеса, який, разом із ще одним посланником на ім'я Акрітіс, привіз до Вірменії Нікейські постанови. У [[325]] р. Григорій передав кафедру синові, а сам пішов в усамітнення, де незабаром помер (в [[326]] р.), і був похований у [[Ечміадзін]]і. Вірменське архієпископство довго залишалося в роді Григорія. |
||
Версія за 08:44, 21 вересня 2009
Святий Григорій Просвітитель (вірм. Գրիգոր Լուսավորիչ, Грігор Лусаворіч, грец. Γρηγόριος Φωστήρ чи Φωτιστής, Грегоріос Фостер чи Фотістес; Григорій Парфянин, Грігор Партев; бл. 252—326) — святий Вірменської апостольської церкви, а також Російської православної (де відомий як рос. Григорий Армянский) та інших Православних церквах, Римсько-Католицької та Вірменської католицької церков, перший, після гонінь царя Трдата, єпископ та просвітитель Вірменії. Був членом парфянського знатного роду Сурен-Пахлавів, який, у свою чергу, був гілкою царського дома Аршакідів, що мав парфянське походження. Таким чином, він був родичем вірменських монархів, що мали також парфянське походження.
Житіє св. Григорія описано Агафангелом, письменником IV століття, легендарним автором історії навернення Вірменії в християнство. Окрім житія в книзі Агафангела є збірник 23 проповідей, що приписують св. Григорію Просвітителю, через що цю книгу називають також «Книгой Грігоріса» чи «Вченням Просвітителя» (вірм. «Вардапетутюн»).
В книзі розповідається, що батько Григорія, Апак (Анак), підкуплений персидським царем, вбив вірменського царя Хосрова та за це сам поплатився життям; все сімейство його було винищено, окрім молодшого сина, якого що годувальниця, християнка, встигла унести на свою батьківщину, в Кесарію Каппадокійську. Там хлопчик був хрещений ім'ям Григорій і отримав християнське виховання. Вступивши у шлюб, він скоро розлучився з дружиною: вона пішла в монастир, а Григорій вирушив до Риму і там поступив на службу до сина Хосрова, Тірідата (Трдат III, 287-330 рр.), бажаючи старанною службою загладити провину свого батька. Прибувши до Вірменії в 287 році в супроводі римських легіонів, Трдат повернув собі батьківський престол. За сповідування християнства Трдат звелів кинути Григорія в каземати або колодязь Арташату (Артаксата), де був в ув'язненні близько 15 років, якого підгодовувала благочестива жінкою. Тим часом Тірідат впав у божевілля, але був зцілений Григорієм, після чого в 301 р. хрестився і проголосив християнство державною релігією у Вірменії. У 302 р. Григорій був висвячений на єпископа від єпископа Леонтія Каппадокійського в Кесарії, після чого будує храм у місті Вагаршапаті — столиці царя Трдата III. Храм був названий Ечміадзін, що в перекладі означає «зійшов Єдинородний» (тобто Ісус Христос), який, за переказами, особисто вказав Григорію місце для будівництва храму. У 325 р. Григорій був запрошений на Перший Вселенський Собор в Нікеї, але не мав можливості поїхати сам і відправив туди свого сина Арістакеса, який, разом із ще одним посланником на ім'я Акрітіс, привіз до Вірменії Нікейські постанови. У 325 р. Григорій передав кафедру синові, а сам пішов в усамітнення, де незабаром помер (в 326 р.), і був похований у Ечміадзіні. Вірменське архієпископство довго залишалося в роді Григорія.
Майже тисячу років могила св. Григорія служила місцем поклоніння. На протязі останніх 500 років мощі св. Григорія зберігалися у вірменській церкві в Неаполі, а 11 листопада 2000 р. були передані Католікосу всіх вірмен Гарегіну II та наразі зберігається у побудованому в 2001 році Єреванському кафедральному соборі Св. Григорія Просвітителя. На місці узилища святого Григорія знаходиться монастир Хор Вірап, в Араратській долині, у самого державного кордону з Туреччиною. Назва монастиря в перекладі з вірменського означає «глибока яма» (вірм. Խոր Վիրապ).
Житіє Григорія було перекладено на грецьку мову приблизно в кінці VI століття. В X столітті Симеон Метафраст включив його в свої «Житія святих». З грецького тексту був зроблений переклад грецькою, грузинською та арабською мовами. Існує також ефіопська редакція, тісно пов’язана з арабським перекладом. Текст житія зберігається також у російській Минеї (пам’ять 30 вер.). Канонізований Римсько-Католицькою Церквою у 1837 році при участі папи Григорія XVI; пам’ять 1-го жовтня (festa pro aliquibus locis).