Стандартна чжуанська мова
| Стандартна чжуанська мова | |
|---|---|
| Vahcuengh | |
| Поширена в | Китай |
| Регіон | Азія |
| Носії | 1,98 млн |
| Писемність | латинка (офіційна) чжуанське письмо |
| Класифікація | Тай-кадайська сім'я |
| Офіційний статус | |
| Державна | - |
| Офіційна | Гуансі-Чжуанський автономний район |
| Регулює | Ethnic Minority Language Work Committee of Guangxi Zhuang Autonomous Region[1][2] |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | za |
| ISO 639-2 | zha |
Стандартизована чжуанська мова (самоназва: Vahcuengh (до 1982 — Vaƅcueŋƅ); чжуанське письмо[ru]: 话壮; кит. трад. 壯語, спр. 壮语, піньїнь: Zhuàngyǔ, акад. чжуан'юй) — офіційна стандартизована форма чжуанської мови.
Вимова цієї мови ґрунтується на діалекті повіту Умін[en] (Гуансі-Чжуанський автономний район), а також з незначним фулянським[en] впливом[3]; лексика містить багато північночжуанських слів.
Незважаючи на те, що стандартизована чжуанська мова є офіційним ідіомом, в Юньнані є власний стандартизований говір[4][5].
У стандартній чжуанській мові 6 тонів, а в закритому складі їх число скорочується до двох: вони позначені цифрами «7» і «8».
| Номер | Літера | Контур | Опис | Приклад | Переклад |
|---|---|---|---|---|---|
| 1 | (немає) | ˨˦ | висхідний | son | вчити |
| 2 | -z | ˧˩ | низький спадний | mwngz | ти |
| 3 | -j | ˥ | високий рівний | hwnj | підніматися (сходами) |
| 4 | -x | ˦˨ | падаючий | max | кінь |
| 5 | -q | ˧˥ | високий висхідний | gvaq | перетинати |
| 6 | -h | ˧ | середній | dah | ріка |
| 7 довгий | довгий голосний[ru] + p/t/k | ˧˥ | високий висхідний | bak | рот |
| 7 короткий | короткий голосний + p/t/k | ˥ | високий | daep | печінка |
| 8 | -b/g/d | ˧ | середній | bag daeb |
добуватися
складати |
Для запам'ятовування використовується мнемонічна фраза Son mwngz hwnj max gvaq dah («Навчу тебе сідати на коня, щоб перетнути річку»).
Стандартизована чжуанська мова — це штучна суміш чжуанських діалектів. Лексика має переважно північні одиниці; фонетично мова заснована переважно на діалекті Шуанцзао, з додаванням складів ny, ei, ou з говірки Фуляну (обидва населені пункти знаходяться в Уміні). Кілька вчених, включно з Чжан, вважають, що говірка Шуанцзао належать до північно-тайської мовної підгрупи[6], а Піттаяпорн (Pittayaporn) поміщає цей ідіом поза північно-тайською підгрупою, хоча й твердить про їх спорідненість[7]. Цей говір був узятий за основу в 1950-х тому, що він, бувши північночжуанським, поєднує в собі також характеристики південночжуанських говорів.
Стандартна чжуанська мова використовується там, де зазвичай чжуанською не говорили і не писали, наприклад, у новинних передачах і газетах. За її допомогою записують історії та сучасні пісні, проте традиційні фольклорні пісні записуються чжуанським письмом. Стандартна чжуанська — одна з офіційних мов Китаю: вона є на банкнотах, всі китайські закони повинні перекладатися нею, вона використовується на двомовних покажчиках. Також використовується для навчання дорослих грамоти, але її майже не вивчають у початкових і середніх школах.
| Стандартна чжуанська | МФА | Умин | МФА | Переклад |
| gyaeuj | kʲau˥ | raeuj | ɣau˥ | голова |
| da | ta˨˦ | ra | ɣa˨˦ | око |
| ga | ɡa˨˦ | ha | ha˨˦ | нога |
Перший чжуанський алфавіт був створений у 1952 році. Він включав 26 букв стандартного латинського алфавіту[8].
| Літера | МФА | Літера | МФА | Літера | МФА | Літера | МФА |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| p | [p] | v | [v] | ts | [ts] | gv | [gv] |
| pj | [pj] | t | [t] | s | [s] | g | [ŋ] |
| b | [ʔb] | d | [ʔd] | j | [j] | gn | [ɳ] |
| m | [m] | n | [n] | kv | [kv] | h | [h] |
| mj | [mj] | l | [l] | k | [k] | ||
| f | [f] | r | [ɣ] | kj | [kj] |
| Буква | МФА | Буква | МФА | Буква | МФА | Буква | МФА | Буква | МФА |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| a | [a] | iiu | [iːu] | een | [eːn] | oog | [oːg] | up | [up] |
| e | [e] | iu | [iu] | iin | [iːn] | og | [og] | aat | [aːt] |
| i | [i] | ou | [ou] | in | [in] | uug | [uːg] | at | [at] |
| o | [o] | aw | [aɯ] | oon | [oːn] | ug | [ug] | eet | [eːt] |
| u | [u] | aam | [aːm] | on | [on] | wwg | [ɯːɡ] | iit | [iːt] |
| w | [ɯ] | am | [am] | uun | [uːn] | wg | [ɯɡ] | it | [it] |
| aai | [aːi] | eem | [eːm] | un | [un] | aap | [aːp] | oot | [oːt] |
| ai | [ai] | iim | [iːm] | wwn | [ɯːn] | ap | [ap] | ot | [ot] |
| ei | [ei] | im | [im] | wl | [ɯl] | eep | [eːp] | uut | [uːt] |
| oi | [oi] | oom | [oːm] | aag | [aːg] | ep | [ep] | ut | [ut] |
| ui | [ui] | om | [om] | ag | [ag] | iip | [iːp] | wwt | [ɯːt] |
| wi | [ɯi] | uum | [uːm] | eeg | [eːg] | ip | [ip] | wt | [ɯt] |
| aau | [aːu] | um | [um] | eg | [eg] | oop | [oːp] | ||
| au | [au] | aan | [aːn] | iig | [iːg] | op | [op] | ||
| eu | [eu] | an | [an] | ig | [ig] | uup | [uːp] |
Тони позначалися літерами c (низький висхідний і низький висхідний[прояснити]), q (середній рівний), x (низький низхідно-висхідний), y (високий низхідний), z (низький низхідний). Високий висхідний і високий рівний тони на письмі не позначалися.
У 1957 році році в КНР для стандартизованої чжуанської мови запропонували використовувати модифікований латинський алфавіт з додаванням змінених кириличних букв і символів МФА; кириличні літери були використані через те, що їх форми нагадували цифри, які використовувалися для позначення тонів, тобто, без зв'язку з їх справжньою вимовою. Реформа 1982 року була спрямована на заміну кирилиці і символів МФА латиницею, для більшої легкості друку[9].
Алфавіт 1957 року: Aa, Bb, Ƃƃ, Cc, Dd, Ƌƌ, Əə, Ee, Ff, Gg, Hh, Ii, Kk, Ll, Mm, Nn, Ŋŋ, Oo, Өө, Pp, Rr, Ss, Tt, Uu, Ɯɯ, Vv, Yy, Ƨƨ, Зз, Чч, Ƽƽ, Ƅƅ.
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Літери p, t, k використовуються замість b, d, g в кінці складів з 7-м тоном.
Старочжуанське письмо зміненими китайськими ієрогліфами було схоже на в'єтнамське тьи-ном. Деякі знаки чжуанського письма були запозичені з китайської, а інші створені на місці з окремих компонентів. Чжуанське письмо використовувалося для запису чжуанських діалектів більше тисячі років і, на відміну від ханьцзи, ніколи не стандартизувалось, автори могли вибирати різні варіанти написання одного й того ж слова. Стандартна чжуанська може бути записана чжуанським письмом, але офіційно використовується тільки латиниця.
Перша стаття Загальної декларації прав людини.
| Латинка | ||
|---|---|---|
| 1957 | 1982 | Переклад |
| Bouч bouч ma dəŋƨ laзƃɯn couƅ miƨ cɯyouƨ, cinƅyenƨ cəuƽ genƨli bouчbouч biŋƨdəŋз. Gyɵŋƽ vunƨ miƨ liзsiŋ cəuƽ lieŋƨsim, ɯŋdaŋ daiƅ gyɵŋƽ de lumз beiчnueŋч ityieŋƅ. | Boux boux ma daengz lajmbwn couh miz cwyouz, cinhyenz caeuq genzli bouxboux bingzdaengj. Gyoengq vunz miz lijsing caeuq liengzsim, wngdang daih gyoengq de lumj beixnuengx ityiengh. | Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства. |
| Чжуанське письмо |
|---|
|
- ↑ Zhuang: Gvangsih Bouxcuengh Swcigih Saujsu Minzcuz Yijyenz Vwnzsw Gunghcoz Veijyenzvei; Chinese: 广西壮族自治区少数民族语言文字工作委员会
- ↑ 广西区直有关单位机构名称英文参考译法. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 3 липня 2015. [Архівовано 2015-07-05 у Wayback Machine.]
- ↑ 张均如 / Zhang Junru, et. al. 壮语方言研究 / Zhuang yu fang yan yan jiu [A Study of Zhuang dialects]. Chengdu: 四川民族出版社 / Sichuan min zu chu ban she, 1999. page 429f ISBN 7-5409-2293-1/H.75
- ↑ 壮语拼音方案（一）. Wszhuangzu.cn. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 6 квітня 2012. [Архівовано 2012-04-05 у Wayback Machine.]
- ↑ 壮语拼音方案（二）. Wszhuangzu.cn. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 6 квітня 2012. [Архівовано 2012-04-05 у Wayback Machine.]
- ↑ 张均如 / Zhang Junru, et. al. 壮语方言研究 / Zhuang yu fang yan yan jiu [A Study of Zhuang dialects]. Chengdu: 四川民族出版社 / Sichuan min zu chu ban she, 1999.
- ↑ Pittayaporn, Pittayawat. 2009. The Phonology of Proto-Tai. Ph.D. dissertation. Department of Linguistics, Cornell University.
- ↑ Minglang Zhou. Multilingualism in China: the politics of writing reforms for minority languages. Berlin, 2003. ISBN 3-11-017896-6
- ↑ Minglang Zhou, Multilingualism in China: the politics of writing reforms for minority languages 1949—2002 (Berlin, Mouton de Gruyter 2003), ISBN 3-11-017896-6, pp. 251—258.