Еміль Бернар

Еміль Бернар
фр. Émile Bernard
Ім'я при народженні	Émile Bernard
Народився	28 квітня 1868 Лілль, Франція
Помер	16 квітня 1941 Париж, Франція
Поховання	Cimetière parisien de Pantin - Division 43d
Країна	Франція
Місце проживання	Франція, Єгипет
Діяльність	неоімпресіонізм, постімпресіонізм
Відомий завдяки	художник
Alma mater	Академія Жуліана
Вчителі	Fernand Cormond
Відомі учні	Sever Buradad і Pierre Daurad
Знання мов	французька
Роки активності	1884 — 1941
Напрямок	Pont-Aven Schoold, Les Nabisd, Пуантилізм, Клуазонізм, орієнталізм, синтетизм і символізм
Жанр	портрет, пейзаж, релігійний живописd, ню, міський пейзаж, жанрове малярство і міфологічний живопис
Magnum opus	Adam and Eved, After the Bath, the Nymphs"d і Breton Women at a Walld
Рід	Famille Bernardd
Брати, сестри	Madeleine Bernardd
У шлюбі з	чоловік
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Портрет Еміля Бернара

Еміль Берна́р (фр. Émile Bernard, 28 квітня 1868, Лілль — 16 квітня 1941, Париж) — французький художник-неоімпресіоніст, один з теоретиків символізма в мистецтві. Його вважають також найвідомішим постімпресіоністом.

Навчання

Еміль був сином торгівця тканинами. Стосунки з батькам ніколи не були гармонічними. Його сестра хворіла, тому сину не приділяли багато уваги. У 1878 р. сім’я переїхала у Париж. Спочатку хлопець вчився у Школі декоративних мистецтв. У дванадцять років виконав копію картини Франса Халса «Циганка» . З 1884 р. проти волі батька вчить живопис у майстерні-студії Фернана Кормона у Парижі. Тут він експериментував з імпресіонізмом та пуантилізмом. Вже у перший рік навчання Еміль експериментує з кольорами, чим став у пряму опозицію академічному навчанню.

У майстерні Еміль відразу подружився з Анрі де Тулуз-Лотреком, Луї Анкетеном. Вони повели хлопця у Лувр, аби показати полотна Веласкеса, малюнки Мікеланджело, вони познайомили його з роботами імпресіоністів у галереї Дюран-Рюеля.

Бернар був імпульсивною і живою людиною, він негайно приєднався до новаторів. Він дуже швидко завоював авторитет серед друзів. Начитаний, товариський, він з легкістю розбирався в різних теоріях, розвивав їх. Його думки були безапеляційні, і він підкріплював їх тисячами аргументів. Шлях із Аньєра, де він жив, у Париж Бернар проходив пішки і тим не менш завжди приходив до майстерні першим. Він був релігійним, навіть схильним до містики, ненавидів атмосферу майстерні Кормона; грубі й вульгарні розмови, які велися там, різали йому вухо. Він відверто критикував Кормона за методи викладання. Бернар навіть закликав всіх учнів до заколоту .

У 1886 р. Бернар був виключений з майстерні. Він подорожує по Нормандії, робить скульптури, гравюри на дереві, проектує меблі та гобелени. З цього моменту вивчає творчість Сезанна та цікавиться пуантилізмом.

Творець нових теорій у мистецтві

У 1887 р. разом з Анкетеном подорожує по Бретані. Зацікавлений японськими художніми виробами, намагається розділити кольорові площини на частини («Керамічний кув шин та яблука», 1887, Париж, музей д'Орсе).

У 1887 р. Еміль Бернар познайомився з Ван Гогом під час перебування Вінсента в Парижі. Ван Гог був вражений роботою Еміля. Після того, як Ван Гог виїхав в Арль, художники продовжували листуватися. У листах вони часом обмінювалися малюнками. Таким чином, вони залишалися в курсі творчості один одного і могли обмінюватися ідеями . На час знайомства Бернар використовував техніку пцантелізма.

У ці роки приєднується до художньої групи Понт-Авен. У серпні 1888 р. зустрічається з Гогеном (Ван Гог дав йому лист-рекомендацію). Разом вони формулюють та розповсюджують принципи синтетизма. До цього часу Бернар розробив багато теорій щодо художніх робіт Гогена. Гоген, у свою чергу, був вражений здатністю Еміля вербалізувати його ідеї.

Еміль Бернар та Поль Гоген є розробниками клуазонізму. Ця живописна система була створена у 1887 р. Назва «клуазонізм» нагадує про техніку вітража, де кольорові зони відділені одна від одної спеціальними перегородками з металу, які співпадають з контурами зображення. Революційність системи була у відмові від використання на полотні кольорових переходів та полутонів, бо всі кольори розділялись звивистими контурними лініями. Техніка надавала зображенню граничну площину та декоративність, а фігури сприймались як плоскі тіні, накладені на живописну поверхню.

Поль Гоген і Еміль Бернар також вважаються творцями і головними натхненниками синтетизму. Хоча ще у 1887 р. Бернар разом з Луї Анкетеном розробив «насичений фарбами та спрощений художній стиль», який потім назвали «синтетизмом», протиставляючи його імпресіонізму та дівізіонізму.

Спираючись на основні положення клуазонізма, вони сформулювали у своїх картинах характерні ознаки нової течії – символічність образів, заснованих на уяві і ностальгічних спогадах пам'яті, декоративне використання кольорових плям, спрощення форм і масштабність візерунка; намагалися поєднати в живописі ідеї про ритм і кольори з живими враженнями від природи .

Термін «синтетизм» вперше використали у назві Всесвітньої виставки робіт художників Понт-Авенської групи, яка проходила у 1889 р. у кав’ярні Вольпіні у Парижі. У «Виставці імпресіоністів та синтетистів» взяв участь і Бернар.

У серпні 1888 р. Бернар пише в натуральну величину портрет сестри Мадлен. Він зобразив її лежачою на полі села Понт-Авен. Тіло молодої жінки займає всю ширину полотна, яке розподілене на дві частини: дві третини простору займає пейзаж, а інше місце - фігура дівчини. Дві частини співіснують без єдності, незважаючи на паралелі між позою Мадлен і річкою, яка тече за деревами. Світло, мазки і кольори різні. Це була не реалістична сцена, але портрет з алегоричним підтекстом. У молоду Мадлен був закоханий Гоген. Стиль Бернарда був ефективним та послідовним . Це видно також, якщо порівняти написані ним автопортрети Гогена та Ван Гога.

Як гравер Бернар долучає Гогена до цинкографії («Бретонці», 1889 р.) і намагається відновити дух і техніку середньовічної ксилографії («Розп’яття», 1894 р.).

Творча криза

У 1889 р. у творчості Бернара настає період сентиментально-релігійної кризи. Він коливається між впливами Сезанна та старими італійськими майстрами. Еміль звертається до предметів і сюжетів середньовічного мистецтва, до релігійної тематики, навіть до містицизму.

У 1891 р. розриває дружбу з Гогеном, який не визнавав, що ідея синтетизма належить Бернару. Вперше виставляється у «Салоні незалежних» і приєднується до символістської групи Оділона Редона і Фердинанда Ходлера. Образу на Гогена Еміль зберіг на все життя.

Десятирічна подорож

У 1893 р. меценат Антуан де ля Рошфуко фінансує подорожі Еміля. Художник відвідує Іспанію, Італію, Грецію, Стамбул, Ієрусалим. Протягом десяти років він живе в Єгипті, у Каїрі, та одружується тут. За цей час він лише раз на декілька місяців їде до Іспанії. Його стиль стає більш еклектичним, у ці роки він створює у більшості релігійні та символістські полотна.

Останні роки

У Париж Еміль Бернар повернувся у 1904 р., перед цим вісім місяців проживши у Венеції.

У 1904 р. знайомиться з Сезанном. Вони почали товаришувати. Сезанн надав Бернару перший поверх власної майстерні, щоб той міг працювати. Художники постійно розмовляють про мистецтво .

У Парижі в 1905 р. художник заснував та редагував журнал «La Rеnovation Esthеtique», де видав своє листування з Ван Гогом, Гогеном та Редоном. Ці записи стали одним з головних джерел історії мистецтва кінця 19 століття. У цьому ж році бере участь в Загальнонаціональному Салоні, де виставляє своє велике полотно «Мойсей та жінки Мадіамські», яке дуже хвалять у пресі .

У 1933 р. Еміль безкоштовно намалював три фрески для Приходської церкви Сен-Мало-де-Філі. У 2011-2012 рр. їх заплановано реставрувати.

Майже до самої смерті Еміль Бернар багато подорожує. Частіш за все в Італію. У Венеції він пише свій «Людський цикл».

Він помер у своїй паризькій студії, де жив з 1926 р., у віці 72 років.

Бернар, будучи одним з видатних майстрів групи Порт-Авен, на початку своєї творчості схилявся до примітивізму. Наприкінці ж життя копіює полотна венеціанських майстрів - настільки широким виявився діапазон його художніх захоплень. Творчість Бернара дуже вплинула на роботи Пабло Пікассо в його «блакитний період» .

Менш відомою є літературна творчість Бернара, яка включає п'єси, вірші, мистецтвознавчі заяви.

Виставки

У 2001-2002 рр. у Художньому інституті в Чикаго та музеї Ван Гога в Амстердамі відбулась сумісна виставка Ван Гога та Гогена, де були виставлені і роботи Еміля Бернара.

Навесні 2009 р. у Музеї образотворчих мистецтв в Кемпері була виставка, яка включала 9 робіт Еміля Бернара, а з 21 травня по 17 липня 2010 р. в галереї Malingue у Парижі проходила виставка картин Еміля Бернара.

Найвідоміші роботи

• Мадлен у лісі кохання, 1888. Приватна колекція

• Бретонки з парасольками, 1892 Музей д'Орсе

• Жовте дерево, 1888, Музей образотворчих мистецтв, Ренн

• Натюрморт з яблуками, 1884. Приватна колекція

• Портрет Луї Анкетена, 1932. Приватна колекція

Джерела

• БЕРНАР Эмиль Bernard, Emile, Екциклопедія живопису
• ЭМИЛЬ БЕРНАР
• Émile Bernard

Посилання

• Галерея картин Еміля Бернара