Поль Гоген

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поль Гоген
Eugène Henri Paul Gauguin
PaulGauguinblackwhite.jpg
При народженні Eugène Henri Paul Gauguin
Народження 7 червня 1848(1848-06-07)
Париж, Франція
Смерть 8 травня 1903(1903-05-08) (54 роки)
  Хіва Оа, Маркізькі острови, Французька Полінезія, Франція
  • сифіліс
  • Національність француз
    Громадянство Франція Франція
    Навчання початкова школа, основна школа, самоосвіта
    Діяльність художник, скульптор, графік
    Напрямок реалізм, постімпресіонізм
    Вчитель Каміль Піссарро
    Твори Жовтий Христос[d], Манао тупапау[d], Нічне кафе в Арлі, Коли весілля, Ia Orana Maria[d], Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо? і Таітянки на пляжі[d]
    Автограф Paul Gauguin signature.png

    Поль Гоген у Вікісховищі?
    Поль Гоген, Автопортрет

    Поль Гоген (фр. Eugène Henri Paul Gauguin, також Поль Ґоґен; 7 червня 1848, Париж, Франція — 8 травня 1903, Хіва Оа, Маркізькі острови, Французька Полінезія, Франція) — французький художник, скульптор, графік, постімпресіоніст.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Народився в Парижі 7 червня 1848. Його батько, Кловіс Гоген (1814—1849), був журналістом у відділі політичної хроніки журналу Тьєра і Армана Мара «Насьональ», одержимим радикальними республіканськими ідеями; мати, Аліна Марія (1825—1867), була родом з Перу з багатої родини. Її матір'ю була відома Флора Тристан (1803—1844), що розділяла ідеї утопічного соціалізму і що опублікувала в 1838 році автобіографічну книгу «Поневіряння парії».

    У 1849 році, після невдалого антимонархічного перевороту, Кловіс, не відчуваючи себе в безпеці на батьківщині, вирішив залишити Францію. Разом з сім'єю він відбув у Перу, де мав намір осісти в родині своєї дружини Аліни і відкрити власний журнал. Цим планам не судилося збутися. По дорозі до Південної Америки Кловіс помер від серцевого нападу.

    Таким чином, до семирічного віку Поль жив у Перу і виховувався в родині матері. Враження дитинства, екзотична природа, яскраві національні костюми, безтурботне життя в маєтку дядька в Лімі залишилися в його пам'яті на все життя, залишивши відбиток на його невгамовній спразі до подорожей, в тязі до тропіків.

    У 1855 році, коли Полю було 7 років, він з матір'ю повернувся до Франції, щоб отримати від дядька по батьківській лінії спадок, і оселився в Орлеані зі своїм дідом. Гоген швидко навчився французької і почав здобувати освіту. У 1861 році Аліна відкрила швейну майстерню в Парижі, а її син готувався до вступу в Морехідне училище. Але він не витримав конкурсу і в грудні 1865 найнявся в плавання «курсантом» (учнем лоцмана). До 1871 року він майже безперервно перебував у плаванні по всьому світу: в Південній Америці, в Середземному морі, в північних морях. Будучи в Індії, він дізнався про смерть матері, яка у своєму заповіті рекомендувала йому «зробити кар'єру, так як він абсолютно не здатний викликати до себе прихильність друзів сім'ї і може незабаром стати дуже самотнім». Однак, прибувши в Париж в 1872 році, отримав підтримку знайомого йому з дитинства друга матері Гюстава Ароза, біржового дільця, фотографа та колекціонера сучасного живопису. Завдяки його рекомендації Гоген отримав посаду біржового брокера.

    У 1873 році Гоген одружився з молодою датчанкою Метт-Софі Гад, яка була вхожа в сім'ю Ароза. Гоген став і батьком: в 1874 році народився Еміль, Аліна (1877), Кловіс (1879), Жан-Рене (1881) і Поль (1883). У наступні десять років становище Гогена в суспільстві зміцнювалося. Його сім'я займала все більш комфортабельні квартири, де особлива увага приділялася майстерні художника. Гоген, як і його опікун Ароза, «колекціонував» картини, особливо імпресіоністів, і писав сам.

    Живописом зайнявся в 26 років, перед тим змінивши декілька професій. Не отримавши художньої академічної освіти, він почав самонавчання, досліджуючи твори улюблених художників, таких як Курбе, Делакруа, Сезан і Деґа.

    З 1873—1874 року з'явилися його перші пейзажі, один з них виставлено в Салоні 1876 року. Гоген познайомився з художником-імпресіоністом Камілем Піссарро до 1874 року, але їх дружні стосунки почалися з 1878 року. Гогена запросили брати участь у виставках імпресіоністів з початку 1879 року: колекціонери поступово сприймають його як вдалого художника. Він провів літо 1879 у Піссарро в Понтуазі, де писав сади і сільські пейзажі, схожі на пейзажі «метра», як і все те, що він створював аж до 1885 року. Піссарро познайомив Гогена з Едгаром Дега, який надалі підтримував Гогена, купуючи його картини і переконуючи це робити Дюрана-Рюеля, торговця картинами імпресіоністів. Дега став власником 10 полотен Гогена, в тому числі «Прекрасної Анжели», «Жінки з плодом манго», або «Хіна тефатоу».

    У 1884 році Гоген переїхав з родиною в Копенгаген, де продовжував працювати брокером. Однак, з часом, ставши займатися живописом весь свій час, Поль залишив дружину і п'ятьох дітей в Данії і повернувся до Парижа в 1885 році.

    У 1886—1890 роках Гоген майже весь час проводив в Понт-Авені (Бретань), де спілкувався з групою художників, близьких до символізму. Перший раз художник попрямував туди в 1886 році, бажаючи відпочити від Парижа і трохи заощадити: життя там було помітно дешевшим. Сім'я Гогена нерідко переживав фінансову скруту, і, щоб утримувати дружину й чотирьох дітей, в 1887 р. він поїхав на будівництво Панамського каналу, де написав кілька екзотичних пейзажів.

    Острів Мартиніка, куди Гоген поїхав у 1887 році разом з художником Лавалем, з яким він познайомився в Бретані, допоміг здійснити у творчості майстра еволюцію, зробивши помітними в його роботах японський вплив.

    У 1888 році деякий час жив у Вінсента ван Гога в Арлі і працював з ним. Перебування закінчилося сваркою, пов'язаної з одним з перших нападів божевілля у Ван Гога.

    Відчуваючи з дитинства, проведеного в Перу (на батьківщині матері), тягу до екзотичних місць і вважаючи цивілізацію «хворобою», Гоген, бажаючи «злитися з природою», в 1891 році поїхав на Таїті, де проживав у Папеете, і де в 1892 році написав 80 полотен. Після короткочасного (1893—1895 роки) повернення до Франції, через хворобу (сифіліс) і відсутність коштів він назавжди від'їхав до Океанії — спочатку на Таїті, а з 1901 року — на острів Хіва-Оа (Маркізькі острови), де взяв собі в дружини молоду таїтянку і працював на повну силу: писав пейзажі, оповідання, працював журналістом. На цьому острові він і помер 8 березня 1903 р. Незважаючи на хворобу, бідність і депресію, що привела його до спроби самогубства, найкращі свої роботи Гоген написав саме там. Спостереження за реальним життям і побутом народів Океанії сплітаються в них з місцевими міфами. На великих площинних полотнах він створив статичні та контрастні за кольором композиції, глибоко емоційні й водночас декоративні.

    Пам'ять[ред. | ред. код]

    Слава прийшла до художника після смерті, коли в 1906 році в Парижі було виставлено його 227 робіт. Вплив творчості Гогена на мистецтво XX століття є безперечним.

    Життя Гогена лягло в основу роману Сомерсета Моема «Місяць і гріш». У ньому описується простий англійський брокер Чарльз Стрікленд, який кинув сім'ю, роботу і дім, для того щоб займатися живописом.

    На честь Гогена названий кратер на Меркурії.

    Про останні роки життя Гогена був знятий фільм з Дональдом Сазерлендом у головній ролі «Вовк на порозі» (1986 р.). Також знято фільм з Кіфером Сазерлендом — «Знайдений рай» (2003 р.). У 2017 році вийшов біографічний фільм «Дикун» («Гоген. Подорож на Таїті» / Gauguin. Voyage de Tahiti), головну роль в якому зіграв французький актор Венсан Кассель.

    Галерея робіт[ред. | ред. код]

    Ранні пейзажі Гогена[ред. | ред. код]

    Пейзажі Бретані[ред. | ред. код]

    Пізні пейзажі Гогена[ред. | ред. код]

    Малюнки Гогена[ред. | ред. код]

    Натюрморти роботи Гогена[ред. | ред. код]

    Портретні твори[ред. | ред. код]

    Тематичні композиції[ред. | ред. код]

    Інше[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Поль Гоген. — К.: Мистецтво, 1993. — ISBN 5—7715—0602—8
    • Georges Wildenstein: Gauguin, I Catalogue. Edition Les Beaux Arts, Paris 1964. (Verzeichnis der Gemälde mit Kürzel «W»)
    • Christopher Gray: Sculpture and Ceramics of Paul Gauguin. The Johns Hopkins University Press, Baltimore 1963. (Skulpturen und Keramik, Kürzel «G»)